Протиправними в даному випадку можуть бути як дії, так і бездіяльність (утримання особи від дії, яку вона за законом або договором повинна була виконати). Наприклад, невиконання сурогатною матір’ю вказівок лікаря, непроходження передбаченого договором медичного обстеження, або недодержання режиму. Збоку майбутніх батьків це може бути невиплата винагороди сурогатній матері після народження дитини, що тим самим порушує її суб’єктивне право на оплату наданої послуги, або відмова від дитини, яку за умовами договору вони мають забрати після народження чи невиплата коштів на харчування та обстеження сурогатної матері. Протиправні дії або бездіяльність можуть вчинятися і медичними працівниками, це може бути неякісне проведення процедури запліднення та імплантації ембріону або або призначення шкідливих препаратів чи недбале спостереження за розвитком плоду. Протиправною вважається така поведінка суб’єкта, яка порушує приписи закону чи іншого нормативного акта, або виявилася у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання.
Протиправність діяння при порушенні договору з сурогатного материнства полягає у невиконанні або неналежному виконанні умов договору. Істотне значення має те, в чому саме полягає його невиконання чи неналежне виконання. Видів невиконання може бути багато, але найбільш істотними є моменти, що стосуються передачі подружжю народженої сурогатною матір’ю дитини. Українське законодавство виходить з презумпції пріоритетності біологічного зв’язку батьків та дитини, що проявилося в ч.2 ст.123 СК України, яка встановлює, що у разі імплантації в організм іншої жінки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя. Виходячи з вказаної норми, в разі відмови сурогатної матері від передачі дитини подружжю, суд має вирішити вказаний спір на користь подружжя. Отже при відмові сурогатної матері передати дитину, яка народилася, подружжю, яке є її біологічними батьками, питання має вирішуватись у судовому порядку. Але буває й інша ситуація, коли подружжя відмовляється з тих чи інших причин забрати дитину, народжену сурогатною матір’ю. Дана ситуація не врегульована чинним законодавством, тому вона має бути врегульована домовленістю сторін договору з сурогатного материнства [15 Москалюк].
Таким чином, протиправний характер діяння (бездіяльності) є абсолютно необхідною підставою цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання послуги з сурогатного материнства.
Другою об'єктивною умовою цивільно-правової відповідальності є шкода, заподіяна протиправним діянням суб'єкта. Шкода, яку може завдати сторона договору з сурогатного материнства, найчастіше стосується здоров’я майбутньої дитини та сурогатної матері. Вона виражається в погіршенні фізичного стану вагітної жінки чи стану плоду. Це можуть бути захворювання чи фізичні вади, які отримала матір у зв’язку з вагітністю, або народження дитини з аномаліями, фізичними чи психічними недоліками, іншими вадами, мертвонародження, викидень. Неотримання дитини потенційними батьками після народження у разі відмови передачі її сурогатною матір’ю також є значною шкодою, завданою заказникам діями виконавиці.
Причинний зв'язок між протиправним діянням особи і шкодою як результатом цього діяння є також об'єктивним елементом підстави цивільно-правової відповідальності. Встановлення взаємозв'язку «причина-наслідки» між діянням та збитками є обов'язковим при виникненні відповідальності в випадках правопорушень.
У цивілістичній науці дискусійною є проблема про характер причинного зв'язку, який необхідно встановити при вирішенні питання щодо цивільно-правової відповідальності.
Причинність — це не специфічно юридична категорія, а загальне поняття, притаманне всім явищам природи і суспільства. Кожне явище є наслідком якої-небудь обставини або декількох обставин. У свою чергу, воно може бути причиною іншого явища [ 27 Цивільне ,С.343].
Причинність становить собою об'єктивний зв'язок між явищами та існує незалежно від нашої свідомості.
Для того щоб встановити причинний зв'язок, який має істотне значення для вирішення питання про цивільно-правову відповідальність, необхідно із ланцюжка загального взаємозв'язку явищ виділити лише ті, які є необхідними і достатніми для заподіяння шкоди у кожному конкретному випадку.
Зміст ст. ст. 203 і 440 ЦК полягає в тому, що для того щоб визнати особу відповідальною за шкоду, необхідно встановити, що ця шкода є результатом саме її протиправного діяння, тобто між ними повинен існувати певний причинний зв'язок.
Таким чином для настання цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання послуги з сурогатного материнства суд має встановити, що спричинена шкода є наслідком протиправного діяння винної сторони. Тобто саме дія (бездіяльність) одного суб’єкта стала справжньою, об’єктивною причиною настання шкоди, нанесеної іншому суб’єкту.
Існують різні теорії щодо характеру причинного зв'язку: необхідний і випадковий причинний зв'язок, можливий і дійсний причинний зв'язок та ін.
Прихильники теорії необхідного причинного зв'язку (Г. Матвеев, Б. Антимонов та ін.) вважають, що серед причин негативних наслідків можуть бути як об'єктивно необхідні, так і випадкові. Відповідно до теорії можливого і дійсного причинного зв'язку існують два види фактів: перші створюють лише можливість настання негативних наслідків, а другі перетворюють цю можливість у дійсність. Лише другі обставини перебувають з наслідками в безпосередньому причинному зв'язку.
Всі ці теорії мають як позитивні, так і негативні моменти. На практиці при встановленні причинного зв'язку, який має юридичне значення для відповідальності, необхідно враховувати, що таким він буде лише тоді, коли шкода с необхідним, закономірним та неминучим наслідком протиправних дій особи.
Тож для настання цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання послуги з сурогатного материнства, суд має чітко з’ясувати, що саме дії сторони, які порушують умови договору та тим самим порушують права контрагента, стали тим фактором, який безпосередньо призвів до шкідливих наслідків. Тобто, якщо протиправна поведінка виражалася в діях сурогатної матері, то має бути чітко доведено й обгрунтовано з медичної точки зору, що саме вживання спиртних напоїв чи, наприклад, паління сурогатною матір’ю призвело до негативного наслідку – аномалії в розвитку плоду (спричинена шкода).
Наступною умовою настання цивільно-правової відповідальності є вина. Вина — це психічне ставлення особи до протиправного діяння, яке вона вчинила, а також до негативних наслідків цього діяння. Тобто вина є суб'єктивною підставою відповідальності [27 Цивільне, с.345].
Щодо вини як необхідної умови відповідальності в науці існують дві теорії: теорія спричинення і теорія виновної відповідальності. Прихильники теорії спричинення вважають, що цивільно-правова відповідальність виникає при наявності у поведінці особи лише об'єктивних елементів складу правопорушення. Психічне ж ставлення особи до своїх дій (бездіяльності) та їх правових наслідків не береться до уваги. Принцип виновної відповідальності є домінуючим принципом цивільно-правової відповідальності, і виражається у визнанні вини обов’язковою підставою цивільно-правової відповідальності та неможливості настання останньої у випадку відсутності вини суб’єкта. Тож, при порушенні умов договору з сурогатного материнства відповідальність настане для порушника тільки при наявності вини з його боку.
Право регулює вольову поведінку суб'єктів. Вольовий вчинок є результатом свідомого вибору конкретного варіанту поведінки в певній ситуації. Підставою відповідальності є те, що правопорушник обрав такий варіант свого діяння, який порушує договір. Якщо ж суб'єкт не передбачав і не міг передбачити наслідки своїх дій (бездіяльності), то його воля була позбавлена вибору і його поведінка не може бути визнана винною і такою, що потребує застосування заходів відповідальності.
Вина як підстава відповідальності в цивільному праві є обов'язковим елементом при виникненні відповідальності. ЦК України встановлює загальне правило, згідно з яким відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання. У ЦК закріплено також положення про те, що той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини. Отже, настання цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання послуги з сурогатного материнства відбувається за рішенням суду при доведеному факту вини збоку сторони, яка вчинила дії (бездіяльність), що порушують умови договору.
Від вини сторони залежить відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг сурогатного материнства. Наприклад, якщо сурогатна матір зі своєї вини порушила договір, що призвело до завдання шкоди іншій стороні, то вона повинна буде відшкодувати подружжю понесені ними збитки, пов’язані із забезпеченням її потреб під час вагітності та (або) пологів. Слід зазначити, що розмір відшкодування буде залежати від того моменту, коли сурогатна матір допустила порушення умов договору. Але, як випливає із змісту ст. 906 ЦК України, якщо невиконання або неналежне виконання договору було допущено сурогатною матір’ю не з її вини (наприклад, жінка виконувала всі вказівки лікарів, вела здоровий спосіб життя, але все ж таки вагітність перервалася з якихось об’єктивних обставин), подружжя не має права вимагати від неї відшкодування збитків, заподіяних йому невиконанням або неналежним виконанням договору з сурогатного материнства. У разі ж винного невиконання або неналежного виконання договору з сурогатного материнства подружжям-заказниками сурогатна мати має право вимагати від нього відшкодування понесених нею збитків у вигляді витрат на медичні огляди, посилене харчування, лікарські засоби, зайняття спортом тощо [15 Москалюк, с.71].