В третю чергу задовольняються вимоги відносно податків та зборів (обов’язкових платежів). При цьому суми штрафів (пені) та інших фінансових санкцій підлягають задоволенню в шосту чергу.
В четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, що не забезпечені заставою, в тому числі вимоги кредиторів, які виникли із зобов’язань в процедурі розпорядження майном боржника або в процедурі санації.
Додати до характеристики четвертої черги можна те, на чому наполягає Джунь В.В., (розглядаючи черговість задоволення вимог кредиторів) а саме, «не треба забувати, що ці кредитори є контрагентами підприємства–боржника за угодами, які дозволяють здійснювати функціонування цього підприємства в процедурах провадження. Віднесення вимог зазначеної категорії кредиторів до четвертої черги – зруйнує у них стимул для ділових зв’язків з підприємством, щодо якого порушена справа про банкрутство. Отже, є доцільним і необхідним скоригувати припис статті 31 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і віднести вимоги даної категорії кредиторів до першої черги задоволення, що необхідно для збереження у них стимулів для співпраці з боржником».
В п’яту чергу задовольняються вимогу по поверненню вкладів членів трудового колективу в статутний фонд підприємства.
В шосту чергу задовольняються інші вимоги.
Нажаль, в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не розкриваються категорії інших кредиторів. Однак під вимогами інших кредиторів слід розуміти вимоги, по відшкодуванню збитків, стягнення неустойок (штрафу, пені) та інших фінансових (економічних) санкцій. Такі вимоги повинні враховуватись окремо в реєстрі вимог кредиторів та підлягати задоволенню після задоволення вимог п’яти черг. Згідно ст. 1 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом «
В законі встановлений ряд правил на задоволення вимог кредиторів в порядку черговості.
Розрахунки з кредиторами ліквідатор здійснює у відповідності з реєстром їх вимог за винятком привілейованих кредиторів. Згідно з ст. 1 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» поточні кредитори – це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Вимоги кожної окремої черги задовольняються по мірі надходження на рахунок грошей від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. У випадку недостатності грошових засобів для повного задоволення всіх вимог однієї черги, то ці вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, які належать кожному кредитору однієї черги.
У випадку відмови задоволення визнаного у встановленому порядку боргу, ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора.
Стаття 31 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлює, ключове правило погашення вимог кредиторів, яке властиве лише процедурі банкрутства та без якого втрачає сенс Закон. Суть правила полягає в тому, що вимоги кредиторів, заявлені після строку, заявленого для їх подачі, не розглядаються та вважаються погашеними. Такий строк встановлений статтею 14 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є граничним.
Слід мати на увазі, що до таких, що погашені слід відносити вимоги кредиторів, що були не визнані господарським судом або не заявлених взагалі (крім привілейованих кредиторів).
Якщо вимоги не задоволені у наслідок недостатності майна, то вони також вважаються погашеними.
Одною із проблем, що зустрічаються у процесі застосування законодавства про банкрутство, є питання оподаткування коштів, отриманих від продажу майна банкрута. У інформаційному листі Вищого господарського суду України від 12.02.2002 р. №01–8/141 «Про деякі питання оподаткування операцій з продажу майна банкрута» надано роз'яснення, що, згідно зі змістом статей 3, 5 та 6 Закону України від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», операції з продажу майна банкрута відносяться до об'єкта оподаткування і оподатковуються за ставкою 20 відсотків. У разі проведення операцій з продажу майна банкрута ліквідатор є платником податку на додану вартість у порядку, передбаченому зазначеним Законом, а вимоги щодо сплати податків і обов'язкових платежів задовольняються у третю чергу.
Відповідно до статті 24 Закону України від 2 жовтня 1992 року №2654-ХІІ «Про заставу» у випадках, коли сума, виручена від продажу предмета застави, виявилася недостатньою для повного задоволення вимог заставоутримувача, останній має право, якщо інше не передбачено договором чи законом, одержати суму, якої не вистачає для задоволення його вимоги, з іншого майна боржника у порядку черговості, передбаченої законодавством України. Оскільки Законом про банкрутство не передбачено право заставоутримувача на першочергове задоволення його вимог з іншого майна банкрута за недостатності коштів, одержаних від продажу предмета застави, як зазначено у п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.04.2002 р. №01–8/447 «Про деякі питання черговості задоволення вимог кредиторів у справах про банкрутство», вимоги цього кредитора у частині, не забезпеченій заставою, задовольняються в ліквідаційній процедурі у четверту чергу.
Якщо у разі реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставоутримувача ця різниця у ліквідаційній процедурі у межах провадження у справах про банкрутство спрямовується на задоволення інших вимог першої і наступних черг кредиторів згідно зі статтею 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», про що говориться у інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.04.2002 р. №01–8/447 «Про деякі питання черговості задоволення вимог кредиторів у справах про банкрутство».
По відношенню до деяких суб’єктів господарської діяльності Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановив особливий порядок задоволення вимог кредиторів. Так, у разі банкрутства підприємств, що займаються особливо небезпечною діяльністю у третю чергу також задовольняються вимоги по відшкодуванню витрат на проведення заходів попередження причини можливої шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому середовищу у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, затвердженого його постановою від 06.05. 2000 р. №765.
У випадку банкрутства страховика вимоги кредиторів четвертої черги підлягають задоволенню у такому порядку:
у першу чергу – вимоги кредиторів по договорам обов’язкового особистого страхування;
у другу чергу – вимоги кредиторів по іншим договорам обов’язкового страхування;
у третю чергу – вимоги інших кредиторів страховиків;
у четверте чергу – вимоги інших кредиторів.
У випадку банкрутства громадянина-підприємця до задоволення вимог кредиторів відшкодовуються затрати, пов’язані з провадженням справи про банкрутство та виконанням постанови суду. Вимоги ж кредиторів громадянина-підприємця задовольняються в такій черговості:
- вимоги громадян, перед якими банкрут несе відповідальність за нанесення шкоди життю та здоров’ю громадян, шляхом капіталізації відповідних періодичних платежів, а також вимоги по сплаті аліментів;
- розрахунки по виплаті трудової допомоги по оплаті праці особам, які працюють за трудовими договорами (контрактами) та по виплаті авторської винагороди;
- вимоги кредиторів по зобов’язанням, забезпечених заставою;
- вимоги по сплаті податків та зборів (обов’язкових платежів);
- розрахунки з іншими кредиторами.
По завершенню розрахунків громадянин–підприємець звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів, заявлених при провадженні процедури банкрутства. Винятком є лише вимоги кредиторів по відшкодуванню шкоди, спричиненої життю та здоров’ю громадян, стягнення аліментів, а також інші вимоги особистого характеру, що не були погашенні в порядку виконання постанови господарського суду, або погашенні частково чи не заявлені взагалі. Такі вимоги зберігають свою силу та можуть бути пред’явлені у повному обсязі або частково після закінчення процедури банкрутства громадянина-підприємця у порядку, встановленому цивільним законодавством України.
7. Завершення ліквідаційної процедури
Розгляд звіту ліквідатора після завершення усіх розрахунків з кредиторами складає завершальний етап ліквідаційної процедури, а затвердження господарським судом звіту та ліквідаційного балансу є підставою для завершення провадження справи про банкрутство.
Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються:
- показники виявленої ліквідаційної маси;
- відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу;
- копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передавання майна;
- реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів;
- документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів. Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу. Затвердження звіту ліквідатора відбувається з урахуванням висновків комітету кредиторів або окремих кредиторів.
Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Господарський суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише якщо в неї залишилося майнових активів менше, ніж це необхідно для її функціонування згідно із законодавством.