7) система покарань, розташованих від менш суворого до більш суворих, забезпечує принцип справедливості кари в залежності від тяжкості злочину й особи засудженого;
8) поширено перелік норм, що встановлюють можливість звільнення від кримінальної відповідальності (при діяльному каятті, примиренні з потерпілим тощо), а також від покарання (наприклад, звільнення з випробуванням);
9) відмова від смертної кари і заміна її довічним позбавленням волі;
10) відмова від поняття особливо небезпечного рецидивіста;
11) наявність цілої низки заохочувальних норм, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку (наприклад, звільнення від відповідальності учасника організованої групи, який повідомив в органи влади про діяльність цієї групи і сприяв її розкриттю, тощо);
12) включення в Загальну частину самостійного розділу про особливості відповідальності неповнолітніх, норми якого з урахуванням віку злочинця, у багатьох випадках пом'якшують відповідальність в порівнянні з дорослими злочинцями.
Головні завдання кримінального права закріплені в ст.1 КК, а саме, "забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам". З цього випливає, що основна функція кримінального права як галузі права - це функція охоронна, оскільки воно охороняє властивими йому заходами ті суспільні відносини, що регулюються іншими галузями права (ст.1 КК). Ці галузі права, регулюючи певні суспільні відносини, сприяють їх розвитку і реалізації, кримінальне ж право охороняє ці відносини від злочинних на них посягань. Так, наприклад, норми цивільного права регулюють відносини, що складаються в сфері власності. У кримінальному ж праві в силу його охоронної функції встановлюються каральні санкції за злочини проти власності (див.: розділ VI Особливої частини КК). У Конституції та у законах про вибори в органи влади визначений порядок таких виборів, права виборців, регламент діяльності окружних і дільничних виборчих комісій тощо. У кримінальному праві з метою охорони цих відносин встановлене покарання за такі злочини як перешкоджання здійсненню виборчого права, порушення таємниці голосування та ін. (див. розділ V Особливої частини).
Регулятивна функція виявляється у трьох її складових:
1) Норми кримінального права, забороняючи вчинювати суспільно небезпечні дії (бездіяльність), у той же час вимагають певної правомірної поведінки. Кримінальний закон, який набрав чинності, вже самим фактом свого існування впливає на поведінку людей. Для більшості громадян вимоги кримінального закону цілком відповідають їх уявленням про належну, правомірну поведінку. Частина громадян виконує заборони кримінального закону, боячись відповідальності і покарання. Тим самим здійснюється регулятивна функція кримінально-правових норм, запобігання злочинам.
2) Виконуючи охоронну функцію існуючих у державі суспільних відносин, норми кримінального права одночасно регулюють ці відносини. Так, наприклад, захищаючи відносини власності нормами, поміщеними в розділі VI Особливої частини КК, кримінальне право сприяє їх правомірному існуванню і розвитку.
3) Деякі норми кримінального права прямо відносяться до регулятивних. Це, наприклад, норма про необхідну оборону, що виключає відповідальність при правомірному захисті від злочинного посягання (ст.36), норми про звільнення від кримінальної відповідальності (розділ ІХ Загальної частини КК), норми про погашення і зняття судимості (ст.89-91 КК).
2. Кримінальному праву як галузі права властиві певні принципи, характерні для кримінального права багатьох інших країн.
Принципи кримінального права - це основні, провідні засади, які закріплені в нормах права і визначають побудову всієї галузі права, окремих її інститутів, правотворчу і правозастосовчу діяльність. Ці принципи мають важливе значення в здійсненні кримінальної політики держави.
До найважливіших принципів кримінального права належать:
1) відповідальність лише за вчинення суспільно небезпечного діяння, що передбачене законом як злочин;
2) відповідальність тільки при наявності вини;
3) особистий характер відповідальності;
4) індивідуалізація кримінальної відповідальності та покарання.
Відповідальність особи за вчинення суспільно небезпечного діяння, що передбачене законом як злочин. Цей принцип прийнято виражати наступною латинською формулою - nullum crimensine lege - немає злочину без вказівки про це в законі. Тобто мова йде про те, що тільки кримінальний закон визначає, яке суспільно-небезпечне діяння є злочином. В свою чергу, кримінальна відповідальність і покарання можуть мати місце лише за те конкретно скоєне особою діяння, що передбачене як злочин в Особливій частині КК. Тому у ч.1 ст.2 КК чітко визначено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбаченого кримінальним кодексом. Звідси випливає, що, коли яке-небудь діяння прямо в КК не передбачено як злочин, його вчинення не може ні при яких умовах тягти кримінальну відповідальність і покарання. Застосування кримінального закону за аналогією забороняється (ч.4 ст.2).
Керуючись положеннями Конституції України, КК закріплює принцип винної відповідальності особи за вчинене. Закон проголошує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може підлягати кримінальному покаранню доки її вина не буде доведена в законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду відповідно до закону (ч.2 ст.2 КК). Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо наявності вини особи тлумачаться на її користь.
кримінальне право кодекс україна
Кримінальне право України виключає так зване об'єктивне ставлення, тобто відповідальність за наслідки, що настали, без наявності вини.
Особистий характер відповідальності як принцип кримінального права полягає в тому, що тільки особа, яка вчинила злочин, може нести за нього кримінальну відповідальність і підлягати покаранню. Якої б тяжкості не був вчинений злочин, ніякі інші особи (у тому числі і родичі) не можуть бути притягнуті до відповідальності, крім особи, яка винна в його вчиненні.
Принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання вимагає, щоб кримінальна відповідальність і призначене покарання були максимально конкретизовані, індивідуалізовані, виходячи з конкретних обставин вчиненого злочину з урахуванням особи винного. Чим більш тяжким є вчинений злочин, чим більшу суспільну небезпечність являє собою винний, тим більш сувора кримінальна відповідальність настає, тим більш суворим є призначене покарання.
Кримінальне право як сукупність юридичних норм являє собою цілісну їх систему, окремі структурні утворення якої (підсистеми) найтіснішим чином пов'язані між собою.
Усі норми кримінального права поділяються на дві частини - Загальну й Особливу. У Загальну частину включені норми, що визначають завдання, принципи й основні інститути кримінального права. Вони закріплюють підстави кримінальної відповідальності, чинність кримінального закону у часі і просторі, поняття злочину і його види, осудність і неосудність, форми вини, співучасть, покарання і його види, порядок застосування окремих видів покарання, правила їх призначення, регулюють інститути, пов'язані з звільненням від кримінальної відповідальності і покарання, погашенням і зняттям судимості, особливості відповідальності неповнолітніх тощо.
Особлива частина кримінального права має своїм змістом норми, що описують конкретні види злочинів та конкретні межі покарання які можуть бути призначені за вчинення певних злочинів. Ці норми і зосереджені в Особливій частині КК.
Норми Загальної й Особливої частин кримінального права як певні підсистеми законодавства знаходяться в тісному, нерозривному зв'язку. Насамперед, норми Особливої частини ґрунтуються на нормах Загальної частини. Тому розкриття дійсного змісту норм Особливої частини неможливо без звернення до частини Загальної. У той же час всі інститути Загальної частини мають у своїй основі узагальнення тих ознак, що властиві всім злочинам, передбаченим в Особливій частині. Тому неможливо застосування окремих видів покарання за злочини, що зазначені в Особливій частині, без врахування тих положень, що закріплені в частині Загальній стосовно мети, видів, меж і порядку призначення всіх покарань.
Нерозривний зв'язок норм Загальної й Особливої частини кримінального права виявляється і у тому, що при кваліфікації діянь, вирішенні питань, пов'язаних із звільненням від кримінальної відповідальності і покарання, застосовуються одночасно норми однієї й другої частини. Так, наприклад, при кваліфікації замаху на злочин застосуванню підлягає норма Загальної частини, що регулює відповідальність за замах, і норма Особливої частини, в якій передбачений злочин, на вчинення якого був спрямований замах (ст.16 КК).
Кримінальне право, знаходячись у системі права України, тісно пов'язане з іншими його галузями. Цей зв'язок виявляється, насамперед, у тім, що кримінальне право, як вже зазначалося, виконує стосовно інших галузей права охоронну функцію. Здійснюючи охоронну функцію, кримінальне право опосередковано бере участь у регулюванні тих суспільних відносин, що складають предмет інших галузей права.
Відрізняючись від ряду інших галузей права по основній, притаманній йому функції, а також по характеру врегульованих ним відносин, кримінальне право має тісний зв'язок із суміжними галузями права. Найтіснішим цей зв'язок є з конституційним правом, адміністративним правом, кримінально-процесуальним правом, кримінально-виконавчим правом, міжнародним правом.