Суб'єктивна сторона одержання хабара характеризується прямим умислом і наявністю корисливого мотиву [27]. Особливістю суб’єктивної сторони цього злочину є наявність тісного зв'язку між умислом одержувача хабара і того, хто дає хабар, оскільки і той, і інший повинні усвідомлювати, що має місце давання-одержання хабара. Якщо особа, яка передає службовій особі незаконну винагороду, не усвідомлює, що вона дає хабар (наприклад, помилково вважаючи, що вона зобов’язана сплатити штраф), то і службова особа за одержання хабара відповідати не може [28].
За наявності для цього підстав вона може нести відповідальність за інший злочин (службове зловживання, обман покупців і замовників тощо). Дії службової особи, яка отримала гроші або інші цінності ніби для передачі їх іншій службовій особі як хабар, а насправді мала умисел їх привласнити, слід кваліфікувати не як одержання хабара, а як шахрайство (ст. 190) і службове зловживання (ст. 364), а за наявності для цього підстав і як підбурювання до замаху на давання хабара (ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 і ст. 369).
Давання хабара (ст. 369)
З суб'єктивної сторони давання хабара вчиняється тільки з прямим умислом, причому винний усвідомлює, що передає незаконну винагороду саме як хабар.
Суб'єктом цього злочину може бути як приватна, так і службова особа. Якщо остання використовує для давання хабара своє службове становище, вона несе відповідальність і за ст. 364 КК.
Провокація хабара (ст. 370)
Провокація хабара може бути вчинена тільки шляхом активних цій, спрямованих на створення обставин і умов, що обумовлюють пропозицію чи одержання хабара, і визнається закінченим злочином з моменту вчинення цих дій незалежно від того, чи було фактично передано або одержано хабар.
Суб'єктом провокації хабара є тільки службова особа. Коли приватна особа схиляє іншу особу до одержання чи давання хабара, вона відповідає за підбурювання до злочину за ч. 4 ст. 27 і за статтями 368 або 369 КК.
З суб'єктивної сторони винний діє тільки з прямим умислом (завідомо, свідомо), керуючись при цьому різними мотивами (помста, кар'єризм, заздрість, пихатість, прагнення уславитися як «борець» з корупцією, поліпшити показники в роботі тощо) і переслідуючи спеціальну мету – викрити того, хто дав або взяв (або того га іншого) хабара [29].
Від провокації хабара слід відрізняти випадки законного викриття хабарництва (так званий «контрольований хабар»), коли внаслідок заяви особи, якій службова особа пропонує дати хабар або у якої вимагає його, або через заяву службової особи, якій пропонують хабар, здійснюється оперативна діяльність для викриття хабарництва.
хабарництво кримінальний злочин
ВИСНОВКИ
Відповідно до ст. 19 Конституції України [1] органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ці положення Конституції поширюються на всіх без винятку службових осіб, незалежно від того, чи виконують вони свої службові обов'язки у державному чи громадському апараті, в органах місцевого самоврядування або на окремих підприємствах, в установах і організаціях.
У Розділі XVII Особливої частини КК – «Злочини у сфері службової діяльності» – передбачена кримінальна відповідальність за діяння, родовим об'єктом яких є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність державного і громадського апарату, також апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності. До кола таких діянь КК відносить: зловживання владою або службовим становищем (ст. 364), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365), службове підроблення (ст. 366), службову недбалість (ст. 367), одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокацію хабара (ст. 370) [2].
Безпосереднім об'єктом кожного із вказаних злочинів виступають суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного і громадського апарату, а також апарату управління окремих підприємств, установ та організацій.
Список використаних джерел
Нормативна
1. Конституція України від 28 червня 1996 року. – К., 1996.
1. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. – К., 2001.
2. Закон України „Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 року //ВВР. – 1995. – № 34. – Ст.266.
3. Закон України „Про державну службу” від 16 грудня 1993 року //ВВР. – 1993. – №52. – Ст.490; 1995. – №34. – Ст.268.
4. Закон України „Про міліцію” від 20 грудня 1990 року //ВВР УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20; ВВР України. – 1992. – № 36. – Ст. 526; 1993. – № 11. – Ст. 83; 1994. – № 26. – Ст. 216; 1995. – № 15. – Ст. 102.
5. Закон України „Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 року //ВВР. – 1994. – №23. – Ст.161.
6. Закон України „Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року //ВВР. – 1991. – №53. – Ст.793; 1993. – №22. – Ст.229; 1993. – № 50. – Ст.474; 1995. – № 43. – Ст. 313.
7. Закон України „Про службу безпеки України” від 25 березня 1992 року //ВВР. – 1992. – № 27. – Ст.383.
8. Указ Президента України „Про концепцію боротьби з корупцією в Україні на 1998 – 2005 роки від 24 квітня 1998 року № 367/98.
Основна
9. Бантишев О. Відповідальність за злочини у сфері службової діяльності // Юридичний журнал. – 2003. – №7. – С.69 – 78.
10. Відповідальність за корупційні діяння та інші правопорушення пов’язані з корупцією //Юридичний вісник України. – 2000. – Квітень (№14). – С.20 – 41.
11. Верстюк С. Корупція: визначення, причини прояви, вплив на економіку //Право України. – 2001. – №3. – С.66 – 74.
12. Іванюк Р. Основні етапи соціально-правового дослідження проблеми корупції та хабарництва // Вісник прокуратури. – 2003. – №9. – С.111 – 115.
13. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студентів вищих закладів освіти /За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 496 с.
14. Мельник М. І. Хабарництво: загальна характеристика, проблема кваліфікації, удосконалення законодавства. – К., 2000. – 256 с.
15. Мельник М. Корупційні злочини: сутність і поняття // Право України. – 2000. – №11. – С.126 – 130.
16. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М.Й. – К.: Атака, Академія, 2001. – 656 с.
17. Прохоренко О.Я. Організаційно-правові аспекти та стан протидії корупційним проявам у системі державної служби //Статистика України. – 2002. – №4. – С.42 – 46.
18. Шумський П. Корупція та організована злочинність: деякі міркування щодо їх подолання //Право України. – 1998. – №6. – С.19 – 22.
Додаткова
19. Зеленський В., Кальман В. Корупція в Україні та організаційно-правові аспекти боротьби з нею //Право України. – 2001. – №4. – С.13 – 17.
20. Камлик М.І., Невмержицький Є. В. Корупція в Україні. – К., 1998. – 187с.
21. Кримінальне право України (Особлива частина) /Під ред. П.С.Матишевського. – Київ, 1997.
22. Кузьменко Б. Корупція та економічна злочинність у сучасній Україні: вплив на національну безпеку держави //Право України. – 1997. – №7. – С. 12 – 14.
23. Медведько О.Боротьба з організованою злочинністю та корупцією //Вісник прокуратури. – 2002. – №5. – С.6 –10.