Особливу увагу складаютьспецифічні ризики: аномальні й катастрофічні.
До сукупності аномальних включаються ті ризики і тоді, коли неможливо величину їх віднести до тієї чи іншої групи страхової відповідальності. Аномальні ризики бувають нижче і вище нормального.
Катастрофічні ризики складають значну групу, що охоплює велику сукупність застрахованих об’єктів або страхувальників, нерідко спричиняючи збитки в значних розмірах. До числа їх належать землетруси, урагани, цунамі та інші прояви стихійних сил природи. До причин катастрофічних ризиків може відноситись і перетворювальна діяльність людини в процесі створення матеріальних благ (наприклад, аварія на атомній станції чи хімічному об’єкті). Катастрофічні ризики можуть бути застраховані на особливих умовах договору між страховими партнерами.
У роботі страховика винятково важливе значення має визначення об’єктивного й суб’єктивного ризиків.
Об’єктивні ризики відображають шкідливу діє неконтрольованих сил природи чи інших випадковостей на застраховані об’єкти і не залежать від волі та дій людини.Суб’єктивні ризики базуються на ігноруванні або відкиданні об’єктивного підходу до дійсності, і пов’язані з недостатнім пізнанням довкілля в об’єктивній реальності. Тому вони залежать від дій та свідомості людей.
У загальному розмежуванні ризиків виділяють декілька груп: політичні, екологічні, транспортні й спеціальні.
Політичні (репресивні) ризики пов’язані з не передбачуваними діями, заходами чи акціями законодавчих або виконавчих органів влади іноземних держав щодо конкретної суверенної держави, підприємців або просто приватних осіб цієї держави. Політичні ризики можуть через систему всіляких допущень чи особливих умов договору страхування включатись в обсяг відповідальності страховика.
Екологічні ризики пов’язані із забрудненням довкілля і зумовлені перетворювальною діяльністю людини у виробництві. Екологічні ризики, як правило, не включають до обсягу відповідальності страхової організації. Однак певні страхові інтереси, зумовлені екологічними ризиками, привели до створення самостійного виду страхування, що відповідає цим інтересам.
Транспортні ризики підрозділяються на ризики каско і карго. Транспортні ризики каско стосуються страхування повітряних, морських і річкових суден, автомобілів та рухомого залізничного складу під час пересування, стоянки (простою) і ремонту. Транспортні ризики карго належать до страхування вантажів, що перевозяться всіма видами транспортних засобів.
Спеціальні ризики передбачають страхування перевезення особливо цінних вантажів (грошової готівки, виробів з коштовних металів та каміння, творів мистецтва тощо). Зміст спеціальних ризиків зазначається в особливих умовах договору страхування і може включатися до обсягу страхової відповідальності.
Як відомо, головне завдання діяльності страховика полягає в тому, щоб мати необхідні кошти в страховому фонді на протязі дії договору страхування. Кошти мають бути достатніми для відшкодування збитку в разі виникнення страхового випадку (реалізації ризику).
На момент укладення договору страхування його об’єкт є в певному стані, це визначається спеціалістами страхової організації залежно від деяких ознак, що суттєво впливають на стан об’єкта страхування. Вони спостерігаються і реєструються страховиком. Фактори, якими визначається реєстрація ризику для даної ризикової сукупності, називаються ризиковими обставинами. Вони властиві даному об’єкту страхування і мають розглядатись як компоненти або ознаки ризику. Будь-який ризик можна розглядати як сукупність ризикових обставин. У свою чергу, серед них виділяються об’єктивні і суб’єктивні складові. Об’єктивні ризикові обставини відображають об’єктивний підхід до дійсності і не залежать від волевиявлення людей. Суб’єктивні ризикові обставини якраз пов’язані з ним.
При укладенні договору страхування страховик зобов’язаний страхувати як об’єктивні, так і суб’єктивні ризикові обставини. В деяких випадках при укладенні договорів страхування можливий підбір страховикомризикових обставин. У сукупності і в єдності та взаємодії всі ризикові обставини визначають стан, що називається ситуацією ризику. Вона характеризує природний стан об’єкта страхування й реальність, в якій цей об’єкт знаходиться.
Ризикові обставини є умовами дії (реалізації) ризику. На основі аналізу ризикових обставин розраховується страхова премія, виплачувана в страховий фонд. Спеціалісти страхової організації мають підбирати й вивчати необхідну інформацію, яка характеризує суттєві ризикові обставини та їхню динаміку. В результаті цього аналізу аргументуються висновки, що враховуються через систему скидок та надбавок (накидок) у процентах або сталих фінансових умах до обчисленої страхової премії для базової сукупності відповідних ризикових обставин.
Вивчення ризикових обставин дозволяє прогнозувати можливість настання очікуваної події в майбутньому. Але лише одна чи декілька ризикових обставин викликають реалізацію ризику, тобто зумовлюють настання страхового випадку. Він може настати щодо одного чи багатьох об’єктів в межах певної страхової сукупності. Страховий випадок стосовно багатьох об’єктів страхування зумовлює кумуляції ризику, тобто може викликати катастрофічний ризик.
У практичній діяльності страхових спеціалістів доцільно розрізняти страховий випадок і страхову подію. Під страховою подією слід розуміти потенційно можливе завдання збитку об’єкта страхування.Страховий випадок означає реалізовану гіпотетичну можливість заподіяння збитку об’єкта страхування. Наслідки страхового випадку виражаються в частковому пошкодженні або повному знищенні об’єкта страхування (тут не йдеться про страхування людей). Не належать до страхових випадків події, котрі, хоча й викликали збиток, не суперечать нормальному технологічному циклу в процесі виробництва. Тому під час занесення в договір умов страхування необхідно чітко формулювати події, які включають до обсягу відповідальностей страховика. Наприклад, здійснюючи страхування від простоїв транспортних засобів чи устаткування, необхідно точно вказувати, від яких конкретних простоїв буде наставати страхова відповідальність. Крім того, умови договору страхування при цьому мають враховувати матеріальну шкоду, зумовлену простоями як реалізацією ризику.
2. Правове забезпечення страхової діяльності
Правове забезпечення страхування становлять ухвалювані законодавчі та нормативні акти, що регулюють страхову діяльність як у цілому, так і за окремими її напрямками.
Система правового регулювання страхової діяльності містить норми, визначені:
* Конституцією України;
* міжнародними угодами, які підписала й ратифікувала Україна;
* Цивільним кодексом України;
* Законами та постановами Верховної Ради України;
* Указами та розпорядженнями Президента України;
* декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України;
* нормативними актами (інструкції, методики, положення, накази), котрі ухвалено міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади та зареєстровано в Міністерстві юстиції України;
* нормативними актами органу, який згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю;
* нормативними актами органів місцевої виконавчої влади у випадках, коли окремі питання регулювання страхової діяльності було делеговано цим органам за рішенням Президента або Уряду України;
* окремими нормативними актами колишнього Радянського Союзу та УРСР, які не було відмінено законодавством незалежної України.
Конституція України, ухвалена 28 червня 1996 року, визначила, що виключно законами України встановлюються засади створення й функціонування фінансового ринку (стаття 92), а Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення фінансової політики (стаття 116). Отже, Конституція України встановила загальні норми правового регулювання фінансової політики, однією зі складових якої є забезпечення розрахунку страхової справи.
Законодавче регулювання страхової діяльності в Україні має певну історичну специфіку, яка відчутно позначається на всій системі правового забезпечення.
У колишньому Радянському Союзі не було базового закону, який регулював би порядок здійснення страхової діяльності. Оскільки страхову діяльність здійснювали виключно установи Держстраху та Індержстраху, що не мали повністю самостійного статусу, то не було потреби визначати законодавчі норми стосовно прав та обов'язків цих суб'єктів. Окремі аспекти страхової діяльності регулювалися Постановами ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР, нормативними документами Держстраху СРСР та Укрдержстраху.
Протягом 1992-1993 років у більшості незалежних держав, котрі утворилися після розпаду колишнього СРСР, було ухвалено законодавчі акти з питань страхування.
Улітку 1992 року Укрдержстрах за участю провідних страхових компаній, утворених у період 1990-1992 років, подав до Кабінету Міністрів України перший проект Закону "Про страхування", спрямований на узгодження позицій кількох причетних до страхової справи міністерств і відомств. У грудні 1992 року цей проект після узгодження повторно було внесено на розгляд Кабінету Міністрів України. Оскільки згідно з рішенням Верховної Ради України в цей період Уряд дістав право видавати декрети, які мали статус законів, зазначений проект було прийнято як декрет у травні 1993 року.
Декрет Кабінету Міністрів України "Про страхування" став фактично першим базовим законодавчим актом, який забезпечив системне правове регулювання страхової діяльності. Цей Декрет визначив базові терміни й поняття, пов'язані зі страховою діяльністю (ринком страхових послуг).