Проблеми використання і охорони інтелектуальної власності, патентування і так званого «піратства» грають все більш важливу роль. Результати інтелектуальної діяльності є одним з найбільш могутніх стимуляторів прогресу в науково-технічній, культурній і інших сферах людської діяльності. Вони підвищують якість життя, приносять високі доходи своїм володарям, сприяють загальносвітовому прогресу.
Одним із результатів інтелектуальної діяльності,який сприяє світовому розвитку є «ноу-хау».
Оскільки «ноу-хау» – це секретна інформація, використовують ряд методів, що дозволяють досить надійно забезпечити її юридичний захист.
Термін «ноу-хау» широко використовувався в багатьох країнах. Зокрема визначення поняття в 1961 році дала Міжнародна торгова палата, а в 1965 році Міжнародне бюро по охороні інтелектуальної власності. А в 1968 р. в Угорщині на нараді Міжнародної асоціації по охороні інтелектуальної власності (AIPPI) вводиться нове поняття «промислове ноу-хау».
У 1974 році в Мельбурні AIPPI рекомендувало більш розширене визначення «ноу-хау», яке потім увійшло в Конвенцію про захист інтелектуальної праці. В ньому зазначено, що «ноу-хау» являє собою знання, практичний досвід технічного, комерційного, управлінського, фінансового або іншого характеру, які практично застосовуються у виробництві та професійній практиці.
Отже, «ноу-хау» чи інакше — секрети виробництва визначають як інформацію, що виходить за рамки загальних, відкритих відомостей про об’єкт. При цьому найчастіше саме «ноу-хау» визначає найбільш ефективний спосіб функціонування об’єкта техніки. Розповсюдженим прийомом пропозиції «ноу-хау» на ринок є пропозиція до продажу об’єкта техніки без «ноу-хау», але за зниженою ціною. Якщо об’єкт техніки продається разом з «ноу-хау», то сума платежів зростає. Для покупця буває важливо купити нову технологію з можливістю її максимально ефективного функціонування, тобто разом із супутнім «ноу-хау».
Характерні ознаки ноу-хау:
1. науково-технічна та економічна цінність;
2. практичне застосування;
3. відсутність прямого захисту у вигляді промислової захисту;
4. повна або часткова конфіденційність.
В залежності від виду роботи, що виконується і в результаті якої отримане «промислове ноу-хау» можна розділити на такі підвиди:
1. науково-дослідне;
2. конструкторське (здобуто внаслідок дослідно-конструкторських розробок);
3. розрахункове (здобуто внаслідок створення системи розрахунків);
4. технологічне і виробниче (секрети виробництва);
5. проектне (здобуте в галузі проектування промислових та невиробничих об’єктів – фактично, інжиніринг);
6. будівельне;
7. монтажне;
8. експлуатаційне.
Часто замість торгівлі укладаються угоди про обмін «ноу-хау» (задля ліквідування технологічного розриву між компаніями).
Комерційне «ноу-хау» полягає в передачі знань і досвіду, а галузі реалізації продукції містить дані про кон’юнктуру ринків або сегментів ринків, про найбільш досвідчені фірми-посередники в країнах збуту, про найбільш доцільні форми реалізації, по реалізації реклами і т.д.
Фінансове «ноу-хау» містить дані про найбільш вигідні форми використання коштів, цінних паперів, інформація щодо митних обмежень, банківські об’єднання, фінансові структури, кредитні організації, тощо.
Існує ряд методів, що дозволяють досить надійно забезпечити юридичний захист таких об’єктів. Такими методами є патентування і ліцензування.
Патент — це право, що надається винахідникові урядом, на позбавлення можливості всіх інших суб'єктів виготовляти, використовувати і (або) продавати запатентований процес або виріб протягом обмеженого часу. Це право розглядається як особиста власність, яку можна продати, купити, ліцензіювати, використовувати як додаткове забезпечення позики. При цьому патентна монополія — це не якесь абсолютне право, що надається раз і назавжди. У встановлених законом випадках його можна позбутися досить швидко.
На «ноу-хау» може видаватися патент. Він видається за наслідками кваліфікаційної експертизи заявки на винахід. Кваліфікаційна експертиза (експертиза по суті) встановлює відповідність винаходу умовам патентоспроможності.
Технічне рішення, що претендує на правову охорону, не повинне суперечити суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі. Об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин тощо), процес (спосіб), а також застосування раніше відомого продукту або способу по новому призначенню [5].
Термін дії патенту України на винахід складає 20 років з дати подачі заявки [6].
Винахід (корисна модель) визнається новим, якщо воно не є частиною рівня техніки. Об'єкти, що є частиною рівня техніки, для визначення новизни винаходу повинні враховуватися лише окремо. Винахід має винахідницький рівень, якщо воно не є очевидним для фахівця [7].
Залежно від обставин право на отримання патенту мають винахідник, працедавець винахідника і правонаступник винахідника або працедавця. Ті, хто мають право на отримання патенту, повинні мати ще і бажання отримати його. Заявка на винахід повинна відноситися до одного або групі винаходів, зв'язаних єдиним винахідницьким задумом. За подачу заявки сплачується збір.
Закон детально регламентує дату подачі заявки, її пріоритет, процедуру експертизи. В Україні застосовується відстрочена система експертизи. Має місце так зване викладення заявки, тобто публікуються основні відомості про подану заявку.
Кваліфікаційна експертиза проводиться по клопотанню заявника, поданому протягом трьох років з дати подачі заявки. Інша особа може подати це клопотання після публікації відомостей про заявку на винахід, але не пізніше трьох років з дати подачі заявки.
Заявник має право перетворити заявку. З дати надходження заявки і до публікації відомостей про заявку або про видачу патенту матеріали заявки вважаються конфіденційною інформацією. Допускається заміна заявника, але тільки до ухвалення рішення про видачу патенту. Заявник, що подав заявку на отримання патенту на винахід, має право на тимчасову правову охорону.
Будь-яка особа має право запатентувати винахід в іноземних державах. До подачі заявки на отримання охоронного документа на винахід (корисну модель) в орган іноземної держави, у тому числі і міжнародної заявки, заявник зобов'язаний подати заявку в Україні і повідомити центральний орган виконавчої влади по питаннях правової охорони інтелектуальної власності про свої наміри здійснити таке патентування. У разі відсутності заборони відповідного органу протягом 3 місяців з дати надходження цього повідомлення заявка на отримання патенту на винахід (корисну модель) може бути подана в орган іноземної держави.
За подачу заявок в Україні, проведення їх експертиз, державну реєстрацію і видачу патентів, підтримку їх дії, продовження терміну дії сплачуються збори [8].
У сучасних умовах зазвичай використовується комплексний захист інновацій: автори отримують патент (частіше - пакет патентів), і до них прикладають пакет «ноу-хау», який страхує авторів від несанкціонованого застосування інновації в країнах, де не здійснюється патентний захист, а також від викрадання винаходів державою.
Інший метод захисту «ноу-хау» — ліцензування. Відомості нікому не розкриваються, але у разі розголошування або незалежного відкриття іншою особою заборонити використання такого способу (технічного рішення) вже неможливо. Права на «ноу-хау» діють до тих пір, поки зберігається конфіденційність.
Передача на комерційній основі, обмін, розповсюдження «ноу-хау» здійснюється, перш за все, шляхом укладання ліцензійних угод, що передбачає не тільки передачу відповідній документації, але також і підготовку персоналу, участь фахівців в налагодженні виробництва, надання іншої технічної допомоги імпортерові.
Продаж за кордон ліцензій на використання винаходів, технічних знань, досвіду, а також товарних знаків прийнято називати закордонним ліцензуванням.