Не слід покладати надію на будь-який один тактичний прийом. Тактичні прийоми повинні застосовуватись в комплексі.
В юридичній літературі висловлюються позиції щодо регламентації застосування під час провадження допиту можливостей інструментальної діагностики емоційної напруженості людини – детекторів брехні. Застосування його, на думку С. Стахівського, є неприйнятним, оскільки названа діагностика позбавлена об’єктивності. Адже відомо, що незалежно від причетності до злочину, різні люди виявляють неоднакову емоційну реакцію на зовнішні подразники. Крім того, особи, які за своїм складом характеру є боязкими, соромливими, завжди проявляють більшу емоційну напруженість ніж досвідчені злочинці.
4. Тактика допиту неповнолітніх свідків, глухих та німих свідків
Допит є найбільш поширеним засобом отримання доказів. Його суть полягає в отриманні від допитуваної особи достовірних відомостей про обставини, що мають значення для встановлення істини у справі. Це положення стосується також допиту неповнолітнього свідка.Відразу слід зауважити, що допит неповнолітніх як свідків повинен мати місце лише у крайніх випадках, коли без їх свідчень не можна установити істину.
Особливими тактичними прийомами, що застосовуються під час допиту неповнолітніх, є роз’яснення важливості повідомлення правдивих показань, демонстрування поінформованості про обставини життя допитуваного, його інтереси, роз’яснення сутності та значення пред’явлених і оголошених матеріалів.
Неповнолітні, як правило, допитуються у формі бесіди, оскільки в них ще малий запас слів і вони не завжди можуть побудувати зв’язну вільну розповідь. Неприпустимо перебивати підлітка під час розповіді, виражати йому недовіру. Формулювати питання треба з врахуванням віку і розумового розвитку свідка, щоб вони були короткими.
Розмовляти з неповнолітнім слідчий повинен рівним і спокійним тоном. Але якщо перед слідчим сидить розв’язний підліток, який веде себе з викликом, то з ним треба дотримуватись більш суворого й офіційного тону. Однак, в розмові з підлітком треба уникати насмішок, окриків або інших якихось зауважень, які принижують гідність підлітка, його почуття. При допиті неповнолітнього свідка можна зустрітись з таким фактом, що він або з самого початку не хоче говорити, або доводить свою розповідь до певних моментів і припиняє. Це пояснюється різноманітними причинами, в залежності від яких і повинні застосовуватись відповідні тактичні прийоми допиту. Причиною такої поведінки свідка може бути замкнутий характер, сором’язливість, дія на нього незвичної офіційної обстановки. Розговорити такого свідка можна в процесі бесіди на близькі і цікаві йому теми.
При допиті важливим є встановлення непримусового контакту з неповнолітнім свідком, створення при цьому доброзичливої обстановки. З цією метою, особливо у неповнолітнього свідка віком до 14 років, а також віком до 16 років, з'ясовуються (у формі, доступній їх розумінню) анкетні дані. При цьому можуть задаватися запитання на абстрактні теми. Встановивши необхідний контакт, неповнолітньому свідкові (віком до 16 років) роз’яснюється його обов’язок «говорити тільки правду» про відомі йому обставини. Після чого свідкові у простій для його розуміння формі задаються запитання при суворому їх контролі головуючим. При цьому не можна допускати навідні запитання, підказки і т. ін. Неповнолітні свідки віком до 16 років про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та завідомо дані неправдиві показання не попереджуються (ч. 3 ст. 168 КПК України).
Допит неповнолітнього свідка віком до 14 років, а за розсудом суду — віком до 16 років проводиться у присутності педагога, а при необхідності — лікаря, батьків чи інших представників неповнолітнього (ч. 1 ст. 168 КПК України). Важливо, щоб ці особи не були зацікавлені у результатах розгляду справи. Вони викликаються з метою створення у судовому засіданні обстановки, яка виключала б можливість негативного впливу на психіку неповнолітнього свідка. Вважається доцільним виклик до суду педагогів, у яких цей свідок навчається. Перед допитом слідчий може порадитись з педагогом, лікарем, законним представником з приводу тактики, ведення допиту формування і послідовності постановки запитань неповнолітньому, які питання доцільно ставити їм самим.
У випадках, коли присутність підсудного у залі судового засідання може негативно вплинути на повноту і достовірність показань неповнолітнього свідка або коли цього вимагають інші інтереси справи, допит неповнолітнього свідка за ухвалою (постановою) суду має бути проведений у відсутності підсудного. Але у цих випадках після повернення підсудного до залу суду суд зобов'язаний ознайомити його з показаннями свідка і надати йому можливість задавати питання свідкові, а також дати пояснення з приводу показань свідка (ч. ч. 3, 4 ст. 307 КПК України).
Кримінально-процесуальний закон при необхідності допускає можливість допиту німих, глухих свідків, а також свідків, які не володіють мовою судочинства. Допит німого або глухого свідка чи потерпілого проводиться за правилами ст. 167 КПК з участю особи, яка його розуміє. Про участь цієї особи в допиті свідка зазначається в протоколі.
Особа, яка розуміє знаки глухого або німого за своїм процесуальним становищем прирівнюється до перекладача (ч. 1 ст. 128 КПК). Якщо глухий або німий читає і пише слідчий з власної ініціативи на його прохання може поставити запитання письмово і він у присутності слідчого і особи яка його розуміє, може написати в протоколі свої показання власноручно.
Для фіксації показань німих і глухих свідків доцільно використовувати відеозапис. Запис таких допитів допомагає в подальшому, при виникненні сумнівів визначити правильність і повноту перекладу і усунути протиріччя, які виникли у зв’язку з цим.
Висновки
Дослідивши тактику допиту свідка, можна зробити наступні висновки:
1. Свідком у справі може бути кожна особа, якій відомі обставини, що стосуються данної справи. Свідок може бути допитаний про обставини, що підлягають встановленню, а також про факти, що характеризують особу обвинуваченого, підозрюваного;
2. Центральними психологічними особливостями допиту є діагностика істинності показань, прийомів правомірного психологічного впливу з метою отримання правдивих показань, методів викриття неправдивих показань;
3. Допит є найбільш поширеним засобом отримання доказів. Його суть полягає в отриманні від допитуваної особи достовірних відомостей про обставини, що мають значення для встановлення істини у справі. Допит свідка за своєю природою - процес передачі інформації від свідка слідчому. I саме слідчий повинен при допиті бути активним, тобто враховуючи особу свідка чи потерпілого готуватися до допиту, планувати його, вибирати необхідні тактичні прийоми, але все це з суворим дотриманням норм Закону;
4. Мета кожного допиту – з’ясувати об’єктивну істину, а звідси випливає висновок, що слідчий повинен ретельно готуватись до допиту свідка. Підготовка до допиту включає наступні етапи:
- вивчення матеріалів справи;
- детальне вивчення особистості свідка, його відношення до події;
- підготовка доказів, які, можливо необхідно буде використати при допиті (речові докази, висновки експертиз);
- складення плану допиту;
- вирішення питання про час і місце проведення допиту та про форму виклику свідка;
5. Для успішного проведення допиту, слідчий повинен бути добре обізнаний в обставинах справи та бути об’єктивним. Слідчому також не слід покладатись лише на певний один тактичний прийом, вони повинні застосовуватись у комплексі;
6. Одним з важливих завдань слідчого при допиті свідка являється встановлення психологічного контакту, який виражається в схиленні свідка до відвертості і в щирому його бажанні повідомити всі відомості, які відомі йому по справі;
7. Слідчий повинен оцінювати і перевіряти показання свідків, усуваючи в них протиріччя, які виявляються в результаті непорозумінь, неправдивих свідчень, забування шляхом постановки уточнюючих запитань;
8. При допиті неповнолітнього свідка важливим є встановлення непримусового контакту, створення при цьому доброзичливої обстановки. Слідчий повинен пам’ятати, що неповнолітні більше схильні до навіювання та впливу з боку інших осіб.
Список використаної літератури
Нормативний матеріал
1. Конституція України.- Відомості Верховної Ради.- 1996.-№ 30.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України.- Відомості Верховної Ради. – 1961.- № 2.
Література
3. Тертишник В.М.- Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України.- К.: А.С.К.-2005.;
4. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: вибрані твори. – К: Юрінком Інтер.- 1999.;
5. Ратінов А.Р., Адамов Ю.П. – Лжесвідчення. – М.: Всесоюзний інститут по вивченню причин і розробці мір попередження злочинності.- 1976.;
6. Доспулов Г.Г.,- Психологія допиту на попередньому слідстві.- М.: Юридична література. – 1976.;
7. Васильєв А.Н., Карнєєва Л.Н. – Тактика допиту при розслідуванні злочинів. – М.: Юридична література. – 1970.;
8. Гора І.В., Колесник В.А., - Криміналістика. Криміналістична практика.,-К.: Алеута.,- 2005.;
9. Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т., - Кримінальний процес України. Підручник.- Юрінком Інтер.-2004.;
10. Салтевський Л.В.,- Криміналістика.- К.: Кондор,-2005.;
11. Шеремет А.П., - Криміналістика. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 472 с.;
12. Стахівський С.- Допит, як спосіб одержання показань свідка.,- Право України. – 1997.- № 7 – с. 30-33.;
13. Коновалова В.Є., - Допит: тактика і психологія.- Х : Консул. – 1999.;
14. Справочник следователя. Практическое пособие.- М.: «Юридическая литература».- 1990.