Незважаючи на наявність різноманітних теорій держави, поглядів та підходів до розуміння її суті та призначення, політологи визнають підставові характеристики державної організації серед яких:
- наявність публічної влади, яка не ототожнює себе з суспільством і в розпорядженні якої є особлива система органів та установ, що професійно виконують функції управління (чиновництво) та захисту населення (військо, правоохоронні органи тощо);
- утримання системи суспільної влади і державного апарату управління за рахунок податків з населення;
- територіальна організація населення і верховенство державної влади над даною територією;
- наявність системи правових норм, санкціонованих державою і обов’язкових для всього населення;
- право представляти інтереси всього суспільства і виступати від його імені як всередині країни так і на міжнародній арені (суверенність влади) (див. Таблицю №2).
Суверенітет як верховенство державної влади вирізняє державу від інших інститутів політичної системи, стосовно яких вона є самостійною і незалежною. Лише держава представляє все суспільство, інтереси всіх соціальних груп, захищає права і свободи громадян та забезпечує їх загальносоціальні потреби. Суверенність державної влади виражається у монополії на продукування загальнодержавних актів, виробленні та реалізації внутрішньої і зовнішньої політики. З іншого боку, диференціація суспільства на різні групи, які мають свої інтереси і прагнуть їх задовільнити шляхом оволодіння державною владою, призводить до того, що держава як сукупність владних та адміністративних органів може здійснювати управління в інтересах певної групи, найбільш наближеної до влади або володіючої нею монопольно.
Держава використовує певні прерогативи до яких належить:
- управління суспільством з метою стабілізації суспільної системи та збереження цілісності суспільства;
- застосування організованого примусу;
- збирання податків, мита, випуск грошей і регулювання грошового обміну;
- використання всіх суспільних ресурсів для здійснення внутрішньої і зовнішньої політики.
Підсумовуючи сказане, можемо дати наступне визначення держави:
держава - це структурована і правовим шляхом, унормована суверенна суспільна (публічна) влада, що здійснює контроль над даною територією і виступає від імені всього суспільства при вирішенні внутрішніх і зовнішніх питань. Вона є основним системоутворюючим елементом політичної системи.
Своє суспільне призначення держава здійснює через виконання своїх функцій, які традиційно поділяються на внутрішні і зовнішні. Такий поділ до певної міри є умовним, оскільки кожна функція держави включає в собі і внутрішні, і зовнішні аспекти.
До зовнішніх функцій відноситься:
- оборонна функція, яка забезпечує цілісність держави, її безпеку, розвиток військового потенціалу;
- дипломатична, яка спрямована на створення та забезпечення сприятливих умов для розвитку держави в системі міжнародних відносин, розвиток співробітництва з іншими країнами, інтеграцію у світове співтовариство.
Виконуючи зовнішні функції, держава прагне забезпечити реалізацію національних інтересів на міжнародній арені.
Серед внутрішніх функцій виділяють:
- адміністративно-управлінську;
- нормотворчу;
- правозахисну;
- виконання загальносуспільних робіт;
- розв’язання конфліктів і стабілізацію суспільних відносин;
- здійснення політичного керування;
- інтеграційну;
- національно-консолідуючу та інші.
В Україні, яка протягом кількох століть була пошматована і перебувала у складі інших держав, розвиток національної свідомості і культури проходив під впливом імперських центрів. Саме тому, після проголошення незалежності, особливого значення для української держави набула національно-консолідуюча функція. Вона проявляється в тому, що держава:
- об’єднуючи всі приналежні до даної держави території, визначає зовнішні рамки, в яких відбуваються процеси економічної, мовної, культурної інтеграції;
- обумовлює спільність історичної долі та традиції, зокрема у відносинах з іншими народами;
- сприяє творенню єдиної для всієї нації системи цінностей, в яких відображена специфіка національного поступу і які водночас виступають орієнтиром для подальшого вирішення суспільних проблем;
- сприяє розвитку національної культури (національна система освіти, національна наука, мистецтво, література);
- часто ініціює створення національної релігії (Англіканська церква у Англії, ініціювання екуменічного руху в Україні).