2. Майно та інші цінності були одержані працівником під звіт заразовою довіреністю або за іншими разовими документами (п.2 ст.134КЗпП).
Ця підстава передбачає одноразове завдання для працівника одержати цінності, а не постійну трудову функцію. У таких випадках адміністрація зобов'язана ознайомити працівника з правилами прийомки, транспортування або збереження цінностей. Виконання цих операцій не повинно доручатись особам, позбавленим за вироком суду права займати матеріально відповідальні посади протягом певного строку, а також особам, раніше засудженим за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, якщо судимість не знята і не погашена.
3. Шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п.З ст.134 КЗпП).
До позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної злочином, повинні додаватись докази, які підтверджують, що вчинення працівником таких діянь встановлено у порядку кримінального судочинства (наприклад, вирок суду).
Слід зауважити, що матеріальна відповідальність на підставі п.3 ст.134 покладається і у тих випадках, коли працівник був звільнений від кримінальної відповідальності у зв'язку із спливом строку давності, акту амністії, притягнення до адміністративної відповідальності, передачею матеріалів у товариський суд, комісію у справах неповнолітніх або передачею винного на поруки. Разом з тим працівник не може притягатись до матеріальної відповідальності за п.З ст.134 КЗпП у разі винесення виправдувального вироку, припинення кримінальної справи за відсутністю складу або події злочину.
4. Шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані (п.4 ст.134 КЗпП).
Працівник, який знаходився у нетверезому стані, несе повну матеріальну відповідальність за заподіяну з його вини будь-яку пряму дійсну шкоду, в тому числі за зіпсуття з необережності сировини і матеріалів при виготовленні продукції, а також будь-якого іншого майна чи продукції.
5. Шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові підприємством, установою, організацією у користування (п.5 ст.135).
Наведений перелік співпадає з переліком, передбаченим п.1 ст.133 КЗпП, який встановлює обмежену відповідальність у межах середнього заробітку. Різниця полягає у формі вини працівника. Повна матеріальна відповідальність наступає за умисне заподіяння такої шкоди.
6. Відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків (п.6 ст.134 КЗпП).
Відповідно до п.6 ст.134 КЗпП матеріальна відповідальність у повному розмірі покладається на працівника у випадках, передбачених спеціальними законодавчими актами, і може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну викраданням, загибеллю або недостачею великої рогатої худоби, свиней, ін., належних колгоспам та іншим сільськогосподарським підприємствам; перевитратою пального, допущеною працівником автомобільного транспорту; одержанням службовою особою премій внаслідок зроблених з її вини викривлень даних про виконання робіт та ін.
7. Шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків (п.7 ст. 134 КЗпП). Така шкода може бути заподіяна як у вільний, так і в робочий час. Типовим прикладом заподіяння вказаної шкоди у робочий час є використання майна підприємства (устаткування, приладів, автомашин і т.п.) у власних цілях.
При визначенні розміру шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів і т.п.), належних підприємствам, з якими вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що така шкода, яка заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства (ст.203, 453 ЦК).
8. Службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (п.8 ст.134 КЗпП).
Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п.8 ст.134 КЗпП, слід мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з сплатою незаконно звільненому чи переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність
При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним індивідуальний договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.
Така відповідальність встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства. Письмовий договір укладається між власником і всіма членами колективу (бригади) (ст. 135-2 КЗпП).
При укладенні договору використовують Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна й відповідальність, і Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, затверджені постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 14 вересня 1981 року (Бюлетень Держкомпраці СРСР, 1982, №1; 1993, №9). До Переліку включені такі роботи як виконання касових операцій, прийом від населення платежів, прийом і відпуск матеріальних цінностей на складах, базах, автозаправних станціях, продаж товарів тощо.
Шкода, яка підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами даного колективу пропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактично відпрацьованому часу за період останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди.
Визначення розміру шкоди та порядок її покриття
Розмір заподіяної шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості майна з врахуванням зносу.
Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що розмір шкоди повинен визначатись із врахуванням чинного законодавства про ціни і ціноутворення. Вартість майна визначається на день виявлення шкоди, а у випадку зміни цін застосовуються ціни, що діють на день прийняття рішення про відшкодування.
Стаття 135 КЗпП України передбачає можливість кратного вирахування розміру шкоди, заподіяної підприємству розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.
Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Таке розпорядження має бути зроблене не пізніше двох тижнів 3 дня виявлення шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівника.
Покриття шкоди провадиться шляхом подання власником позову до районного (міського) суду. Такий позов може бути поданий протягом одного року з дня виявлення заподіяної шкоди. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику стало відомо про наявність шкоди. Суд при визначенні розміру шкоди враховує ступінь вини і ті конкретні обставини, за яких було заподіяно шкоду.
Розмір шкоди, заподіяної з вини декількох працівників, визначається для кожного з них із врахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності. Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови, якщо вироком суду встановлено, що шкода підприємству заподіяна спільними умисними діями декількох працівників.
Матеріальна відповідальність власника перед працівником.
Власник зобов'язаний відшкодувати майнову шкоду, завдану працівникові при виконанні останнім трудових обов'язків.
Значна кількість трудових спорів виникає з приводу відшкодування шкоди, заподіяної в результаті трудового каліцтва на виробництві. Вони регулюються новим законодавством України.
Законом про охорону праці від 14 жовтня 1992р. і Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993р. №472 (із змін, і доп. від 18 липня 1994р., постанова №492).
Власник зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, а також матеріальну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного чи психічного впливу небезпечних умов праці. Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини, а умови праці не є причиною матеріальної шкоди.
Доказом вини власника мають бути: акт про нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання; висновок службових осіб (органів), які здійснюють контроль і нагляд за охороною праці, щодо причин ушкодження здоров'я; медичний висновок про професійне захворювання; вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів попереднього слідства; рішення про притягнення винних осіб до адміністративної або дисциплінарної відповідальності та інші докази.
Відшкодування шкоди потерпілому складається з: