Закон передбачає примусовий порядок стягнення аліментів на батьків з їхніх повнолітніх дітей у випадку, якщо останні не надають матеріальної допомоги добровільно. Згідно зі ст. 205 СК розмір аліментів на батьків визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. До уваги береться матеріальний та сімейний стан сторін, можливість одержання батьками утримання від інших осіб: дітей, дружини, чоловіка, а також своїх батьків.
Не виключена ситуація, коли батьки на особистих підставах пред'являють позов про стягнення аліментів тільки до одного з дітей. Закон не зобов'язує батьків висувати свою вимогу до всіх дітей. Тому вони вправі звертатися з позовом до когось із них. Однак, оскільки обов'язок щодо утримання батьків покладається на всіх дітей рівною мірою, наявність інших повнолітніх дітей буде враховуватися судом при визначенні розміру аліментів, що підлягають стягненню з відповідача. Для визначення розміру аліментів на батьків має значення також наявність в одержувача й інших осіб, які можуть надати йому утримання, — його батьків або другого з подружжя. На рішення впливає також наявність у дитини, яка має сплачувати аліменти, інших осіб, яких вона зобов'язана утримувати, — непрацездатного чоловіка (дружини), неповнолітніх або повнолітніх непрацездатних дітей. Зазначені обставини характеризують сімейний стан платника й одержувача аліментів і, як правило, впливають на їхнє майнове становище.
СК покладає на повнолітніх дітей обов'язок щодо утримання батьків незалежно від того, чи можуть вони таке матеріальне утримання надавати, а також чи є вони самі працездатними та дієздатними. Разом із тим, рівень матеріального забезпечення особи знаходиться в безпосередній залежності від її працездатності, тому факт непрацездатності дочки, сина теж береться судом до уваги при визначенні розміру аліментів на батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 СК суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі й (або) у частці від заробітку (доходу) повнолітньої дитини. Вирішення цього питання залежить від конкретних обставин: способу отримання дитиною доходу (постійний або мінливий), особливостей роботи дитини тощо.
Обов'язок дітей утримувати своїх непрацездатних батьків не є безумовним. У ст. 204 СК передбачаються підстави звільнення дітей від цього обов'язку. Так, якщо судом буде встановлено, що мати, батько, що заявляють вимоги про надання їм утримання, ухилялися від виконання батьківських обов'язків, діти можуть бути звільнені від обов'язку надавати їм утримання. За подібних обставин суд може у виняткових випадках присудити аліменти на користь батьків, але на строк не більш ніж три роки. До виняткових випадків можна віднести абсолютну відсутність у батьків будь-яких коштів до існування, тяжку хворобу тощо. Обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає, якщо ці права не були відновлені (ч. 2 ст. 202 СК). Встановлені ст. 204 і ч. 2 ст. 202 СК санкції за невиконання батьками своїх обов'язків стосовно дітей указують на взаємний характер аліментних правовідносин між батьками та дітьми.
Вважається, що повнолітні діти виконують свої обов'язки щодо утримання непрацездатних батьків добровільно. У більшості випадків це відповідає реальному стану речей. У цьому зв'язку виникає питання про договірне регулювання аліментних відносин батьків і дітей. СК прямо не передбачає можливості укладення договорів повнолітніми дітьми між собою з приводу надання утримання батькам, а також договорів між повнолітніми дітьми і батьками про надання утримання останнім. Разом із тим, ч. 1 ст. 9 СК містить положення, відповідно до якого батьки і діти можуть врегулювати свої відносини за домовленістю чи договором, якщо це не суперечить вимогам законодавства і моральним засадам суспільства. Аналіз зазначеної норми приводить до висновку про те, що СК допускає можливість укладення між батьками і їх повнолітніми дітьми договорів про сплату аліментів.
За загальним правилом, обов'язок щодо утримання непрацездатних батьків виникає тільки у дітей, які досягли 18-річного віку. Неповнолітні діти не зобов'язані надавати батькам утримання навіть якщо вони набули повної цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 34, ст. 35 ЦК). І хоча неповнолітня дитина, яка працює за трудовим договором або здійснює підприємницьку діяльність, має певний дохід, СК загалом виходить із недоцільності покладання на неповнолітнього тягаря щодо утримання непрацездатних батьків. Разом із тим, це правило має один виняток. Згідно зі ст. 206 СК суд може прийняти рішення про стягнення коштів на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням і доглядом за батьками і з дитини, тобто особи, яка не досягла 18 років (ст. 6 СК). Підставами для стягнення слугуватимуть: а) тяжка хвороба або інвалідність батьків; б) наявність достатнього доходу (заробітку неповнолітньої дитини). Таким чином, у цій нормі йдеться не просто про випадки хвороби батьків, а про виняткову ситуацію, коли батьки є тяжко хворими або інвалідами. Суд може прийняти рішення про стягнення з неповнолітньої дитини витрат на догляд та лікування батьків тільки за умови, що дитина має достатній дохід. Це питання має вирішити суд. Стягнення коштів на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням та доглядом за батьками може бути одноразовим або здійснюватися протягом певного строку.
Повнолітні діти крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків. Закон поширює це правило тільки на випадки, якщо такі витрати викликані тяжкою хворобою батьків, інвалідністю або немічністю (ст. 203 СК). Інших підстав закон не називає. При визначенні розміру стягнення суд враховує наявність інших повнолітніх дітей, незалежно від того, до всіх чи до когось із дітей пред'явлений позов. Згідно із ст. 206 СК додаткові кошти на лікування і догляд за непрацездатними батьками у виняткових випадках (тяжка хвороба, інвалідність) можуть бути стягнені з малолітньої чи неповнолітньої дитини, за умови, що дитина має достатній дохід (заробіток).
Висновки
Таким чином на підставі всього зазначеного вище можемо зробити висновки, що майнові правовідносини між батьками і дітьми складаються з двох груп: до першої відносяться різноманітні зв'язки батьків і дітей з приводу майна, що знаходиться в сфері володіння сім'ї (житло, предмети домашньої обстановки, гроші та інші цінності); до другої — аліментні зобов'язання батьків і дітей. За життя батьків діти не мають права на їх майно, так само як батьки не мають права на майно дітей. Таким чином, батьки мають право належне їм майно продавати, дарувати, передавати до найму, не запитуючи згоди на це дітей. Батьки можуть також позбавити дітей спадщини за своїм заповітом (за винятком випадків, передбачених статтею 535 ЦК України, — обов'язкова частка у спадщині). Разом з тим батьки не набувають прав на майно дітей. Батьки управляють майном дітей до досягнення ними повноліття. Після цього діти особисто здійснюють всі права та обов'язки по відношенню до свого майна. Розпорядження батьками майном повнолітніх дітей можливе тільки за згодою останніх та за наявності доручення.
Крім роздільності власності батьків та дітей, у них може виникнути спільна часткова власність, наприклад, у зв'язку з отриманням спадщини за законом чи заповітом. Спільна власність батьків та дітей може існувати незалежно від віку дітей. Відносини з приводу цієї власності регулюються цивільним законодавством України. За новим законодавством України між батьками і дітьми та іншими членами сім'ї може виникати як спільна часткова, так і спільна сумісна власність.
Список використаної літератури
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – ст. 141.
2. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, - 2002. - № 21-22, ст.135.
3. Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України / За ред. Ю. С. Червоного. — К. : Істина, 2003. - 215 с.
4. Науково-практичний коментар Сімейного Кодексу України, Жилінкова, 2008р.
5. Гражданское право. Ч.1 / Под ред. Ю. К. Толстого, А. П. Сергеева. — М., 1996. — С. 11.
6. Жилинкова И. В. Правовой режим имущества членов семьи. — Харьков, 2000. — С. 11.
7. Ромовська З. Сімейне право — перспективи розвитку // Основні напрям: ки реформи цивільного права в Україні // Зб. статей та матеріалів. — К., 1997. — С. 122
8. Ворожейкин Е. М. Правовые основы брака и семьи. — М., 1969. — С. 16.
9. Матвеев Г. К. Советское семейное право: Учебник. — М., 1985. — С. 48
10. Советское семейное право / Под ред. В. Ф. Маслова, А. А. Пушкина. — К., 1982. — С. 47
11. Сімейне право України: Підручник / Л. М. Баранова, В. І. Борисова, І. В. Жилінкова та ін.; За заг. ред. В. І. Борисової та І. В. Жилінкової. – К.: Юрінком Інтер, 2004. —200 с.
12. Сімейне право України: Підручник. за ред. Ю. С. Червоного, - К:, «Істина», 2004.
13. Гопанчук В.С. Сімейне право України: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2004.