Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Юридичний факультет
Кафедра кримінального процесу і криміналістики
КУРСОВА РОБОТА
На тему:Тактика допиту свідка
Виконала:
Студентка групи ЮРД-54з
Піскун О.О.
Львів-2011
ПЛАН
Вступ
1. Психологічні особливості формування показань свідків
2. Підготовка до допиту
3. Тактичні прийоми проведення допиту
4. Тактика допиту неповнолітніх свідків, глухих та німих свідків
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Допит є найбільш поширеним засобом отримання доказів. Його суть полягає в отриманні від допитуваної особи достовірних відомостей про обставини, що мають значення для встановлення істини у справі.
Допит – одна з найпоширеніших слідчих дій, за допомогою якої отримується і перевіряється значна частина інформації, необхідної для встановлення істини та правильного вирішення кримінальної справи. Тому цілком закономірним є інтерес науковців до проблеми допиту в кримінальному судочинстві. Його теоретичним і практичним питанням присвячена значна кількість наукових праць (Л.М. Карнєєва, В.О. Коновалова, М.П. Шаповалов та ін.). Тема ця невичерпна, оскільки постійно нагромаджується і узагальнюється практичний матеріал, впроваджуються нові психологічні та наукові методи проведення допиту.
Основою допиту є процесуальні норми, які забезпечують законність слідчої дії. Слідчому для успішного вирішення завдань допиту потрібне творче відношення до проведення цієї процесуальної дії, майстерність і знання тактичних прийомів. Тактичні прийоми – це наукові рекомендації, які склались на основі використання спеціальних наук, головним чином, психології, логіки та широкого узагальнення практики. Вони не регламентовані законом, їх застосування, вибір і варіанти використання залежать в кожному випадку від слідчої ситуації, від її оцінки слідчим, а при долиті і від процесуального положення допитуваного, його особистості.
Із зовнішнього боку допит свідка має схожість з отримання інтерв’ю і пояснень. Але по суті він відрізняється своєю правовою природою та встановленим порядком проведення допиту. Тобто допит свідка являє собою ефективний засіб отримання доказової інформації та повинен будуватися таким чином, щоб порядок його проведення по можливості дозволив отримати в великій кількості правдиві та значні для справи дані і в той же час надійно гарантував права людини і громадянина, оберігав честь та гідність допитує мого.
За своїм характером допит, взагалі, є дією багатоплановою. Воно має процесуальний, організаційний, психологічний та етичний аспекти. Допит – це складна слідча; однин з основних процесуальних засобів отримання та перевірки доказової інформації про злочин, тому що при проведенні цієї слідчої дії, відбувається процес передачі та сприйняття інформації. Цей процес можна розділити на етапи: 1- витребування інформації від опитуваного; 2 – передача інформації допитуваємим слідчому ; 3-усвідомлення інформації слідчим ; 4 – фіксація цієї інформації.
Допит свідка – одна з найбільш поширених слідчих дій. Він являє собою спосіб отримання, засвідчення та перевірки такого виду доказів, як показання осіб.
Актуальність дослідження даної теми зумовлена тим, що саме свідків майже у кожній кримінальній справі допитується набагато більше, ніж, скажімо, підозрюваних чи обвинувачених. З допомогою допиту свідка отримується значна частина інформації, що у великій мірі сприяє успішному вирішенню кримінальної справи.
Метою курсової роботи є об’єктивне та всебічне висвітлення місця і ролі тактики допиту свідка в сучасному кримінальному процесі.
На дослідження цих питань, а також питань щодо підготовки, планування, процесуальних і тактичних особливостей допиту свідка спрямована дана курсова робота.
особливість тактика допит свідок
1. Психологічні особливості формування показань свідків
Допит під час досудового слідства є найпоширенішим видом процесуального спілкування і займає значну частину робочого часу в роботі слідчого. В ході допиту слідчий повинен отримати дані про фактичний бік події, яка розслідується і дати оцінку цим даним. З соціально-психологічного боку допит – досить динамічна різновидність професіонального спілкування, яка перебігає в режимі, що характеризується низкою психологічних особливостей. Центральними психологічними особливостями допиту є діагностика істинності показань, прийомів правомірного психологічного впливу з метою отримання правдивих показань, методів викриття неправдивих показань.
Як і кожна слідча дія, проведення допиту свідка регламентується Кримінально-процесуальним Кодексом України (ст.ст.107,143-145,166-171) і має встановлений порядок. На першому етапі допиту слідчий встановлює анкетні данні допитуваного, попереджує про відповідальність за дачу неправдивих показань. На цьому етапі обидва учасники допиту визначають лінію своєї поведінки по відношенню один до одного. Другий етап допиту – це стадія переходу до психологічного контакту, стадія, на якій ставляться незначні питання. Важливо на цьому етапі встановити контакт між слідчим і допитуваним, визначити загальні параметри бесіди (темп, ритм та ін.). Третій етап є основною частиною допиту. Саме на цьому етапі слідчий організує отримання від допитуваного основної інформації, необхідної для розслідування і розкриття злочину. На четвертому етапі всю отриману інформацію слідчий зіставляє з інформацією, яка вже є у справі, усуває всі неточності. Вже на заключному етапі допиту слідчий фіксує всю отриману інформацію і у письмовому вигляді представляє допитуваному, який підтверджує правильність записаного у протоколі своїм підписом.
Предметом показань свідка повинні бути відомості про обставини справи, які підлягають встановленню в данній справі (подія злочину, винність обвинуваченого у вчиненні злочину, обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, характер і розмір шкоди, завданої злочином).
Основною формою психологічного впливу на допитуваного є переконання. Воно розуміється як діяльність, спрямована на те, щоб переконати допитуваного у безперспективності приховувати істину.З цією метою виправданим є використання протиріч у показаннях, невідповідність їх реальному ходу подій, пред’явлення доказів.
Також при допиті свідка підлягають встановленню і його взаємовідносини з обвинуваченим, підозрюваним і потерпілим (ч.2 ст. 68, ч. 1 ст. 167 КПК України). Характер цих стосунків має враховуватись при оцінці показань свідка.
Оцінюючи показання свідка, необхідно також враховувати обставини, що дають підстави думати про помилкове уявлення свідка щодо фактів, про які він дає показання. Обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях свідків, їх суперечливих показаннях. «Необхідно особливо критично ставитись до показань свідків, які перебувають у неприязних стосунках з обвинуваченим, або в його підлеглості, а також неповнолітніх та малолітніх свідків, враховуючи можливості їх помилкового уявлення про повідомлювані факти».
Іноді навіть самий добросовісний свідок не може дати відповідь на поставлені питання, згадати окремі факти або деталі події, які мають значення при розслідуванні злочинів. Справа в тому, що у свідків до моменту допиту іноді зберігаються розрізнені уривки спогадів, які він не взмозі звести в цілісну картину.
Знаючи це, слідчий зобов’язаний прикласти максимум зусиль, використати всі можливості і свої здібності (звичайно, лише в рамках закону) для того, щоб допомогти свідку згадати певні факти або деталі події, очевидцем якої він був, або за якихось інших причин взнав про неї.
В криміналістиці розроблені спеціальні прийоми надання допомоги свідку у згадуванні забутих фактів. Вони полягають у постановці питань і словесних описаннях, які активізують у свідка асоціативні зв’язки, в застосуванні при допиті планів, схем, малюнків, фотознімків,моделей та макетів, а також в пред’явленні свідку різноманітних предметів в розрахунку на пробудження асоціацій і оживання пам’яті. Для цього з участю свідка можуть проводитись і спеціальні слідчі дії (огляд речових доказів і місця події, пред’явлення для впізнання та ін.).
Надання допомоги особам, які дають покази з метою відновлення в пам’яті забутого – складне завдання, яке стоїть перед слідчим.
В ряді випадків воно набуває вирішального значення, коли від можливості відновлення в пам’яті тих чи інших забутих обставин, наприклад, моменту зустрічі з певною людиною, змісту розмови, часу конкретної події і т.д. залежить результат справи.
Також з метою стимулювання пригадування допитуваним певних деталей можна запропонувати йому, наприклад, переглянути телефону книгу з прізвищами абонентів; для згадування забутої зовнішності продивитись альбом фотокарток або ознайомитись з фотороботом. При цьому можна використовувати відомий у психології метод асоціацій. З цією метою використовуються асоціації по суміжності в часі, просторі, а також в схожості.
Для дії асоціації в часі особі, яка дає покази, слід рекомендувати вести розповідь в такому порядку, в якому розвивались події, почавши не з самої події, а з більш раннього моменту і закінчивши її наслідками. Забуті деталі можуть «спливати» в пам’яті не тільки при послідовному переказі ходу подій, але і, наприклад, при згадуванні її наслідків. Щоб викликати асоціацію в часі в свідка, іноді можна нагадати йому із встановлених обставин якусь деталь, яка мала місце в час, близький до забутої. Асоціація по суміжності в часі допомагає визначити відрізок часу, на протязі якого мала місце та чи інша обставина.
Для використання асоціації в просторі свідку, який дає показання, якщо він забув окремі деталі події, що розслідується рекомендується пред’явити предмет, який має відношення до події, або фотографію місця події і запропонувати йому згадати, в якому місці він знаходився, що робив, хто був біля нього і т.д.; іноді корисним буде виїзд на місце події.