Так, на урядовому рівні, наприклад, укладені й потім ратифіковані ВР України договори про правову допомогу й правові відносини з Китайською Народною Республікою (1992 р.), з Литовською Республікою (1993 р.), з Республікою Польща (1993 р.), з Республікою Молдова (1993 р.), з Естонською Республікою (1995 р.), із Грузією (1995 р.), з Латвійською Республікою (1995 р.,) і інші.
Крім того, діють: угода про співробітництво МВС України й МВС Угорської Республіки (від 12 грудня 1992 р.); договір про співробітництво між МВС України й МВС Литовської Республіки (від 30 травня 1992 р.); угода про співробітництво між МВС України й МВС Латвійської Республіки з боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин (від 21 жовтня 1992 р.) та інші.
Особливе місце в міждержавному співробітництві з питань правоохоронної, і зокрема ОРД, належить Національному Центральному бюро Інтерполу, створеному Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 р. На цей орган покладене забезпечення взаємодії правоохоронних органів України з компетентними органами закордонних держав у боротьбі зі злочинними проявами, що мають транснаціональний характер.
Як видно, правова основа ОРД має багатогалузеве нормативно-правове забезпечення, що надає їй у цілому складний комплексний характер.
Однак це не означає, що наведені правові джерела, що формують правову основу ОРД, прямо регулюють процес проведення ОРД.
Вони найчастіше виконують роль, що орієнтує, сприяючи правильному й ефективному здійсненню оперативно-розшукових заходів, допомагаючи при цьому її суб'єктам суворо дотримуватися рамок відведеного їм поля діяльності, що охоплює не тільки функціональні й предметно-дійові зв'язки й залежності, але також законність, етичність і мораль у широкому їхньому розумінні.
Розглянутий вид діяльності, як ми вже відзначали, законодавець визначив у вигляді системи особливих (гласних і негласних пошукових, розвідувальних і контрррозвідувальних) заходів, здійснюваних спеціальними суб'єктами відносно особливих об'єктів з використанням оперативних і оперативно-технічних засобів. Причому перелік зазначених заходів і засобів, підстави й порядок їхнього застосування, призначення й способи використання результатів ОРД тощо також жорстко визначені в законодавчих нормах. Джерелом же таких норм є тільки Закон України «Про ОРД». Ці норми й лежать в основі єдиного галузевого правового регулювання ОРД незалежно від відомчої приналежності здійснюючих її суб'єктів.
Змістовний аналіз основних норм дозволяє розглядати їх диференційовано, умовно розділивши по рольовому принципу на три частини:
Першу (загальну) частину формують законодавчі норми, що визначають:
-поняття ОРД як згаданої вище системи гласних і негласних заходів (ст. 2);
-її завдання й мета, практично зведені до виявлення ознак злочинів, їхньому попередженню й розкриттю, виявленню розшукуваних осіб, а також забезпеченню кримінального судочинства фактичними даними, що мають значення судових доказів (ст. 1);
-правову основу ОРД (ст. 3);
-принципи ОРД (ст. 4);
-суб'єкти ОРД (ст. 5).
Друга (особлива) частина може бути представлена сукупністю правових норм, що розкривають ОРД як вид предметної правоохоронної діяльності.
По-перше, це норми, що визначають функції суб'єктів ОРД (через призму закріплених у ст. 7 Закону України «Про ОРД» обов'язків оперативних підрозділів), а саме:
-прийняття необхідних оперативно-розшукових заходів для своєчасного попередження й розкриття злочинів, а також виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, здійснення профілактики правопорушень;
-виконання письмових доручень слідчого, вказівок прокурора й постанов суду, а також запитів повноважних державних органів, установ і організацій про проведення ОРД;
-виконання запитів відповідних міжнародних правоохоронних організацій і правоохоронних органів інших держав на підставі договорів і угод;
-інформування відповідних державних органів про факти й дані, що свідчать про погрозу безпеки суспільства й держави, а також про порушення законодавства, пов'язаних зі службовою діяльністю посадових осіб;
-здійснення взаємодії між суб'єктами ОРД і іншими правоохоронними органами, у тому числі відповідними органами іноземних держав і міжнародних антитерористичних організацій, з метою швидкого й повного розкриття злочинів і викриття винних;
-забезпечення із залученням інших підрозділів безпеки працівників суду й правоохоронних органів, осіб, що здійснюють допомогу й сприяють ОРД, осіб, що приймають участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх родин і близьких родичів цих осіб;
-участь у заходах щодо фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, а також у проведенні спеціальної перевірки щодо допуску до особливих робіт.
По-друге, це норми, що визначають оперативно-розшукові заходи й засоби, які фактично викладені в ст. 8 Закону України «Про ОРД» через призму відповідних прав, якими наділені оперативні підрозділи.
Третя (процесуальна) частина єдиної нормативної бази ОРД включає норми, що забезпечують процесуальну регламентацію проведення, як всіх, так і окремих оперативно-розшукових заходів. Значна група норм, охоплюваних цією частиною, була вже закріплена Законом України «Про ОРД». Це, зокрема, норми, що встановлюють:
-підстави для проведення ОРД (ст. 6), при відсутності яких забороняється приймати рішення про здійснення оперативно-розшукових заходів;
-порядок заведення й затвердження оперативно-розшукових справ, де тільки в рамках яких допускається проведення ОРД; умови виконання оперативно-розшукових заходів для цих справ, особливо пов'язаних з тимчасовим обмеженням прав людини, і суб'єкти контролю за проведенням ОРД (ст. 9);
-диференційовані строки ведення оперативно-розшукових справ, підстави, порядок і повноваження суб'єктів їхнього продовження (ст. 9-1);
-підстави й порядок закриття, а також зберігання припинених оперативно-розшукових справ (ст. 9-2);
-призначення й порядок використання оперативно-розшукових матеріалів (ст. 10).
Вищезгадані норми мають загальний процесуальний характер і в цілому регламентують проведення ОРД.
Разом з тим, останнім часом на законодавчому рівні активно приймаються нові норми, що процесуально регулюють різні сторони здійснення окремих заходів і застосування оперативних і оперативно-технічних засобів.
Зокрема, можна вказати на норми, що встановлюють процесуальний порядок санкціонування й проведення оперативно-розшукових заходів, тимчасово обмежуючі права й свободи громадян (негласне проникнення в житло, зняття інформації з каналів зв'язку, контроль над перепискою, телефонними розмовами, телеграфної й іншою кореспонденцією й ін.); порядок здійснення проникнення в злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу й ін. Прийняття цих норм свідчить про те, що законодавець все-таки йде по шляху формування оперативно-розшукового процесу, що сьогодні визнають уже багато теоретиків і практиків.
Раніше ми відзначали, що сутність теорії ОРД становлять ті знання, які, з одного боку, збагачують цю теорію, а з іншого боку - включаються в систему здійснення ОРД як відповідні правові норми. Однак практична реалізація останніх сьогодні виявляє чимало протиріч, що насамперед існують у самому законодавстві.
Так, зокрема, законодавець, визначивши як завдання ОРД пошук і фіксацію фактичних даних про злочинні діяння окремих осіб і груп, практично проігнорував потреби пошукової роботи оперативних підрозділів у загальному кримінальному середовищі, сфокусувавши основну увагу лише на здійсненні оперативно-розшукових заходів у рамках оперативно-розшукових справ. Це серйозна перешкода практиці.
Наступне зауваження стосується правової норми про звільнення (повного або часткового) від кримінальної відповідальності й покарання учасників організованих злочинних формувань, зокрема, залучених до негласного співробітництва, за умови, що вони сприяють викриттю цих формувань - (ст. 43 КК; ст. 14 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»).
Цінність наведеної норми не вимагає коментарів. Але, на жаль, законодавцем не визначені механізми її практичної реалізації, і тому в сучасному виді вона формально суперечить КПК України.
Виявляється ще й такий істотний правовий недолік. Законодавець, як відомо, визнав фактичні дані про злочинні дії окремих осіб і груп, які були отримані під час здійснення ОРД, джерелами доказів у кримінальному судочинстві. Визначені також форми закріплення фактичних даних (протоколи оперативно-розшукових дій з відповідними додатками). Але в той же час відсутні законодавчі вказівки про зміст цих протоколів і порядку введення їх у кримінальний процес. Тому на практиці реалізація згаданих правових норм викликає серйозні проблеми.
Багато ключових положень наведеної законодавчої бази ще не повністю визначені, в окремих випадках вони суперечливі, взаємно виключають один одного. Причини тут різні: по-перше, законодавчі норми розроблялися в різних історичних, соціально-економічних і політичних умовах; по-друге, прийняття законів нерідко проходило під впливом різних конфронтуючих політичних лобі; по-третє, позначилася професійна неспроможність розроблювачів нових законів тощо.
Звідси випливає невідкладне завдання приведення правової бази ОРД до безумовної відповідності її положенням Конституції України, а також повної погодженості з усіма діючими законодавчими нормами, що прямо або побічно відносяться до правового регулювання цієї діяльності.