Хабарництво як особливо небезпечний злочин
ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Загально-правова характеристика хабарництва як кримінального злочину
1.1 Матеріальний склад та кримінальна відповідальність за скоєння злочинів, які відносяться до хабарництва
1.2 Хабарництво – як особливий вид службових злочинів.
Розділ 2. Особливі ознаки суб’єктів посадових злочинів
2.1 Коло посадових осіб відповідно до законодавства України
2.2 Особливості суб’єктів хабарництва
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Правова держава і громадянське суспільство повинні гарантувати особі максимальну свободу і вільний розвиток її особистості. Досягнення цього потребує, щоб існуючий в державі і суспільстві правопорядок ґрунтувався на певних принципах, передбачених Конституцією і законами країни, зокрема на принципах демократизму, гуманізму, соціальної справедливості, конституційності, законності тощо.
Одним із пріоритетних має бути принцип, за яким ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Тобто держава мусить бути гарантом не лише належної реалізації передбачених Конституцією і законами прав і свобод людини і громадянина, а й неприпустимості не передбачених Конституцією і законами втручання в життя і діяльність особи та примусового впливу на неї, тобто гарантом від свавілля, беззаконня, самоуправства, зловживання та вольових рішень органів державної влади і місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Разом з тим органи державної влади і місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти виключно в межах, визначених відповідними видами правових норм.
Їхня діяльність має бути максимально повно і точно визначена, врегульована, регламентована з тим, щоб упередити можливість з будь-яких причин завдати шкоди особі, суспільству чи державі.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, як зазначається у цій статті, зобов'язані діяти тільки на підставі, в обсязі та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України, оскільки їх повноваження, функції, права і обов'язки підпорядковані, зрештою, служінню особі, суспільству і державі.
Отже, актуальність дослідження проблеми "Посадові злочини" визначається високою суспільною небезпекою відповідних посягань, нинішнім станом законодавства, практичною значимістю питань відповідальності за злочини посадових осіб. Вивчення цієї теми сприятиме глибшому розумінню вже вивчених проблем як Загальної, так і Особливої частини кримінального права, зокрема, пов'язаних з поняттям і особливостями кримінальної відповідальності спеціального суб'єкта злочину, і питаннями застосування норм інших глав КК про злочини, суб'єктом яких є посадова особа.
Мета та завдання дослідження. Виходячи з цього метою даної роботи є комплексне вивчення, наукове осмислення та теоретичне обґрунтування особливостей посадових злочинів та відповідальності за скоєння матеріальних посадових злочинів. Відповідно до поставленої мети визначені наступні завдання:
· проаналізувати поняття посадового злочину у кримінальному законодавстві України;
· визначити види та особливості посадових злочинів;
· дослідити особливі ознаки суб’єктів посадових злочинів;
· висвітлити і визначити матеріальний склад посадових злочинів та відповідальність за їх скоєння.
Об'єкт дослідження складають кримінально-правові норми, які регулюють відносини, що виникають в зв’язку із скоєнням особою злочинів у сфері службової діяльності.
Предметом дослідження є кримінальне законодавство України.
Методологічна основа роботи. Для досягнення зазначеної мети та поставлених завдань при проведенні даного наукового дослідження використовувалась сукупність методів, які призначено для отримання об'єктивних достовірних результатів з цієї проблематики.
Автор умовно поділив їх на: а) загальнонаукові методи, які властиві всім природничим та гуманітарним наукам (системний, діалектичний, історичний та ретроспективний); б) спеціальні методи, котрі застосовуються для наукового пізнання різноманітних правових явищ (порівняльно-правовий, статистичний і формально-юридичний). У дослідженні автор спирався на вимоги принципу об'єктивності та достовірності.
Застосування цих наукових принципів і методів дало можливість досліджувати тему і досягнути поставленої мети.
Ступінь дослідженості теми. Проблеми боротьби з посадовими злочинами широко обговорюються юристами, економістами, політиками, соціологами і переважно мають публіцистичний характер. Із зазначеної проблематики в Україні бракує монографічних досліджень, недостатньо емпіричних даних, які б дозволили отримати всебічну, ґрунтовну інформацію про це явище.
Проблеми зловживання владою, службового підроблення, хабарництва почали вивчатись досить недавно, оскільки радянська влада довгий час не визнавала, що ці види злочинів є досить поширеними серед представників державної влади. Тим самим заздалегідь були приречені на невдачу як спроби вивчення цього явища, так і боротьби з ним.
Нині вчені та фахівці-практики здебільшого акцентують увагу на питаннях кваліфікації зловживання владою, перевищення влади, хабарництва, вдосконалення законодавства, яким передбачено відповідальність за ці види злочинів. Прикметною у цьому плані є робота М. Мельника [26], яку можна назвати першим в Україні монографічним дослідженням комплексу проблем, пов'язаних із відповідальністю за посадові злочини, а саме за хабарництво. Значна увага питанням взаємозв'язку корупції та службової злочинності у сфері економіки приділена в роботах О. Кальмана[19], М. Камлика та Є. Невмержицького[44], А. Волобуєва[41], В.Кощия[24]. Вплив корупції серед посадових осіб на національну безпеку України є предметом розгляду в праці Б. Кузьменко[47]. Проблемам запобігання службовим злочинам серед суддів присвятив своє дослідження В. Євдокимов[17]. Характерною рисою наведених праць є те, що в них наголошується на власне детальному юридичному аналізі проблем корупції в органах державної влади та хабарництва. Соціологічний аспект їх дослідження, який би дав змогу розібратись в природі цих явищ, залишився без належної уваги. Варто сказати, що досить ґрунтовно в юридико-соціологічному аспекті підійшов до вивчення проблем корупції та злочинів у сфері службової діяльності В. Глазирін [42]. Проблематика посадових злочинів також досліджувалася в працях Коржанського М.Й.[21,22,29], Бажанова М.І.[25], Матишевського П.С.[45], Дудорова О.[16], в яких висвітлені особливості складу посадових злочинів, а також звертається особлива увага на матеріальну шкоду, яка є наслідком скоєння злочинів у сфері службової діяльності.
Нормативна джерельна база роботи. У проведеному дослідженні було використано значну кількість законодавчих нормативно – правових актів. Серед них – Конституція України [1], Кримінальний кодекс України [2] (далі КК), Закон України „Про боротьбу з корупцією”[3], Закон України „Про державну службу”[4], Закон України „Про статус суддів”[8], Указ Президента України „Про концепцію боротьби з корупцією в Україні на 1998 – 2005 роки [9] та інші.
Структура роботи зумовлена метою і завданням дослідження, складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел та літератури 51 найменувань).
Ключові слова: службова особа, посадовий злочин, службова недбалість, зловживання владою, перевищення влади, хабар, істотна шкода, суб’єкт злочину, матеріальний склад злочину, кримінальна відповідальність, кримінальне покарання.
РОЗДІЛ 1. Загально-правова характеристика хабарництва як кримінального злочину
1.1 Матеріальний склад та кримінальна відповідальність за скоєння злочинів, які відносяться до хабарництва
Одержання хабара (ст.368 КК).
Хабарем називається незаконна винагорода посадовій особі за вчинення або невчинення нею в інтересах того, хто дає хабара, певних дій, які посадова особа може чи повинна була вчинити з використанням своїх посадових повноважень.
Об'єктивна сторона злочину полягає в одержанні хабара в будь-якому вигляді. Способи одержання і давання хабара можуть бути різними, однак можна виділити дві основні форми:
1) просту (відкриту) і
2) завуальовану (приховану).
У першому випадку предмет хабара безпосередньо вручається службовій особі без будь-якого прикриття, а у другому хабар маскується під зовні законну угоду (під виглядом виплати зарплати, премії, гонорару, повернення боргу тощо) і має вигляд цілком законної операції [36].
Незаконне одержання працівником державної установи чи організації, який не є посадовою особою, в будь-якому вигляді матеріальних благ чи вигод майнового характеру у значному розмірі (на суму, яка у 0,5 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням посадових повноважень, кваліфікується за ст. 354 КК.
Не можуть кваліфікуватися за ст. 368 КК дії приватних осіб, які видавали себе за посадових осіб або самовільно присвоїли собі звання представника влади або посадової особи (ст. 353 КК), оскільки злочин, передбачений ст. 368 КК України, є корисливим, предмет хабара має виключно майновий характер. Ним можуть бути: майно (гроші, матеріальні цінності), право на майно (документи, які надають право на отримання майна, надання права користуватися майном або вимагати виконання зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг майнового характеру, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних чи ремонтних робіт тощо).