Отже, зловживання правом - це завдання зла за допомогою права. Подальша змістовна конкретизація цього поняття призводить до необхідності тлумачення категорії "зло". Нормативне визначення "зла", зрозуміло, неможливе. Під завданням "зла" у даному випадку слід розуміти завдання шкоди. Це будь-які негативні наслідки, що стали прямим або побічним результатом реалізації суб'єктивного права. Вказані негативні наслідки позначаються терміном "шкода", який є як родовим, так і видовим поняттям і в кожному конкретному випадку вживається з іншими термінами, що уточнюють його зміст (наприклад, шкода майнова, моральна і т. п.)6.
Без сумніву, особа, яка зловживає правом, має деформовану правосвідомість. Але тут має місце деформація якісно нова, яка одержала назву правового егоцентризму. О.О. Малиновськйй розглядає правовий егоцентризм як деформацію правосвідомості, в результаті якої особа вважає себе "центром" правової системи. Вона впевнена, що всі інші суб'єкти та інститути правової системи повинні "обертатися" навколо неї, підпорядковуватись її інтересам7. Егоцентризм характеризується нездатністю людини зрозуміти прагнення, переживання інших людей, оскільки вона зосереджена лише на власних інтересах, бажаннях і потребах. У зарубіжній кримінології наявність у індивіда егоцентризму або агресивності розглядається як показник перебування особи у небезпечному стані, що робить суб'єкта потенційно небезпечним для суспільства і обумовлює необхідність виведення його із стану підвищеної схильності до злочинів (а до того часу, поки це ще не зроблено, ізолювання)8.
Егоцентризм за умови недостатнього виховання людини сприяє виникненню егоїзму. Егоїзм є однією з мотиваційних особливостей особистості (поряд зі своєю протилежністю є альтруїзмом). У психології егоїзм розглядається як надання переваги при виборі лінії поведінки власним інтересам і потребам перед інтересами суспільства, потребам інших людей, він є найбільш відкритим проявом індивідуалізму9. Егоїзм і егоцентризм - нетотожні поняття. Егоїст може не бути егоцентристом він може добре зрозуміти прагнення інших людей, але,свідомо нехтує ними. Часто егоцентрист - це особистість демонстративного типуабо навіть істеричного (у разі чітко вираженої відповідної акцентуації). Така особа намагається будь-що привернути до себе увагу . Нерідко вона просто виставляє себе на посміховисько, для неї краще бути в центрі скандалу, ніж залишитись непоміченою. Метою для неї можуть бути не лише матеріальні блага, а й просто одержання морального задоволення. Права, свободи і законні інтереси інших осіб і тут, звісно, до уваги не беруться.
Правовий егоцентризм не слід ототожнювати з правовим нігілізмом. Характерною особливістю нігілізму є активне неприйняття суб'єктом будь-яких правових приписів. Така деформація є умовою формування протиправної установки індивіда, його готовності до здійснення навмисних правопорушень. За правового егоцентризму суб'єкт позитивно ставиться до законодавчих приписів, які надають йому права і свободи, у нього відсутня первинна протиправна установка. Він чітко знає, чим інші люди йому зобов'язані, а на що вони не мають права. При цьому відмовляється усвідомити свої обов'язки. Правовий егоцентрист, на відміну від правового нігіліста, оцінює діяльність державних органів і судової системи, як правило, позитивно, оскільки він вміло використовує свої повноваження для захисту власних прав і задоволення своїх інтересів10
Егоцентричні особи, як правило, не вважають свою поведінку деформованою. Для її виправдання вони використовують переважно раціоналізацію, як механізм психологічного захисту: логічно обґрунтовують необхідність своїх вчинків обставинами, що склалися, доцільністю своєї поведінки, її правомірністю, корисністю. Але не, можна погодитись зі спробою О. О. Малиновського провести паралель між утилітарністю правового егоцентризму та ідеями засновника утилітаризму І. Бентама, у вченні якого окрема особа прагне до збільшення обсягу своїх задоволень і до зменшення обсягу своїх страждань. Пояснює таке порівняння О. О. Малиновський тим, що "задоволення потреб завдяки здійсненню права з точки зору правового егоцентризму є задоволенням, а виконання юридичних обов'язків і дотримання правових заборон - стражданням"11.
І. Бентам розглядав принцип найбільшого блага як універсальний інструмент у руках законодавця, завдяки якому останній мав можливість контролювати поведінку суб'єктів права шляхом розподілу покарань, які дадуть найбільш бажані наслідки. Єдиним обмеженням цього методу, що визнавав І. Бентам, були психологічні та етичні рамки, які фіксували, з одного боку, те, що закон може зробити, а з другого - те, що він може мудро намагатися зробити. (У випадку із зловживанням правом будь-які моральні обмеження відсутні). Так, за І. Бентамом, принцип корисності, у галузі кримінального права передбачав досягнення ідеалу раціональної теорії покарань, яка базувалася б на пропорційності злочину і покарання. Шкода, завдана покаранням, повинна перевищувати вигоду, здобуту внаслідок вчинення злочину. Разом з тим, зазначена шкода має якомога менше перевищувати шкоду, завдану злочином. Тут доцільним видається висновок, що зробили Джордж Г. Себайн і Томас Л. Торсон у повній відповідності з вченням Ч. Беккаріа: невідворотність покарання є більш дієвим стримуючим засобом, ніж його суворість12.
Зловживаючи правом, індивід нехтує будь-якими нормами моралі. Його принцип поведінки - "дозволено все, що правомірно". Використання права всупереч його призначенню, звичайно ж, є аморальним. Якщо правова свідомість змушує людину оцінювати свою поведінку з точки зору відповідності її або невідповідності праву, то мораль змушує розглядати ті самі питання у площині взаємовідносин добра і зла, існуючого і належного, є певною надситуативною системою критеріїв і оцінок. Якщо критерієм моральності політики, держави виступають права і свободи людини і громадянина, то критерієм моральності поведінки громадянина є виконання ним обов'язків. Обов'язок громадянина - утримування від учинення дій, які завдають шкоди іншим особам. Кожен мусить усвідомлювати, що наявність у нього прав і свобод неминуче тягне за собою обов'язки стосовно інших людей, суспільства і держави, що права і свободи одного суб'єкта обмежені правами і свободами іншого суб'єкта права. Взагалі у правовій державі суперечності між інтересами окремих осіб у їх взаємовідносинах між собою, а також суперечності між інтересами окремої особи і суспільства чи держави повинні вирішуватись у контексті ідеї верховенства права.
Шляхи виходу з ситуації реформованості правосвідомості
1) Правове регулювання - це процес, у якому важливу роль відіграє суб'єкт права. Право належить до складних, багатогранних соціальних явищ, які не можуть бути описані за допомогою якогось одного поняття, і перед суб'єктом, залежно від його інтересів або уподобань, постає та чи інша його сторона. Об'єктивний світ впливає на людину не безпосередньо і автоматично, а через її психічну діяльність; і тому поведінка індивіда визначається його внутрішньою психічною активністю, спонуканням до діяльності, в якості яких виступають мотиви13. Мотив (від лат. movere - приводити в рух; франц. motif -спонукальна причина) зазвичай розглядається як складне психологічне утворення, що спонукає до свідомих конкретних вольових дій чи утримання від них (бездіяльність), зумовлених потребами, інтересами і нахилами людини, і слугує для них обґрунтуванням. В одних випадках мотиви стосуються самої дії, в інших - наслідків, що настали, збігаючись при цьому з метою дії. Визначення мотиву відповідає на запитання: чому людина діяла саме так, а не інакше. Мотиви можуть бути (усвідомлені індивідом або неусвідомлені, але якщо вони спрямовують діяльність і реалізуються в поведінці дієздатної фізичної особисуб'єкта права, поведінка має контролюватися свідомістю. Залежно від наслідків такої поведінки вирішується питання про юридичну відповідальність. Право, як стимул, відіграє роль одного з елементів ситуації, яка разом з психологічними процесами визначає дії індивіда. Включення права в механізм мотивації поведінки визначається не лише і не так страхом перед відповідальністю або примусом з боку держави, як інтересами особистості, особливостями її характеру, правосвідомістю, правовою культурою.
2) Правова культура, за словами Г. К. Варданянца, повинна бути урівноважена юридичною культурою громадянина. Однак можливі випадки, коли суб'єкт, що має високу юридичну культуру, наприклад, професійний законодавець або адвокат, може мати вкрай низьку правову культуру і навпаки. У випадках з високою юридичною і низькою правовою культурою, що супроводжуються перевагою приватних інтересів над суспільними, підвищується ризик зловживання правами; у протилежному випадку, коли рівень правової культури високий порівняно з майстерністю володіння юридичними тонкощами, у разі, коли люди втрачають віру у справедливість, наприклад, у період соціальної кризи, виникає протилежна ситуація: відбувається підвищення рівня правового нігілізму14.