Пояснюючи секторальну структуру регіональної державної молодіжної політики, ми торкнулися її рівнів. Розглянемо це докладніше. На рівні області, району, селища, села, міста, району в місті, мікрорайону, підприємства, організації, закладу тощо в тій чи іншій мірі реалізується державна молодіжна політика. Наприклад, у конкретному селі можуть проводитися загальнодержавні заходи державної молодіжної політики, обласні, районні, сільські. Для молодих мешканців конкретного села всі вони є елементами регіональної державної молодіжної політики і одночасно представляють різні її рівні. Тобто, окрім секторальної структури регіональної державної молодіжної політики, слід виділяти її структуру за рівнями реалізації. Причому на найнижчому адміністративно-господарському рівні структурованість державної молодіжної політики за цією ознакою може бути найвищою. На малюнку 1. структурованість державної молодіжної політики за рівнями зображено концентричними колами.[ 16,с.77]
Таким чином, державна молодіжна політика має досить складну структуру, в якій можна в узагальненому вигляді виокремити три основних елементи. Перший - політичної організації, що включає сукупність "молодіжних" органів державної влади, громадсько-політичні інститути, молодіжні громадські організації й рухи, саму молодь тощо. Другий елемент - політична діяльність владних інститутів та відносини між ними. І нарешті, третій елемент - політична свідомість, що вказує на залежність політичних відносин і політичної діяльності, всього суспільно-політичного життя молоді від свідомого її ставлення до своїх інтересів.
1.3Становлення державної молодіжної політики
Історичний розвиток суспільства значною мірою залежить від того, наскільки ефективно функціонує такий суб'єкт і дійовий чинник суспільно-політичного існування, як молодь. На сучасному етапі соціального розвитку, сприяння повноцінній інтеграції молодого покоління у соціумі.
На думку Приходька А.В. аналіз літератури з цієї проблеми дозволяє зробити висновки, що її наукова розробка проводилась достатньо широко. Дослідження процесу становлення молодіжної політики відображено у роботах В.Андрущенко, М.Головатого, М.Перепелиці тощо. Однак історичне вивчення діяльності органів державної влади не знайшло належного відображення у наукових доробках.
Безсумнівно, за конкретних історичного періоду певні дії держави стосовно окремих груп населення (у нашому разі молоді) не визначалися такими термінами, як от "державна молодіжна політика". Але це не дає підстави заперечувати факт існування такої політики. На думку деяких дослідників (М.П. Перепелиця, О. Медуниця, В.О. Бакаєв та ін.) питання полягає більшою мірою в тому, чи існували основоположні документи стосовно провадження такої політики.
Зокрема, деякі дослідники героїчних сторінок історії українського народу періоду Запорозької Січі XVI-XVII ст. зазначають, що на той час ставлення держави до молоді було досить поважливим. Січ заохочувала приплив молодих, сильних, енергійних людей, вихованню яких приділялося велике значення.[ 11,с.141]
Збереглися документальні свідчення певної позиції влади щодо молоді в Гетьманщині XVII-XVIII ст. Так, на гетьманську службу до найвищих установ, наприклад Генеральної військової канцелярії, відбиралися, зазвичай, освічені юнаки, які знали кілька мов, логіку, математику тощо. Їм доводилося вести не лише діловодство, а й брати участь у вирішенні господарських, дипломатичних, адміністративних справ.[ 11,с.144]
Московські вчені С.В. Алещонок і В.А. Луков вважають, що в СРСР молодіжна політика була і проводилася для свого часу не без успіху. Як слушно відзначає М.Ф. Головатий, "особливої уваги потребує вивчення проблем молодіжної політики, молодіжного руху в колишньому СРСР, в Україні зокрема, уже в першій половині XX ст. Без цього вивчення важко вибудувати генеалогічне дерево молодіжних проблем, запитів й можливостей молодіжного руху й ін. Надзвичайний інтерес викликає молодіжна політика у державотворенні 1918-1920 років".[ 16,с.62]
Як зазначає Приходько А.В. що в Україні, до проголошення нею незалежності, держава провадила свою молодіжну політику через КПРС. Вона здійснювалася за такою схемою: основна її частина проводилась через ВЛКСМ (фактично єдину молодіжну організацію), інша - через державні органи освіти, охорони здоров'я, оборони, внутрішніх справ, Державний комітет у справах спорту і туризму, інформаційні відомства, культосвітні заклади тощо. Об'єктом цієї політики була молодь, яку намагалися виховати в дусі будівника комунізму. При цьому визначальним, з нашої точки зору, є те, що молодь не розглядалася як суб'єкт цього процесу. Тобто, молодіжна політика мала патерналістський характер і вимагала від молодого покоління дій і розвитку в заданому напрям.
В Україні сучасні підходи до розробки і впровадження молодіжної політики започатковані у 1990 році резолюцією XXVIII з'їзду Компартії України "Про молодіжну політику КПУ". Вона, власне, була дорученням партійним комітетам виробити, залучивши державні й комсомольські органи, а також науковців і практиків, нову молодіжну політику.[ 8,с.17]
Початок роботи над розробкою і втіленням нової, цілісної молодіжної політики наприкінці ХХ ст. став можливим як складова всього процесу оновлення українського суспільства, завдяки усвідомленню наступної істини: молоді як соціальній групі населення, що реально діяла вже на той час, не лише належить майбутнє, від неї багато в чому залежить сьогодення - його реформування та оновлення.
Ще на підході до проголошення незалежності України, коли комсомол почав втрачати свої позиції, а інші молодіжні організації лише намагалися розпочати свою діяльність, для вирішення молодіжних проблем, що з новою силою загострилися, на місцях з ініціативи органів державної влади вже було напрацьовано нову нормативну базу роботи з молоддю, молодіжним рухом та громадськими молодіжними організаціями.
Разом з тим створювалися комітети, відділи у справах молоді як структурні підрозділи виконкомів рад народних депутатів відповідних рівнів. Все це, на думку М.П. Перепелиці, фактично й започаткувало державну молодіжну політику на місцях.
Органами виконавчої влади на обласному рівні приймалися документи, що рекомендували створювати відповідні виконавчі структури в містах і районах. Паралельно створювалися відповідні органи, що опікувалися проблемами молоді в містах і районах. Таким чином, на початок серпня 1991 року в усіх міських та в половині районних виконкомів були створені комітети у справах молоді і розпочалася розробка молодіжних програм.
Документи, які розроблялися і приймалися на обласному рівні, активно використовувалися як аналоги для розробки і прийняття відповідних документів на рівні міст і районів.[ 8,с.49]
У 1990-1991 роках в областях, районах, містах України почалося створення системи структурних підрозділів органів державної влади, на які покладалася координація діяльності щодо вирішення проблем молоді. Разом з цим зароджувалася державна молодіжна політики національного значення, котра активно формувалася протягом наступних історичних етапів:
- період існування та функціонування Запорізької Січі XVI-XVII ст.;
- доба Гетьманщини, XVIІ-XVIIІ ст.;
- радянський період, 1917-1990 рр.;
- часи незалежної Української держави, з 1991 року по теперішній час.
Державною молодіжною політикою, на сьогодні, визнано:
· системну діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах;
· специфічний і цілісний напрям у державній політиці; систему ідей, теоретичних положень про місце і роль молодого покоління у суспільстві;
· практичну діяльність суб'єктів такої політики з метою формування і розвитку, реалізації творчого потенціалу молоді в інтересах суспільства.
Розділ 2. Соціально-педагогічні засади здійснення державнох молодіжної політики в Україні
2.1Сутність державної держваної молодіжної політики в Україні
У Декларації "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" (1992 р.), першому документі, який започаткував державну молодіжну політику в Україні, визначено, що це – системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, яка здійснюється у законодавчій, виконавчій, судовій сферах. З огляду на це, під державним управлінням молодіжною політикою розуміємо – систематичний та спеціально організований вплив суб'єкта державного управління на об'єкт, у першу чергу молодь, з метою організації ефективного, цілеспрямованого функціонування й розвитку системи роботи з молоддю, відповідно до мети та завдань цієї політики.[ 9,с.1]
Державне управління у сфері молодіжної політики здійснюється суб'єктом управління, яким, зокрема, є: державні органи – центральні органи виконавчої влади (зокрема, Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту спільно з іншими міністерствами та центральними органами державної виконавчої влади України); місцеві органи державної виконавчої влади зі своїми структурними підрозділами по роботі з молоддю; органи місцевого самоврядування; соціальні служби для молоді (у т.ч. центри соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді), які виробляють і ухвалюють рішення, здійснюють керуючий вплив на об’єкти управління.
Об’єктом державного управління є молоді громадяни віком від 14 до 35 років, їх об'єднання, а також процеси в молодіжному середовищі, відносини у сфері суспільного життя, пов'язані з молоддю, на які спрямовано направляючі, організуючі та контролюючі дії відповідних суб’єктів.[ 20,с.9]
Суб'єкт і об'єкт взаємодіють у процесі управління для досягнення головної мети державної молодіжної політики – створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України.