При виклику свідка слідчий повинен так розрахувати час, щоб не допустити довгого очікування свідків, бо це негативно відбивається на достовірності його показів. Адже, очікуючи, свідок хвилюється, нервує, що призводить до втоми, в результаті чого свідок може упустити суттєві для справи подробиці.
Із сказаного випливає, що слідчий завжди повинен намагатись створити такі умови, таку обстановку, яка б сприяла одержанню у свідка найбільш точних, найбільш достовірних показань.
Підводячи підсумок, слід наголосити, що успішне вирішення завдання допиту (одержання достовірних показань свідка) визначається насамперед якістю підготовки до проведення цієї слідчої дії.
3. Тактичні прийоми проведення допиту
Правила допиту свідка регламентовані кримінально-процесуальним законом. Точне дотримання встановленого законом порядку проведення допиту свідка вже саме по собі забезпечує одержання найбільш достовірних показань. Коло обставин, по яких може бути допитаний свідок, визначається предметом доказування, обставинами конкретної кримінальної справи, особистістю допитуваного і тим об’ємом інформації, яким він може володіти.
Перед тим, як почати допит свідка, слідчий повинен шляхом перевірки документів впевнитись в особистості допитуваного. Недотримання цього правила може призвести до небажаних результатів, так як слідчій практиці відомі випадки явки на допит підставних свідків.
Впевнившись в особистості свідка, слідчий заповнює анкетну частину протоколу, а потім повідомляє свідку, по якій справі він викликаний для допиту. Саме під час запису анкетних даних в протокол на думку Р.С.Бєлкіна слідчий може встановити контакт із допитуваним. Слідчий може виходити за рамки протоколу, цікавитись не тільки анкетними, але й іншими данними про особу свідка (його умови життя, роботи, його оточення).
Велике значення має і попередження свідка про відповідальність за відмову від дачі показань і дачу завідомо неправдивих показань (ст.. 71 КПК України). Оскільки це попередження повинне служити певною гарантією для отримання найбільш достовірних показань, то звідси і висновок, що слідчий не може до цієї процесуальної дії відноситись формально. В кожному конкретному випадку, в залежності від данних, які є про свідка і оцінки слідчим його психічного стану в момент допиту, попередження про відповідальність повинно носити в різних випадках різний характер і робитись в різній формі. Якщо слідчий допитує добросовісного свідка, то насамперед, він повинен домогтись того, щоб свідок правильно зрозумів відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.
При допиті свідка, який зацікавлений в результаті справи, слідчий повинен роз’яснити йому, що його покази будуть піддані перевірці і у випадку встановлення в його показах неправди, він буде притягнутий до кримінальної відповідальності. При цьому свідку можна запропонувати самому прочитати в Кримінальному кодексі України зміст відповідних статтей. Закон також вимагає від слідчого з’ясувати перед допитом відношення свідка до потерпілого і обвинуваченого. З’ясування такого відношення має суттєве значення для правильної оцінки показань свідка і прийняття необхідних заходів для усунення впливу цього відношення на результат допиту. Одним з важливих завдань слідчого при допиті свідка являється встановлення психологічного контакту, який виражається в схиленні свідка до відвертості і в щирому його бажанні повідомити всі відомості, які відомі йому по справі. При будь-яких обставинах допиту слідчий повинен бути коректним, об’єктивним, вічливим, володіти собою, знаходити спільну мову навіть в тих випадках, коли йому очевидно, що свідок говорить неправду. Проводячи допит, слідчий повинен прагнути викликати до себе повагу та довіру.
Допит свідка повинен починатись пропозицією розповісти все, що йому відомо по справі. Це базується на тому, що перед допитом слідчий не знає повноти обізнаності свідка по конкретній справі. Практиці відомі випадки, коли свідки повідомляли набагато більше, ніж передбачав почути від них слідчий. Крім того, з вільної розповіді слідчий одержує додаткову можливість більш чітко сформулювати питання, які він хоче поставити допитуваному.
Викладення свідком тих чи інших данних в зручній для нього послідовності полегшує їх згадування, сприяє більш повному відтворенню закарбованого в пам’яті. «При викладенні своїх показань свідки іноді висловлюють свої висновки та пропозиції, що стосуються обвинуваченого. Слідчий повинен прислуховуватись до них і з’ясовувати, на підставі чого він прийшов до них і якими фактами він може їх обґрунтувати. В іншому випадку ці заяви (як голослівні) не можуть бути прийняті до уваги.».
Слідчий може рекомендувати свідку певну послідовність викладення тоді, коли останньому треба дати показання по багатьох епізодах і сам він затрудняється у виборі такої послідовності. В деяких випадках слідчий із тактичних міркувань може запропонувати свідку спочатку висвітлити певний факт, а потім розказати про все інше. Мета такого прийому «…або направити розповідь в певне русло – на з’ясування найбільш важливих обставин, або утримати свідка від дачі неправдивих показань, якщо таку небезпеку слідчий може передбачити. В останньому випадку, давши правдиві показання про один факт, допитуваний буде змушений, щоб не суперечити самому собі, правдиво розповісти і про інші факти».
При допиті важливе значення має також об’єктивність слідчого і хороше знання ним матеріалів справи. Це одна із обставин, яка дозволяє слідчому тактично правильно побудувати допит. При цьому важливо, щоб у свідка склалось враження, що слідчому вже все відомо по даній справі, і приховувати якісь обставини не варто. В тому випадку, якщо свідок під час вільної розповіді повністю висвітлить всі обставини і події, які цікавлять слідчого, то задавати йому питання немає необхідності. Але частіше всього свідок під час вільної розповіді не вичерпує теми допиту. Шляхом постановки доповнюючих, уточнюючих і контрольних запитань слідчий повинен доповнити показання свідка.
Доповнюючі – це питання, які задаються з метою доповнення одержаних показань, ліквідацію прогалин. Вони можуть бути направлені на деталізацію показань. Уточнюючі питання можуть бути задані з метою деталізації показань, але частіше – для конкретизації, уточнення одержаних відомостей.
Контрольні питання задаються з метою перевірити одержані показання.
Не слід задавати свідку питання які йому незрозумілі внаслідок його низького загальноосвітнього рівня, або являються не конкретними. Заборонено задавати навідні питання, в постановці яких закладена очікувана відповідь. Питання, які задаються свідкові, повинні відноситись до предмету допиту, витікати одне з одного, бути чітко і граматично правильно сформульованими і, як правило, передбачати розгорнуту відповідь.
Під час вільної розповіді свідка слідчий повинен уважно слухати його і робити собі помітки на аркуші паперу або ж в плані допиту. «Допитуваний постійно повинен бачити, що слідчий уважно слухає його розповідь, зацікавлений в його показаннях».
При допиті свідка бувають обставини, коли він добре пам’ятає окремі деталі справи, але не хоче про них говорити взагалі, або дає завідомо неправдиві показання. Загальноприйнятим порядком допиту недобросовісних свідків, які дають завідомо неправдиві показання або ж замовчують окремі факти, являється такий порядок, коли слідчий підводить свідка до думки про необхідність розказати правду не погрозами, не проханням, а твердою логікою фактів, які вже відомі слідчому.
Ратінов А.Н. і Адамов Ю.П. варіанти недобросовісної поведінки допитуваного, або форми неправди класифікують наступним чином:
1. приховування справжніх фактів;
2. заперечення справжніх фактів;
3. ствердження вигаданих фактів;
4. приховування справжніх і повідомлення вигаданих фактів;
5. спростування справжніх і повідомлення вигаданих фактів.
Неправду можна розділити на активну і пасивну. Активна неправда передбачає переробку дійсних подій і повідомлення неправдивих свідчень, а пасивна полягає у замовчуванні справжніх фактів без заміни їх будь-якими іншими.
Після того, як слідчий вислухав вільну розповідь та відповіді на запитання свідка, він може помітити, що особа говорить неправду або замовчує про відомі факти події. При цьому слідчий повинен прикласти всі знання і досвід, щоб вияснити причини цього і прийняти міри для їх подолання до закінчення допиту. Якщо слідчий прийшов до висновку, що свідок дає завідомо неправдиві показання, він повинен ставити питання свідку таким чином, щоб одержати від нього контрольні дані, за допомогою яких можна перевірити правдивість його показів.
Для своєчасного виявлення недобросовісних показань, особливо важливе значення має виконання тактичного правила про максимальну деталізацію показань допитуваного, одержання від нього розгорнутих, вичерпно повних пояснень по всіх обставинах, які відносяться до справи. Деталізація показань створює сприятливі умови для їх перевірки і при подальшому розслідуванні і часто стримує свідка від безпідставної зміни показань. Хороший ефект при викритті лжесвідчення дає застосування такого тактичного прийому, який полягає в тому, що слідчий задає додаткові питання в швидкому темпі. Прискорення темпу допиту створює дефіцит часу, позбавляє допитуваного можливості ретельно обґрунтувати кожну відповідь, посилює емоційну напругу свідка, в зв’язку з чим недобросовісні свідки часто проговорюються. У конфліктних ситуаціях, коли свідок приховує інформацію, можна застосовувати наступні прийоми психологічного впливу: переконання, звернення до почуттів гідності, гордості справедливості, тощо. Можна також застосувати і інший прийом, який полягає в тому, що частину допиту слідчий проводить у формі вільної бесіди, під час якої створюється враження хорошої обізнаності про інтереси, захоплення та обставини особистого життя свідка. При цьому питання, які відносяться до суттєвих обставин, вкраплюються в цю розмову. Правдиво відповідаючи на питання про власні інтереси, свідок не встигає переключити увагу і за інерцією говорить правду у відповідь і на питання слідчого. Такий прийом називається непрямим допитом.