При використанні асоціацій для відновлення в пам’яті забутого, треба також враховувати і тип пам’яті у свідка.
Слід відмітити, що забуте краще пригадує людина не втомлена, а здорова, бадьора. Це доцільно враховувати при «виклику на допит, маючи на увазі і те, що прийоми відновлення в пам’яті вимагають більше часу для допиту».
Для правильного відтворення при дачі показань допомога може бути необхідною у випадках:
- якщо сприйняте в процесі «зберігання» його в пам’яті зазнало певних змін;
- якщо особа не в змозі правильно викласти сприйняте.
Сприйняте може викриватись під впливом власних думок і висловлювань інших осіб. Однак, допомога свідку в згадуванні забутих фактів не повинна містити ніяких елементів навіювання. Небезпека його тим більша, чим фрагментарним і неповним було сприйняття, чим слабші його спогади і чим доступніший свідок для сторонніх впливів в силу індивідуальних особливостей свідка чи несприятливої обстановки допиту. Навіювання може відбуватись завдяки питанням, які наштовхують на конкретну відповідь або внаслідок мимовільних підказок і направлень, які робить слідчий по ходу розповіді. Правильно чи неправильно зрозумілі репліки, жести, інтонації (схвалення чи невдоволення) діють на свідка і нерідко спонукають до певної відповіді.
Питання повинно бути сформульоване і поставлене так, щоб свідок не міг з нього дістати певної інформації для відповіді і змушений черпати матеріал лише зі своєї пам’яті. Лише після того, як свідок вичерпав це джерело, йому можуть бути повідомлені додаткові дані (наприклад, пред’явлені певні предмети або документи, оголошені показання інших осіб), якщо це необхідно для усунення протиріч або відновлення сприйнятого в пам’яті. Робити це треба так, щоб наступні показання були вільними - іншими словами, питання повинно спонукати свідка до вільної розповіді.
Для надання допомоги свідку у відновленні в пам’яті фактів або деталей певної події, слідчий може допитати свідка на місці події. Це може краще нагадати свідку обставини події.Попавши в оточення колишньої обстановки, в свідка більш чітко відновлюються асоціативні зв’язки, і він, звичайно, докладніше згадає всі деталі події тут, ніж в кабінеті слідчого.
Щоб допомогти свідку пригадати яку-небудь деталь події чи факт, іноді необхідно ознайомити його з показаннями інших осіб. Краще всього знайомити з витягами, які стосуються не фактів, що цікавлять слідчого, а лише окремих обставин, при яких цей факт мав місце. З цією метою доцільно використовувати показання осіб, що записані на магнітну плівку. Пред’явлення таких витягів буває достатньо для того щоб свідок згадав всю розмову або окрему її деталь.
Слідчий повинен оцінювати і перевіряти показання свідків, усуваючи в них протиріччя, які виявляються в результаті непорозумінь, неправдивих свідчень, забування. В ході допиту слідчий не повинен «ловити» свідка на протиріччях і збивати його. З’ясування протиріч треба відкласти на кінець допиту. Якщо свідок просто помиляється або забув якийсь факт, слідчий повинен допомогти свідку усунути ці протиріччя шляхом постановки уточнюючих питань.
2. Підготовка до допиту
В більшості кримінальних справ покази свідків є основним видом доказів. Значення показань свідків не обмежується тим, що вони можуть висвітлювати факти і обставини, які підлягають встановленню по справі. Показання свідків також мають важливе значення для повної, об’єктивної характеристики обвинуваченого, його взаємовідносин з допитуваним; вони можуть засвідчити факти, які характеризують поведінку обвинуваченого в побуті, його знайомства, минуле.
Показання свідків, крім того, являються ефективним і доступним засобом перевірки, уточнення і доповнення інших доказів, які є в кримінальній справі.
Показання свідків можуть мати більш чи менш доказове значення в залежності від того, що саме відомо певній особі по справі, чи правильно сприйнятий той чи інший факт, як проведений допит особи.
Одержання правдивих показань свідків, які б відтворили повністю картину події, поєднано з багатьма труднощами і являє собою нелегке завдання для органів слідства. Слідчому не завжди вдається отримати від свідка правдиві показання. Деякі свідки можуть і не повідомити слідству відомих їм фактів, не надають останнім належного значення або не розуміють того, що вони зв’язані з подією, що розслідується, а деякі, особливо ті, які зацікавлені в результаті справи, можуть давати і завідомо неправдиві показання, навмисно замовчувати відомі їм обставини.
Мета кожного допиту – з’ясувати об’єктивну істину, а звідси випливає висновок, що слідчий повинен ретельно готуватись до допиту свідка. Допитуючи ту чи іншу особу, слідчий ставить перед собою завдання одержати правдиві показання, які об’єктивно відображають фактичні обставини справи, тобто одержати такі показання, які б викривали винних і сприяли перевірці показань раніше допитаних потерпілих і свідків, були б засобом одержання данних про обставини, які сприяли скоєнню злочину.
Для досягнення цих цілей, допит повинен відповідати певним вимогам: бути об’єктивним, всестороннім, повним. Успіх допиту багато в чому залежить від того, чи проведені слідчим підготовчі дії, що передують допиту. Отже, прийнявши рішення про допит, слідчому необхідно:
1. Ретельно вивчити матеріали справи, щоб ясно уявити, які саме обставини повинні бути з’ясовані у допитуваного. На думку С. Стахівського істотну допомогу у підготовці до допиту надає вивчення матеріалів оперативно-розшукової діяльності, оскільки саме завдяки інформації, яка в них міститься, нерідко виявляються очевидці вчиненого злочину, отримуються відомості, що характеризують особистість свідка. Вивчення цих матеріалів розширює пізнавальні можливості слідчого, позитивно впливає на хід встановлення істини.
2. Детально і як можливо повніше вивчити особистість свідка, якого треба допитати, його відношення до події, до тих чи інших осіб, з’ясувати окремі факти з його життя, трудової діяльності.
3. Підготувати докази, які, можливо необхідно буде використати при допиті (речові і письмові докази, висновки експертиз, протоколи показань окремих осіб, касети із звукозаписом показань та ін.).
4. Скласти план допиту, в якому визначити обставини, на встановлення яких направлений допит, послідовність пред’явлення доказів, включити інші необхідні елементи, які являються результатом планування як розумової діяльності слідчого.
5. Підготувати необхідні технічні засоби для фіксації показань свідка і оголошення йому певних аудіо- і відеозаписів показань раніше допитаних осіб, а також забезпечити участь у допиті осіб, які повинні бути присутні у відповідності до закону (перекладач, педагог).
Також слідчий повинен вирішити питання про час і місце запланованого допиту. Тут, в першу чергу, треба враховувати положення кримінально-процесуального закону, які стосуються допиту окремих осіб (наприклад, заборона допиту в нічний час).
Дуже важливим для налагоджування психологічного контакту з допитуваним, і отже, для ефективності допиту в цілому, є узгодження часу допиту з інтересами допитуваного (коли це можливо).
Звичайним місцем допиту являється місце провадження попереднього слідства, під яким розуміється кабінет слідчого або інше службове приміщення, яке він в цей час займає. Однак, якщо він визнає необхідним, допит може бути проведений і в місці знаходження свідка. (ст. 167 КПК України).
Проведення допиту в місці провадження попереднього слідства являється в більшості випадків оптимальним по ряду причин організаційного та психологічного характеру. В своєму кабінеті слідчий відчуває себе «господарем», володіє обстановкою допиту. Обстановка в кабінеті слідчого «повинна бути строгою: нічого лишнього, що могло б відволікати допитуваного, не повинно знаходитись на столі. Посадовити допитуваного так, щоб його було добре видно. Психологічним фактором, який негативно впливає на допит, являється наявність сторонніх подразників. До їх числа можна віднести знаходження в кабінеті сторонньої людини або предметів, які постійно притягують погляд допитуваного,шум за дверима або в сусідній кімнаті, знаходження поблизу вікна, через яке допитуваний може спостерігати, що робиться у дворі, телефонні дзвінки. Всі ці обставини повинні враховуватись при підготовці до допиту».
В деяких випадках допит за місцем перебування свідка або необхідний, або доцільний. Так, допит осіб похилого віку, осіб, які страждають недугою, що унеможливлює або суттєво ускладнює їх явку в кабінет слідчого, хворих треба проводити за місцем їх знаходження. Такої ж рекомендації про місце допиту треба дотримуватись відносно неповнолітніх свідків – вони більш природно і вільно будуть себе почувати, а значить повно і невимушено давати показання у звичній для себе обстановці (за місцем проживання, в школі), ніж в кабінеті слідчого.
7. Вирішивши питання про місце і час допиту, слідчий повинен також ретельно продумати форму виклику свідка. Законом встановлено, що слідчий може викликати свідка на допит повісткою, телефонограмою або телеграмою. Неповнолітній свідок викликається через законного представника (ст. 166 КПК України). Виклик на допит свідка не повинен по можливості бути для нього несподіваним і неприємним за формою. Бажано не викликати свідків на допит через працівників міліції, коли необхідність цього не диктується надзвичайними обставинами (ухилення свідка від явки).
Бувають випадки, коли одночасно необхідно викликати кілька свідків, тоді слідчий повинен створити обстановку, при якій свідки по одній справі не могли б спілкуватись один з одним до допиту.