РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:
Держава як політична організація суспільства: сутність, походження та функції
політичний правова держава справедлива
Вивчення держави передбачає, перед усім, з’ясування притаманних їй ознак, функцій, прерогатив, структури, форм. Не менш важливим є ознайомлення з теоріями походження держави, концепціями сучасної держави, ознаками правової держави та механізмами її співвідношення з громадським суспільством.
На сьогодні у світі існує близько 200 держав, які відрізняються одна від одної своєю історією, рівнем соціально-економічного та культурного розвитку, соціально-політичною організацією, величиною території, чисельним та якісним складом населення, ступенем впливу на міжнародній арені. Однак, кожна з цих держав є найголовнішим системоутворюючим елементом політичної системи, її ядром, що включає в себе сукупність безпосередніх суб’єктів політики.
Дослідники різних епох демонстрували сталий інтерес до природи держави, при чому погляди на державу змінювались історично. В країнах Стародавнього Сходу держава розглядалась як щось святе, що виникає внаслідок Божої волі, а тому потребує беззаперечного підкорення. До початку ХХ століття таке розуміння збереглось в суспільствах з одноособовою (монархічною) формою влади, що передавалась в спадок. Проте, ще у Стародавній Греції різні філософи та філософські течії починають пов’язувати державу з вимогами справедливості (піфагорійці), законності (Сократ), турботи про суспільне благо (Демокріт). Арістотель трактував державу як вищу форму спілкування між людьми. На думку Арістотеля, держава виникає не лише для господарського обміну і протидії несправедливості. „Вона з’являєтся тільки тоді, коли створюється спілкування заради благого життя між сім’ями і родинами, заради досконалого і достатнього для себе самого життя”. У своїй багатотомній праці „Політика”. Арістотель описав 158 грецьких і варварських державних устроїв. Найбільш вдалою формою держави він вважав конституційну помірковано-демократичну республіку (політію), що спирається на середні верстви суспільства, на вільних людей середнього статку і передбачає правління більшості в інтересах всього суспільства.
Розвиток історичної думки призвів до появи значної кількості іноді навіть протилежних думок про походження, суть та основне призначення держави. В середні віки, коли визначальну роль в житті суспільства відігравала Церква, панівною була теологічна теорія, яка трактувала виникнення держави та державної влади з Божої волі. Звідси випливає святість, недоторканність держави, покора всіх підданих державній владі. Патріархальна теорія обґрунтовує патріархально-патерналістичну концепцію держави, згідно якої держава - це результат історичного розвитку сім’ї. Природний процес розростання сім’ї у роди, потім у племена призводить до появи великих спільнот, якими і стали держави. За цією теорією, спадковий монарх це нащадок племінних вождів, які ведуть свій родовід від Адама.
У ХVІІ - ХVІІІ століттях великої популярності набуває теорія суспільного договору, яка доводить, що держава виникає на певному етапі історичного розвитку людства як наслідок укладання угоди між народом і правителем. Держава тут виступає як орган загального примирення людей, які перебували у природному стані, коли йшла „війна всіх проти всіх”. Концепція суспільного договору існувала у двох різновидах. У першому випадку наголос на тому, що народ добровільно віддав право керувати суспільством монархові і тому має добровільно підкорятись, виправдовував абсолютизм. Інша концепція наголошувала на тому, що в разі невиконання правителем своїх обов’зків, занедбаності умов угоди народ має право на супротив правителю.
Існують і інші теорії походження держави. Зокрема, органічна трактує виникнення держави як наслідок природної диференціації органів „суспільного організму”; психологічна пояснює походження держави особливими властивостями психіки визначних осіб; теорія завоювання трактує появу держави як результат завоювання та поневолення одних племен іншими і встановлення на завойованій території влади завойовника; класова теорія пов’язує появу держави з поділом, внаслідок майнового розшарування суспільства на класи, з яких один панує, а інші підкоряються. Сучасна загальна теорія походження держави є юридичною. Вона пов’язує виникнення держави з правами людини, розглядає як правову форму організації і функціонування політичної влади.
Сьогодні, коли історичний метод в політичних дослідженнях не відіграє важливої ролі, дискусії навколо проблеми виникнення держави припинилися. На думку багатьох політологів, держави виникали різними шляхами і на їх утворення впливали різноманітні фактори та чинники.
Погляди вчених на природу і головне призначення держави теж відрізнялись неоднорідністю та суперечливістю. На думку Т. Мора, держава - це змова багатих проти бідних (таке розуміння держави пізніше було притаманне марксистам та анархістам); німецький філософ Г. Гегель трактував державу як втілення моральної ідеї, „образ і дійсність Розуму”, „ходу Бога в світі”; інший німецький філософ І. Кант вважав, що призначенням держави є забезпечення максимальної відповідності державного устрою принципам права. На думку К. Маркса і Ф. Енгельса, мораль, право і заснована на них держава у класовому суспільстві повинні бути повністю підпорядковані інтересам панівного класу. У розумінні Г. Кельзена держава - це „позитивний правопорядок, який примусово регулює суспільство людей”, звідси, кожна держава вже за означенням є правовою. Відмінною є думка українського вченого Б. Кістяківського, який вважав, що наявність законів не є підставою для ототожнення держави з правом і що „тільки маючи справу з уповноваженними особами, котрі можуть виставляти правові вимоги до самої держави, державна влада виявляється змушеною незмінно дотримуватись законів”. Отже, розмаїття підходів до сутності та призначення держави дає кардинально відмінні трактування. Від розуміння держави як апарату насильства „чудовиська, що пожирає людей" (Т. Гобс, Ф. Ніцше, В. Ленін) до трактування її як інструмента здійснення солідарних планів людей, втілення їх спільної волі та досягнення „загального блага”.
З метою систематизації різноманітних підходів до розуміння суті держави та її стосунків з неполітичною сферою суспільства в політології використовується поняття парадигми. Парадигма - це концептуальна схема, модель теоретичного осмислення явища та його сприйняття суспільною свідомістю. Для пояснення суті і призначення держави в сучасній політології прийнято використовувати три парадигми держави, які виділив іспанський політолог Х. Карраседо.
Парадигма справедливої держави - традиційна формула технократичних і раціоналістичних концепцій від Платона до Гегеля і Маркса на сьогодні практично втілена у країнах Сходу та в державах ісламського світу. Концепція „справедливої держави" декларує: держава - це все, вона наділена вищою мудрістю, знанням одвічних і незмінних законів, вона втілює в собі і в своїй діяльності абсолютний порядок, який вона встановлює остаточно, а громадяни повинні лише безапеляційно його виконувати. Держава повністю підпорядковує собі громадянське суспільство, втручається і регламентує усі сфери життя суспільства, поширює свій вплив на сімейні і приватні відносини, на релігію і мораль. Критикувати діяльність такої держави заборонено. Не підлягають перегляду абсолютні (наприклад класові) інтереси, встановлені абсолютні етичні межі, які не можна порушувати. Така держава - це наставник, опікун, а її політика це свого роду педагогіка. Держава вирішує всі проблеми своїх підданих чи громадян, а останні, в свою чергу, завдячують усім, чим володіють, державі. На практиці така держава тяжіє до деспотизму і тоталітаризму (колишній СРСР). Її відносини з громадянами носять патерналістичний характер (від лат. pater - батько), що призводить до того, що держава контролює не лише поведінку людей, а і їх думки, переконання, ціннісні орієнтації.
Парадигма держави політичного реалізму притаманна ліберальним демократіям і передбачає мінімум державності, яка є гарантом особистої свободи кожного члена суспільства у її „негативному” трактуванні (як „свободи від. ”, перш за все від втручання в особисте життя) і використовує механізми примусу лише у випадку крайньої необхідності. Мета такої держави - створення, завжди тимчасової, рівноваги між протилежними інтересами різних суспільних груп, що сприяє запобіганню конфліктів. Найбільшим політичним досягненням такої держави є ефективні дії, які дають бажані результати, при цьому політичні настанови постійно модифікуються, а на шляху досягнення політичних цілей не існує жодних моральних обмежень. У суспільстві панує прагматичне ставлення до держави, яке опирається на тезу про етичну нейтральність влади. Крайнім виявом держави політичного реалізму стала наприкінці XVIII - в першій половині ХІХ століття у США концепція „держави - нічного сторожа”, яка не втручається в повсякденні справи громадян, а лише оберігає їх спокій і майно, коли вони сплять.
Парадигма „правової держави" передбачає раціональне співвідношення індивідуальної та громадянської свободи з державною владою, яка функціонує згідно з принципом верховенства права, опираючись на усталені правові норми, встановлені у визначеному конституцією порядку, що виникає на основі консенсусу. Правова держава не лише гарантує права людини, а й відповідає за рівномірний розподіл первинних благ. Метою державної політики є забезпечення автономії особи шляхом поєднання вимог свободи (як позитивної так і негативної) з рівністю (права людини в їх динаміці та розвитку). Правова держава - це вища форма державного буття, найдосконаліший ступінь державної організації (див. Таблицю №1).