Отже, держава - єдина політична організація суспільства, яка поширює свою владу на все населення в межах території країни, видає юридично обов'язкові веління, має спеціальний апарат управління і примусу, а також володіє суверенітетом.
З визначенням держави тісно пов'язана і сутність держави, тобто сенс, головне, глибинне в ньому, що визначає його зміст, призначення і функціонування. Таким головним, основоположним в державі
є влада, її приналежність, призначення і функціонування в суспільстві. Іншими словами питання про сутність держави - це питання про те, кому належить державна влада, хто її здійснює і в чиїх інтересах.
Численні прихильники різновидів демократичної доктрини виходять з того, що першоджерелом і первоносітелем влади є народ, що державна влада за своєю природою і суттю повинна бути справді народною, здійснюватися в інтересах і під контролем народу.
Марксистська теорія доводить, що політична влада належить економічно панівному класу і використовується в його інтересах. Звідси вбачається класова сутність держави як машини (знаряддя), за допомогою якої економічно панівний клас стає політично панівним, що здійснюють свою диктатуру, тобто влада не обмежену законом і що спирається на силу, на примус.
Класовий підхід при розкритті сутності держави - велике завоювання наукового суспільствознавства. Його відкрили і широко застосовували багато вчених у різних країнах задовго до Карла Маркса. Проте беззастережно використовувати даний підхід для характеристики всіх і всіляких держав, щонайменше, теоретично не вірно.
У розвинених демократичних країнах держава поступово стає ефективним механізмом подолання суспільних протиріч шляхом не гвалтування і придушення, а досягнення суспільного компромісу.
Інакше кажучи, в демократичній державі другий, більш значущою, ніж перша, стає загальносоціальна сторона.
Функції держави.
Функції держави - це основні напрямки його діяльності, в яких виражається сутність і соціальне призначення державного управління суспільством.
Функції держави класифікуються за різними ознаками. Так, за тривалістю дії функції держави поділяються на постійні та тимчасові. У залежності від того, в якій сфері суспільного життя вони протікають, виділяють функції внутрішні і зовнішні. Зупинимося на цій класифікації докладніше.
Внутрішні функції - це основні напрями діяльності держави щодо управління внутрішнім життям суспільства.
Внутрішні функції класифікуються за сферами діяльності держави. За цією ознакою виділяють такі внутрішні функції:
1. Економічну (це визначення найбільш оптимального напрямку розвитку економіки країни).
2. Соціальну (спрямована на забезпечення нормальних умов життя і діяльності населення країни).
3. Функцію фінансового контролю (облік державою доходів виробників).
4. Функцію охорони правопорядку (забезпечення законності в діяльності різних суб'єктів, припинення правопорушень).
5. Екологічну (забезпечення охорони навколишнього середовища та контроль за дотриманням природоохоронних норм).
Зовнішні функції держави - це основні напрямки його діяльності на міжнародній арені. До числа зовнішніх функцій держави можна віднести:
1. Співпраця з іншими державами (це діяльність держави щодо встановлення і підтримання контактів на різних рівнях - культурному, політичному і т.п. - з іншими державами.
2. Оборона країни від нападу ззовні.
До ознак держави можна віднести:
1. Наявність чітко визначених зовнішніх кордонів і внутрішнього адміністративно-територіального поділу.
2. Населення.
3. Наявність публічної влади.
4. Суверенітет (самостійність, незалежність держави у здійсненні ним своєї діяльності).
Один з найважливіших ознак держави - це тісний органічний зв'язок держави з правом, що представляє собою економічно й духовно обумовлене нормативне вираження державної волі, державний регулятор суспільних відносин.
При відомому дослідженні неважко виявити, що право, як регулятор суспільних відносин, тісно взаємодіє з релігійними нормами, які виконують схожі функції. Розглянемо це положення докладніше.
Для правової науки релігія представляє цінність перш за все як засіб, що доповнює право у сфері соціальної регуляції. Розглянемо докладніше два аспекти - регулятивну функцію релігії в цілому і взаємодію правових норм з релігійними.
Регулятивна функція релігії.
Релігійна інтерпретація світу виступає як засіб, що дозволяє «оволодіти» цим світом, освоїти численні зв'язки навколишньої дійсності, зумовлюють релігійний комплекс, "що поєднується з великими функціями, виконуваними релігією у суспільному житті», включаючи і функцію регулювання суспільних відносин.
Найяскравіше регулятивного релігії проявляється в її нормативності, бо вона «ставить ієрархічно побудовану систему норм, відповідно до яких одні дії дозволені, інші заборонені, і тим самим визначає моральні позиції стосовно світу».
Нормативно-регулятивна сила релігії проявляється у створенні за допомогою релігійних вірувань і практики релігійної життя психологічних стимулів, які вказують напрямок поведінки і утримують індивіда в певних рамках, встановлених нормами.
При розгляді релігійних норм важливо брати до уваги співвідношення в них загальнолюдського і приватного, враховуючи, зрозуміло, що в релігіях представлені найрізноманітніші культури. У релігіях переплітаються, часом химерно, компоненти глобальні та локальні, класові та етнічні і т.д. але в них є щось спільне - те, що здійснюване ними нормативне регулювання засноване на відомому принципі: «як хочете, щоб вам люди чинили, так само чиніть і ви з ними». Інакше кажучи, релігії в своїй основі орієнтуються на загальнолюдські, гуманістичні початку. Проте я сказав би не так. По-моєму, якраз ці самі «гуманістичні начала» в своїй основі мають положення релігії, яка незмірно старіше.
Більшість релігій у своїх нормах закликають до забезпечення основних природних і невідчужуваних прав і свобод людини. В основу нормативного регулювання, наприклад, християнства, покладені біблійні заповіді, зокрема такі, як «не вбий», «не вкради», «не чини перелюбу», «не судіть, і не судимі будете» та ін. У цих та інших нормах чітко простежується тенденція до орієнтування індивідів на взаємні поступки, що виражаються в утриманні від порушення прав іншої людини.
Виходячи їх цього можна сказати, що регулятивна цінність релігії, зокрема релігійних норм, полягає у забезпеченні стабільного функціонування суспільства, бо поза ним не може існувати і людина як істота біосоціальна.
Взаємодія релігійних і правових норм.
Очевидність регулятивної мощі релігійних норм, їх природно-людський і ціннісний характер послужили підставою для запозичення з них фундаментальних положень минулими та сучасними правовими системами. Деякі релігійні норми настільки тісно пов'язані з правом, що самі стали частиною правової системи. Яскравий приклад тому - Мусульманське право, про який детальніше я розповім нижче.
Тісна взаємодія релігійних норм з правовими зазначалося і зазначається у ряді інших правових систем, в тому числі і в дореволюційній Росії. Переплетення православних норм з юридичними, забезпечення виконання церковних приписів заходами державного примусу, а велінь закону також релігійної карою - одна з основних рис державного, кримінального та деяких інших галузей права, починаючи з давніх документів і аж до останніх актів самодержавної влади.
Дуже актуальна, з урахуванням досвіду минулого і сьогодення, проблема взаємодії права і релігії в сучасній Росії, особливо в галузі забезпечення прав і свобод людини. Спроба здійснити відчуження особистості від релігії не могла не порушити динамічної рівноваги, що існує між емоційно-духовної та інтелектуально-розумової сферою людини. Жорсткий ідеологічний прес-якими засобами, від найпримітивніших до вельми витончених, довгі десятиліття витісняв релігійне сприйняття світу з індивідуальної свідомості, а разом з ним девальвував і соціальну цінність релігійних норм.
На реалізацію прав і свобод людини впливає безліч факторів, серед яких не можна не враховувати як вплив релігії, так і прояв постоталітарного синдрому. Тільки комплексний підхід дозволить вирішити цю багатопланову проблему. Не слід недооцінювати й та обставина, що в Росії неухильно росте число віруючих, а тому зважений і обгрунтований синтез релігійних і правових норм, як видається, міг би збільшити регулятивну силу останніх.
1.2. Церква в політичній системі суспільства
У цьому параграфі диплома я постараюся розкрити динаміку взаємин релігії і суспільства, показати міру впливу релігії на різні сфери суспільного життя, визначити, чи існують в цій галузі певні тенденції.
Динаміка впливу релігії на суспільне життя описується двома основними поняттями: сакралізація і секуляризація.
Сакралізація (від лат. Sacer - священний) - це процес залучення у сферу релігійного санкціонування свідомості, діяльності, поведінки людей, соціальних відносин та інститутів. Сакралізація супроводжувала весь процес становлення людського суспільства, формування його культури. Пізніше до процесу сакралізації приєднався процес клерикалізації (від пізньолат. Clericalis - церковний), яка означала не тільки регуляцію всій особистого та суспільного життя, але і розробку відповідного ідеологічного обгрунтування, основними етапами якого були кодифікація, догматизація і канонізація віровчення, прагнення замкнути всі сфери інтелектуальної діяльності в систему богословсько-теологічного мислення.
У кожному суспільстві, в кожній культурі процес сакралізації мав свої особливості. Наприклад, у районах поширення ісламу не було створено потужної релігійної організації типу церкви. Процес сакралізації в ісламі пішов по шляху формування теократичної держави. На відміну від інших релігій він не прагнув до того, щоб висвітлити релігійним авторитетом існуючі суспільні відносини, а до того, щоб втілити в життя релігійне співтовариство, здійснити повне злиття духовного та світського початку.