У 2006 році в Російській Федерації діяло 15 уповноважених у справах дітей на рівні суб’єктів Федерації і 52 - на муніципальному рівні. Більшість із них призначені головами адміністрацій або указами президентів республік, які входять до складу Федерації, і працюють в системі виконавчої влади.
Та незалежно від того, хто утворює цю інституцію, її права, функції та повноваження повинні визначатися на основі рекомендацій „Паризьких принципів”, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН з метою керівництва у сфері розвитку національних правозахисних установ, а також стандартів Європейської мережі омбудсманів у справах дітей (ENOC).
Особливезначеннямаютьрекомендаціїцихдокументівщодо визначення повноважень і функційправозахиснихінституцій, як незалежнихустанов, створених на підставізаконодавства.
Відповідно до рекомендацій установа, що займається захистом прав дітей (окрема організація чи департамент більшої національної інституції), при прийнятті рішення має діяти незалежно, тобто знаходитися поза суб’єктивним впливом державних органів чи посадових осіб. Вона має бути захищеною від посягань та блокування її роботи.
Дотримання цієї умови може гарантувати лише законодавство і лише тоді, коли омбудсман призначається вищим законодавчим органом влади або главою держави, гарантом конституційних прав громадян. Саме така законодавча база виступає запорукою того, що незалежні інституції з захисту прав дітей можуть знаходитися поза впливом різних політичних сил і вести постійну діяльність тільки на підставі закону.
Встановлення окремої інституції, департаменту чи посади омбудсмана у справах дітей відповідно до спеціального закону або указу глави держави означає:
по-перше, те, що омбудсману надано найвищий статус і визнання як органу, що може розглядати важливі питання та приймати відповідні рішення;
по-друге, йому законодавчо встановлюються і чітко визначаються завдання щодо захисту та розвитку прав дітей, надаються належні повноваження для їх виконання.
Відповідно до „Паризьких принципів” та стандартів ENOC незалежні інституції захисту прав дітей мають здійснювати дві основні функції, діяти в двох напрямках:
спостерігати за впровадженням у країні Конвенції ООН про права дитини;
виступати в ролі захисників прав дітей, своєрідних контролерів за ходом створення умов для їх реалізації.
Виходячи з цього, визначається і зміст завдань, які покладаються на омбудсманів у справах дітей, їхні функції та повноваження. Зокрема, вони повинні:
• проводити незалежне спостереження за ходом виконання державою зобов’язань, взятих відповідно до Конвенції ООН про права дитини та інших заходів, спрямованих на забезпечення повномасштабного дотримання і поваги до прав дітей;
• здійснювати узгодження національного законодавства, правових норм і практики з положеннями Конвенції ООН про права дитини, факультативних протоколів до неї і інших міжнародних актів з прав дітей;
• надавати консультативну допомогу державним і приватним органам у трактуванні і застосуванні положень Конвенції ООН про права дитини;
• заохочувати ратифікацію будь-якого відповідного міжнародного акту з прав дітей чи приєднання до нього;
• сприяти тому, щоб інтереси дітей стали одним із основних пріоритетів державної політики, а центральні, регіональні органи влади та громадянське суспільство надавало їм більше уваги;
• здійснювати вплив на національне законодавство, політику і практику стосовно інтересів дітей, активно рекомендуючи, у разі потреби, зміни до них;
• сприяти належній координації дій органів держаної влади всіх рівнів в інтересах дітей, давати об’єктивну оцінку їхньої діяльності щодо змін до кращого становища дітей;
• підвищувати рівень обізнаності як дорослих, так і самих дітей з їхніми правами, можливістю їх захисту;
• впливати на формування суспільної думки щодо поваги прав дітей;
• брати участь в соціальному діалозі з питань фактичної реалізації прав дітей;
• здійснювати заходи по розв’язанню та відновленню прав дітей, уважнорозглядатискарги та заяви,поданнідітьмиабоїхнімипредставниками, і за необхідністювиступатипозивачем у судах абопідтримуватисудовийпозоввідіменідітей.
Ключовим компонентом діяльності інституту омбудсмана, як захисника дітей, має бути з’ясування причин того, чому сучасна політика і практика держави неспроможні поважати їхні права та інтереси. Саме на підставі такого аналізу він має впливати на практику діяльності органів законодавчої і виконавчої влади з тим, щоб забезпечити якомога повнішу реалізацію прав дітей, задекларованих як національним, так і міжнародним законодавством.
Для успішного виконання своїх завдань омбудсман повинен мати певні права і повноваження. Зокрема, він повинен мати право:
• вільного доступу в усі державні органи і установи з метою вивчення і аналізу документів, які зачіпають інтереси групи дітей чи окремої дитини;
• безперешкодно ознайомлюватися із становищем дітей в проблемних сім’ях, у школах, інтернатних закладах, в спеціалізованих установах, де утримуються діти;
• ознайомлюватися з проектами державного та місцевих бюджетів в частині фінансування потреб та інтересів дітей, а також вносити до них свої пропозиції;
• одержувати об’єктивну інформацію від державних органів і установ щодо фактичного стану реалізації і захисту прав дітей;
• заслуховувати інформацію керівників державних органів та установ щодо стану реалізації та охорони прав дітей, одержувати від них документи, які необхідні для оцінки поточної ситуації;
• проводити конференції, „круглі столи”, ділові зустрічі та інші заходи, спрямовані на об’єднання зусиль і дій державних структур, наукових, громадських організацій по удосконаленню системи охорони прав дітей;
• вільно і самостійно інформувати суспільство та доповідати вищим державним органам про становище у сфері захисту прав дітей.
Діяльність омбудсмана не передбачає ізольованості. Навпаки він повинен перебувати у тісних контактах з усіма іншими організаціями, що займаються захистом прав дітей, а також урядом, громадянським суспільством, профспілками, профільними науковими, релігійними організаціями, засобами масової інформації.
Особливо важливо постійно підтримувати зв’язок з дітьми. Це необхідно і самому омбудсману для того, щоб отримувати інформацію безпосередньо від дітей про їх становище та обставини, що впливають на дотримання їхніх прав. Разом з тим, доступність та відкритість контактів з омбудсманом, можливість особисто поскаржитися йому на порушення своїх прав - необхідно і важливо для самих дітей. Тому омбудсман повинен мати засоби для інформування дітей про їхні права та про існування спеціальної інституції, яка їх захищає.
Згідно з положеннями Конвенції ООН про права дитини основну відповідальність за їх реалізацію несе уряд держави, який представляє країну – учасницю, що її ратифікувала. Водночас було визнано, що незалежні громадські організації, які займаються захистом прав дітей, є також відповідальними за стан захисту дитинства в країні і можуть відігравати важливу роль у створені омбудсмана у справах дітей шляхом подання відповідних пропозицій уряду та іншим постійним державним структурам, а також формування думки суспільства щодо потреб у створенні такої інституції. Доречно зауважити, що ідея введення інституту у справах дітей була запропонована вперше шведською неурядовою організацією„ Врятуйте дітей”.
Неурядові організації співпрацюють з омбудсманом у справах дітей, надають йому свою підтримку, здійснюють моніторинг його діяльності, стежать за тим, щоб він зберігав свою незалежність від державних органів і посадових осіб під час прийняття рішень.
Для повноцінного функціонування омбудсману потрібен штат кваліфікованих працівників і відповідні фінансові ресурси. Розмір фінансування повинен бути достатнім та надходити з постійних та надійних джерел.
Омбудсман зобов’язаний подавати щорічний звіт про свою діяльність парламенту чи іншому органу, який його утворив.
5. Функції та принципи міжнародного права захисту прав людини та основних свобод
Під функціями права, як відомо, розуміють певні напрямки правового впливу, який відповідає роль права в організації суспільних відносин. До юридичних функцій відносять регулятивні, превентивні, охоронні. Міжнародному праву захисту прав людини та основних свобод притаманні ці та деякі інші специфічні функції.
У міжнародному праві захисту прав людини та основних свобод переважають функції конструктивно – творчого характеру, в міжнародному праві – функції охоронно – забезпечувального характеру.
Соціальна функція – це функція зміцнення поваги всі суб'єктів міжнародного права до прав, свобод і гідності людини. Це головна функція міжнародного права захисту прав людини та основних свобод, яка реалізується тільки через норми права, завдяки забезпеченню певного порядку, через засоби масової інформації, рішення неурядових організацій, політичні декларації тощо.
Юридична функція – полягає в правовому забезпеченні прав і свобод людини на міжнародному і національному рівнях. Головна мета реалізація даної функції – не лише консервація статус – кво, але й досягнення прогресу в розвитку прав і свобод людини.
Функція контролю за дотриманням прав і свобод людини.Функція протидії новим явищем суспільного життя, якщо вони суперечать основним правам і свободам людини.
Ці функції сприяють зміцненню режиму визнаних прав і свобод людини. завдяки цим функціям на міжнародному і регіональному рівнях практично покінчено з такими ганебними явищами, як расизм, шовінізм, націоналізм, тощо. Хоча вони зберігаються на побутовому рівні, де міжнародне право не діє.