Не допускається проведення референдумів з питань, що не належать до відання Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Результати таких референдумів визнаються такими, що не мають юридичної сили.
Місцеві референдуми за територією їх проведення поділяються на сільські, селищні, міські, районні, обласні референдуми. За часом проведення місцеві референдуми поділяють на звичайні і повторні. Звичайні місцеві референдуми є ініціативними. Відповідно до ст. 12 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» вони призначаються місцевими радами за власною ініціативою або за пропозицією тих суб’єктів, які мають право вносити до відповідної міської ради проекти рішень або пропозицій про прийняття відповідних рішень. Повторні референдуми можливі тоді, коли порушено законодавство про референдуми. Так, згідно зі ст. 43 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», якщо під час проведення місцевого референдуму було допущено грубі порушення цього закону, відповідна місцева рада у 15-денний термін може призначити повторно місцевий референдум на всій території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або її частині. У такому випадку може бути прийняте рішення про утворення комісій з місцевого референдуму в повторному складі.
Сільські, селищні, міські ради, їх виконавчі органи, сільські, селищні, міські голови, підприємства і організації державної і комунальної форм власності при проведенні місцевих референдумів зобов’язані надавати приміщення, забезпечувати рівний доступ членів територіальних громад, місцевих осередків політичних партій до засобів масової інформації.
Місцеві референдуми відповідно до Конституції України мають проводитися державною мовою.
Порівняно з всеукраїнським референдумом фінансування місцевих референдумів має свою специфіку, оскільки підготовка і проведення місцевих референдумів здійснюється за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів, розмір та порядок формування яких визначаються місцевими радами. Для покриття фінансових витрат на проведення місцевих референдумів можуть утворюватися громадські фонди, до яких роблять добровільні пожертвування громадяни України, місцеві осередки політичних партій, юридичні особи, зареєстровані в Україні, за винятком підприємств з іноземними інвестиціями, а також підприємств, установ і організацій, що утримуються за рахунок відповідного місцевого бюджету. Контроль за формуванням і використанням коштів громадських фондів здійснюється відповідною сільською, селищною, міською комісією з референдуму.
Місцеві референдуми мають кілька основних стадій:
1) призначення місцевого референдуму;
2) утворення дільниць з проведення місцевого референдуму;
3) утворення комісій з проведення місцевого референдуму;
4) складання списків громадян, які мають право брати участь у місцевому референдумі;
5) агітація за прийняття рішень, що виносяться на референдум;
6) голосування;
7) визначення результатів місцевого референдуму.
Законом «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» (ст. 22) встановлюється, що в рішенні про призначення референдуму зазначається дата проведення референдуму, назва проекту закону, рішення, зміст питання, що виноситься на референдум. На місцевий референдум, як правило, виноситься одне питання. Дата проведення місцевого референдуму призначається не раніш як за місяць і не пізніш як за два місяці від дня прийняття рішення про його проведення.
Для проведення голосування і підрахунку голосів згідно зі ст. 23 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» територія районів, міст, районів у містах, селищ міського типу і сільрад поділяється на дільниці для голосування. Дільниці утворюються не пізніш як за 20 днів до місцевого референдуму з охопленням від 20 до 3000 громадян. Згідно зі ст. 24 закону для підготовки і проведення місцевого референдуму в межах адміністративно-територіальних одиниць, де він проводиться, утворюються такі комісії: обласні, районні, міські, районні у містах, селищні, сільські комісії з референдуму, а також дільничні комісії.
Організація роботи з проведення місцевого референдуму в основному аналогічна організації роботи комісій із всеукраїнського референдуму і виборів. Засідання комісії з референдуму є правомочним, якщо в ньому бере участь не менш як дві третини від її загального складу. Рішення, прийняті в межах повноважень комісії, є обов'язковими до виконання всіма державними і громадськими органами, підприємствами і організаціями. Рішення і дії комісії з референдуму можуть бути оскаржені у вищі за належністю комісії або до суду.
Списки громадян, які мають право брати участь у місцевому референдумі, складаються окремо по кожній дільниці для голосування і підписуються головою і секретарем дільничної комісії з референдуму. Громадянин може бути включений до списку громадян, які мають право брати участь у референдумі, лише по одній дільниці для голосування. Важливою складовою стадії організації місцевого референдуму є ознайомлення громадян із списками громадян, які мають право брати участь у референдумі. Ці списки надаються для загального ознайомлення за 10 днів до референдуму.
Громадянам має бути забезпечена можливість ознайомитися із списком і перевірити правильність його складення в приміщенні дільничної комісії з референдуму. Відповідно до ст. 34 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» кожному громадянину надається право оскаржити невключення, неправильне включення до списку або виключення із списку, а також допущені в ньому неточності в зазначенні даних про нього.
Важливою стадією місцевого референдуму є агітація. Для безперешкодної агітації за або проти прийняття рішення, що виносяться на місцевий референдум, зацікавленим особам і організаціям надаються приміщення для зборів, забезпечується можливість використання засобів масової інформації. Діяльність державних органів і громадських організацій, які беруть участь у підготовці та проведенні місцевого референдуму, здійснюється відкрито і гласно. Всі рішення, що стосуються референдуму, а також проекти рішень, що виносяться на референдум, підлягають опублікуванню засобами масової інформації. Вони висвітлюють також хід підготовки і проведення місцевого референдуму, їх представникам гарантується безперешкодний доступ на всі збори і засідання, пов'язані з референдумом, і одержання потрібної інформації. Але в день проведення місцевого референдуму будь-яка агітація забороняється. Це загальне правило, яке стосується і виборів.
Головною стадією місцевого референдуму є голосування, яке проводиться в день референдуму з 7-ї до 20-ї години. Кожний громадянин голосує особисто. Голосування за інших осіб не допускається. Громадянин під час заповнення бюлетеня викреслює в ньому одне з двох слів: «так» або «ні». Заповнений бюлетень голосуючий опускає в скриньку для голосування.
Важливою стадією місцевого референдуму є визначення його результатів. Підрахунок голосів на дільниці для голосування проводиться дільничною комісією з референдуму. Результати референдуму заносяться до протоколу, який підписується головою, заступником голови, секретарем і членами комісії і негайно надсилається до відповідної районної, міської, районної у місті, селищної, сільської комісії з референдуму.
На підставі протоколів дільничних комісій з референдуму міська (міст без районного поділу), районна в місті, селищна, сільська комісія з референдуму визначає:
а) загальну кількість громадян, які мають право брати участь у референдумі;
б) кількість громадян, які одержали бюлетені;
в) кількість громадян, які взяли участь у голосуванні;
г) кількість громадян, які голосували за схвалення рішення;
ґ) кількість громадян, які голосували проти його схвалення;
д) кількість бюлетенів, визнаних недійсними.
Результати підрахунку голосів розглядаються на засіданні комісії і заносяться до протоколу, який надсилається до вищестоящої комісії з референдуму. На підставі поданих протоколів обласна, районна, міська (міст з районним поділом) комісія з референдуму проводить підрахунок голосів у межах адміністративно-територіальної одиниці, результати якого заносяться до протоколу, що надсилається до вищої за належністю комісії з референдуму. Протокол з результатами підрахунку голосів підписується головою, заступниками голови, секретарем і членами відповідної комісії з референдуму.
Висновки
Референдум вважається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяли участь менше половини громадян, внесених до списків для голосування.
Офіційні повідомлення про результати референдуму публікуються відповідною комісією не пізніш як на десятий день після референдуму. Рішення, прийняті референдумом, обнародуються у встановленому законодавством порядку опублікування актів місцевих рад і вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо в самому рішенні не визначено інший термін. Датою прийняття рішення вважається день проведення референдуму.
Зміна або скасування рішень, прийнятих референдумом, проводиться також референдумом. Зміна або скасування рішень, прийнятих місцевим референдумом, може здійснюватися згідно зі ст. 45 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» відповідною місцевою радою (більшістю не менш як дві третини від загальної кількості її складу) з обов’язковим затвердженням її рішення на референдумі, який має бути проведений впродовж шести місяців після внесення цих змін або скасування рішення попереднього референдуму. Новий місцевий референдум з питань, що виносилися на попередній референдум, може бути призначено не раніш як через рік від дня проведення попереднього референдуму з цих питань.
Список літератури
1.Погорілко В., Федоренко В. Поняття, види і структура конституційних норм // Право України. –2008. –№ 11.
2.Погорілко В., Федоренко В. Джерела конституційного права України: поняття, види і система // Право України. –2009. – № 3.
3.Поваляєва М. Інститути конституційного права України: поняття, ознаки та критерії розмежування // Право України. – 2007.– № 5.
4.Федоренко В.Л. Інститут конституційно-правових відносин в системі конституційного права України // Наук. Вісн. Чернів. університету.: Правознав.– 2005. Вип. 286.
5.Федоренко В. Поняття системи конституційного права України // Право України. – 2009. – № 7.
6.Федоренко В.Л. Теоретичні основи системи конституційного права України // Держава і право, вип.34.–2006.
7.Шаповал В. Суб’єкти конституційного права України: постановка проблем теоретичного визначення // Право України. –2007. –№ 8.
8.Шаповал В. Конституція як форма (джерело) конституційного права України (питання теорії) // Право України. – 2009. – № 6.