Але вибір ліг на святого, який за часів культурної деградації і настання варварства відстоював і поширював давню традицію античної вченості. Інтернет, який прийнято називати іноді «віртуальної смітником», схоже, уподібнений темному Середньовіччя, в якому церква не лише вестиме християнську проповідь, а й нести місію зберігача та джерела культури і освіченості. Широка активність Римської католицької церкви проявляється, в першу чергу, в місіонерській діяльності. Проте Ватикан активно бере участь і в міжнародних відносинах, приймає участь у роботі Наради з безпеки і співробітництва в Європі, в переговорному процесі з роззброєння, діяльності міжнародних організацій з прав людини, ЮНЕСКО, МАГАТЕ (про що вже згадувалося вище) і т.д. і було б серйозним помилкою, виходячи з незначних розмірів цього міста-держави, применшувати його вагу в міжнародних справах. У Ватикану досить високий авторитет і цей авторитет грунтується не тільки на великих Фінансових можливості Ватикану і національних католицьких церков, але і на тій силі духовного впливу, який він має завдяки 900 мільйонам своїх прихильників, які проживають практично на всій території Земної кулі.
ВИСНОВОК
Отже, вивчивши безліч самої різної літератури і синтезувавши все на мій погляд саме цікаве і важливе, я можу зробити певні висновки. У світських державах в даний час будь-яких істотних розбіжностей між державою і церквою не спостерігається: становище церкви в державі стабілізоване і не піддається будь-яким кардинальних змін. За мабуть, це досягається спільною роботою органів держави і церкви, результатом якої стало прийняття рішень, що задовольняють обидві сторони. Однак, на мій погляд, держава має переважний потенціал впливу на становище церкви шляхом прийняття законів, які обов'язкові до виконання. Тому, якщо і виникнуть які-небудь тертя, то держава має можливість швидко «урезонити» церква силою своєї влади. Причому характер обмежень може носити специфічний характер - наприклад, питання власності церкви, заняття церкви комерційною діяльністю і т.п. Такий стан речей, на мій погляд, вкрай обмежує відповідні заходи церкви по відношенню до держави, адже не будеш же апелювати до віруючих (з проханням підтримати церкву) на те, що держава-де поклало око на, скажімо, власність церкви. Можливо, мої умовиводи носять скоріше теоретичний, абстрактний характер, але такий стан речей не можна виключати. Однак ступінь впливу церкви на державу через віруючих теж не варто применшувати, причому не важливо, світське це держава або теократичну. Відзначу зміцнення становища церкви у своїй Вітчизні. Мене це радує, хоча себе я відношу швидше до атеїстів, ніж до віруючих. Але що поробиш, іноді все ж у відчайдушні хвилини ні-ні та й вирветься щось типу «Ну слава Богу!» Або «З Богом». Загалом, ставлюся до релігії лояльно. Але я відволікся. Так от, про те, що церква відроджується в Росії, можна судити з багатьох обставин: реконструюються старі і будуються нові Храми; випускається безліч газет релігійного змісту («Життя з Богом», «Істина і життя» (католицьке видання), «Символ», «Русь православна» тощо), та й інших газетах все частіше з'являються замітки і статті, так чи інакше пов'язані з церковною тематикою; по телебаченню в самих різних програмах часто можна побачити не тільки репортажі про церкви, а й самих церковних діячів, які, до речі, приймають, можна сказати, активну участь у політичному і громадському житті країни (взяти, хоча б, активно дебатуватися взимку 2001 року питання про вже згадуваним мною вище протидію деяких представників духовенства введенню загальноросійської системи податкового обліку; присутність Святійшого Патріарха на практично всіх великих святах поряд з політичними діячами, тощо); люди все частіше і більш охоче відвідують церкву; відкриваються релігійні освітні установи, у тому числі і єврейські. У «Російській газеті» якраз була публікація про відкриття в Єкатеринбурзі єврейської загальноосвітньої гімназії (Російська газета, 23 березня 2001р.). Підйом релігії в Росії відзначає і зарубіжна преса. Американська газета «Бостон глоб» пише: «Дзвін церковних дзвонів знову мчить над російськими містами і селами. Заново позолочені куполи виблискують на сонці. Церкви, які ще недавно виглядали страхітливими руїнами, піднімаються під милостиве спів віруючих». Так тенденцію, можна відзначити активізацію місіонерської діяльності на території Росії католицької церкви. Деякі представники духовенства Росії серйозно стурбовані цим і свої побоювання з цього приводу висловили у листі Патріарха Руської Православної Церкви
Алексію II, яке підписали 109 кліриків та мирян. У цьому листі вони звертають увагу Патріарха на «незмінність давніх прагнень Ватикану до розширення свого впливу на Схід ... Нас особливо насторожує відкрита співпраця деяких кліриків та мирян нашої Церкви з тими католицькими структурами, які займаються прозелітизмом на території Росії». У цьому ж листі наводяться факти, які свідчать про те, що деякі православні радіостанції (зокрема, «Християнський церковно-громадський канал») мають прокатолицько спрямованість, і разом з тим активізується діяльність католицьких радіостанцій, наприклад, «Благовіст», «Радіо Ватикан» . На закінчення підписалися під листом роблять висновок: «Складається враження, що Ватикан намагається створити всередині Російської Православної Церкви прошарок духовенства, лояльну до католицького віровчення». Як і раніше, проблемою для всього світу, проблемою, що носить інтернаціональний, міждержавний характер, залишається проблема войовничих релігійних течій, таких, як ісламський фундаменталізм. Релігійні фанатики принесли багато горя і сліз людям практично на всіх континентах, поламали безліч людських доль, не оминувши увагою і Росію. Способом відстоювання своїх поглядів вони і їм подібні вибрали збройне протистояння, проведення страшних за своєю жорстокістю терористичних актів, внаслідок яких гинуть найчастіше ні в чому не винні люди, і, що ще більш жахливо, діти. Всім зрозуміло, що так справа залишати не можна і треба активно викорінювати це зло. На мій погляд, еволюція відносин між державою і церквою все-таки триває. Дослідження цієї теми не втрачають своєї актуальності і сьогодні, і є всі підстави вважати, що багато мислителів, вчених і дослідників сьогодення і майбутнього не стануть нехтувати вивченням взаємовідносин держави і церкви, відкривши і пояснивши багато питань взаємодії, взаємовпливу таких потужних сил, як держава і релігія.
А загалом, світ живе: люблячи і страждаючи, борючись, перемагаючи і програючи, радіючи і засмучуючись. І нехай держава і релігія, як дві могутні
сили, згуртують людей, дадуть їм віру і надію на краще майбутнє, запалять їх світлом і ентузіазмом спільної справи, що змушує все людство йти вперед і тільки вперед.
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Федеральный Закон “О свободе совести и религиозных объединениях” от 26.09.1997 // Российская газета, 1997, 1 октября.