3. Організація і методика підвищення кваліфікаційного рівня підготовленості студентів-ігровиків на заняттях по обраному виді спорту передбачають:
а) використання адаптованої до особливостей спортивних ігор чотирьохрівневий моделі їхньої підготовленості;
б) посилення пізнавальної активності займаються до 40-60% на основі застосування розробленої технології занять;
в) цілеспрямоване включення в навчальний процес розроблених ділових ігор, контроль-навчальних завдань, спеціально відібраних ТСО, методик контекстного, проблемного, наочного і дослідницького навчання.
4. Застосування розроблених технологій активізації учбово-пізнавальної діяльності ти студентів на заняттях спортивними іграми підвищує ефективність процесу навчання:
а) рівень володіння елементами техніки баскетболу в експериментальній групі 85% випадків стає вірогідно вище, а річне збереження теоретичних знань на 27% краще, ніж у контрольній;
б) середній бал екзаменаційних оцінок в експериментальній групі студентів, що спеціалізується в настільному тенісі, склав 4,4; у контрольної - 4,0, рівень їх теоретичної підготовленості, визначений за результатами тестування, досяг 84,2%, що на 28% вище, ніж у контрольній групі;
в) оцінка рівня технічної підготовленості студентів-тенісистів в експериментальних групах стає на 0,6 - 0,9 бала вище, ніж у контрольних;
г) професійна діяльність студентов-ігровиків стала на 30% здійснюватися на евристичному і творчому рівнях, що на 20% більше, ніж у студентів інших спеціалізацій.
ДЕЯКІ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЕТАПНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО КОНТРОЛЮ ФІЗИЧНОГО СТАНУ І ПІДГОТОВЛЕНОСТІ СПОРТСМЕНІВ
Кандидат педагогічних наук, доцент, заслужений тренер Росії Е.Ю. Розин
Російська державна академія фізичної культури
Ключові слова: педагогічний контроль, етапний контроль, фізичний стан, стабільність, онтогенез, прогноз.
На сучасному етапі розвитку спорту проблема оптимального керування тренувальним процесом, особливо в нашій країні, що випробує великих труднощів у зв'язку з перешикуй який соціально-економічних відносин, стає дуже актуальною.
Очевидно, вона не може бути вирішена без надійного й об'єктивного апарата керування, яким є педагогічний контроль.
Зусиллями багатьох вітчизняних і закордонних фахівців розроблені важливі теоретичні і методологічні положення педагогічного контролю у фізичному вихованні і спорті (В.М. Зациорский, Е.Я. Бондаревский, В.А. Запорожанов, М.А. Годик, А.А. Гужаловский, В.П. Філін, В.А. Булкин, Ю.И. Смирнов, Л.П. Матвєєв, В.Г. Никитушкин, Е. Fleіshman, R. Hartіg, M. Heller, H. Bube, G. Feck, H. Stubler, F. Trogsch, P. Blahus і ін.).
У загальній теорії і методиці спорту контроль - це перевірка, а також спостереження з метою перевірки. Спортивна метрологія, для якої контроль у спорті - основний предмет вивчення, визначає контроль "як збір інформації про стан об'єкта керування і порівняння його дійсного стану з належним" і перевірку (підручник "Спортивна метрологія" для ИФК, 1982).
Розрізняють (В.М. Зациорский, В.А. Запорожанов, И.А. Тер-Ованесян, 1971, і ін.) три типи станів: етапні (перманентні), що течуть і оперативні. Звідси і відповідні три форми контролю: етапний, поточний і оперативний.
У даному контексті предметом нашої уваги є перманентні, мало піддані поточним впливам, що відрізняються відносною стабільністю й етапним розвитком показники, що характеризують фізичний стан і підготовленість спортсмена в процесі його багаторічної підготовки.
У теорії спорту фізичний стан розглядається як мінімум у трьох проекціях: здоров'я, статура і фізіологічні функції. До останнього відносять також рухову функцію, під якою мається на увазі і технічній підготовленості, і рівень розвитку фізичних якостей. Однак у спеціальній літературі й у практиці всі ці ознаки, хоча і розглядаються у взаємозв'язку, найчастіше носять самостійний характер і вивчаються окремо.
Методологічну основу етапного педагогічного контролю можна сформулювати як:
- визначення (попереднє вивчення) ступеня стабільності та етапності в розвитку показників фізичного стану спортсмена, їхньої значимості і впливи на процес спортивного удосконалювання;
- пошук і розробка як окремих тестів, так і комплексних тестуючих програм, що відповідають приватним і загальним вимогам тестології, зокрема до інформативності (валідності), надійності й об'єктивності;
- розробка нормативних вимог, норм, способів статистичної і педагогічної оцінки (кваліметрировання) результатів тестування, контрольних іспитів;
- обґрунтування належних, кращих чи модельних характеристик, властивим спортсменам різного віку і кваліфікації в онтогенезі на кожнім з етапів багаторічної підготовки.
Логіка підказує, що, перш ніж щось контролювати, потрібно визначити, що саме і які показники оцінити, які їхні вихідні рівні, стан. Інакше кажучи, потрібна наукова діагностика.
Діагностика . У більшості великих робіт, присвячених контролю в спорті, поняття "діагностика" зустрічається рідко. По суті, воно замінено словом "контроль", на який крім перевірки покладена ще одна функція - "здатність розпізнавати", саме так діагностика переводиться з грецького.
Лише в 1987 р. В.А. Булкин у докторській дисертації, присвяченій спортивній діагностиці, виділив діагностику з позицій загальної методології в окрему спеціалізовану комплексну систему, що, цитую, "містить у собі теорію і методи визначення стану і рівня підготовленості спортсменів, а також принципи визначення і побудови діагнозу". У роботі відзначається, що спортивно-педагогічна діагностика органічно вписується в цілісну систему підготовки спортсменів як метод, що сполучить функції контролю, моделювання і прогнозування.
Нам представляється, що з такою постановкою питання погодиться і позиція Л.П. Матвєєва (1988), що вважає за необхідне в системі контролю "мати особливим образом організовану в рамках циклового й етапного контролю діагностику кумулятивних змін у стані підготовки тих хто навчається".
Не вдаючись у дискусію про тім, чи може контроль підмінити чи діагноз же, навпаки, діагноз узяти на себе функції контролю, пропонуємо погодитися в тім, що обоє ці поняття, хоча й органічно зв'язані один з одним, взаємодіють, мають загальну основу - тестування, кожний з них претендує і на самостійне значення.
Очевидно, контроль буде більш ефективним тільки в тому випадку, якщо йому передує об'єктивна діагностика, що базується на нагромадженні статистично проаналізованої інформації, що дозволяє зіставити й оцінити результати останнього тестування з аналогічними індивідуальними чи груповими, стандартними модельними даними минулих років, у тому числі отриманими на спортсменах інших вікових груп - молодших чи старших. При цьому найважливіше значення в діагностиці (у постановці точного діагнозу) фізичного стану юних спортсменів здобуває ретроспективний аналіз, особливо якщо предметом вивчення є віковий аспект.
Діагноз у багатьох випадках статичний, нерідко обмежується констатацією, може бути навіть альтернативний, при доборі наприклад. Контроль, як правило, динамічний. Це процес, що спонукує до дії і корекції, де це можливо, якщо говорити про етапні показники.
Схематично в системі керування тренувальним процесом діагноз - це інформація на вході, прогноз - це передбачувана інформація на виході, а між ними - контроль із проміжними діагностичними чи прогностичними моделями.
Сказане можна представити у виді простої схеми:
Таким чином, діагностика спрямована на одержання інформації (діагнозу) про фізичний стан і спеціальну підготовленість спортсменів, контроль - за їхніми змінами в онтогенезі й у процесі тренування.
Однак система педагогічного контролю цим не вичерпується. На представленій схемі крім діагнозу фігурують проміжні моделі і прогноз. Виходить, повний цикл контролю являє собою триєдиний процес, що включає діагностику, власне контроль і прогнозування. У зв'язку з цим кілька слів про прогноз.
Прогноз і прогностика. Прогноз у перекладі з грецького - передбачення, ймовірне твердження про майбутнє з відносно високим ступенем вірогідності. Варто відрізняти передбачення від пророкування. Пророкування - аподиктичне (незаперечне) твердження про майбутнє, засноване на абсолютній вірогідності здійснення.
У прогностиці - науці про способи прогнозування - під прогнозом звичайно розуміють визначення чи властивостей станів об'єктів у який-небудь майбутній момент (В.А. Лисичкин, 1972). Іншими словами, мова йде про відношення між сьогоденням і майбутнім. У методології порушеної проблеми сьогодення - це об'єктивний діагноз того чи іншого показника фізичного стану, а майбутнє (прогноз) - передбачення можливих його змін у зв'язку з онтогенезом і впливом спортивного тренування.
В основі біологічної природи передбачення лежить теорія випереджального відображення дійсності, властива усьому живому світу, відкрита видатним фізіологом П.К. Анохін (1962). Передбачення як властивість відбивної здатності мозку тісно зв'язане з целеполаганием, моделюванням майбутнього, що, по Н.А. Бернштейну (1961), "можливо тільки шляхом екстраполювання того, що вибирається мозком з інформації про поточні ситуаціях, з "свіжих слідів" безпосередньо попередніх сприйнять, із усього колишнього досвіду індивіда".
Практика показує, що основними об'єктами наукового прогнозування в більшій мері є системи керування в різних областях соціології, економіки, техніки, у тому числі й у фізичній культурі і спорті. Правда, у теорії і методиці керування спортивним тренуванням наукове прогнозування, особливо зв'язане з еволюцією людини, його взаємодією з умовами зовнішнього середовища, робить лише перші кроки.