Підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності є випадок і непереборна сила. За їх наявності відповідальність за неналежне виконання послуги з сурогатного материнства не настає.
Випадок (казус) має місце тоді, коли психічний стан особи, що порушила зобов'язання сурогатного материнства, характеризується відсутністю її вини. За відсутності вини немає й відповідальності, якщо тільки договором не передбачено відповідальності і без вини. Особа вважається невинною, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання.
Непереборна сила (фарс-мажорні обставини) — надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. Ця подія характеризується, по-перше, як зовнішня обставина (наприклад, явища стихійного характеру). По-друге, надзвичайність події, що стає непереборною силою, означає, що це не рядова, ординарна, звичайна обставина, яка також може спричинювати певні труднощі для сторін. По-третє, непереборна сила — це подія, яку не можна було відвернути засобами, наявними у даної особи в конкретних умовах її діяльності. Те, що в одних умовах можна легко подолати, в інших — стає неможливим. Тому при дії непереборної сили теж немає вини сторони. Якщо під час виконання договору з сурогатного материнства мала місце непереборна сила, яка призвела до порушення умов договору збоку однієї зі сторін, то порушник визнається таким, що не є винним, тому цивільно-правова відповідальність для нього не настає. Наприклад, якщо дитина, якою була вагітна сурогатна матір, отримала ушкодження під час стихійного лиха чи стався викидень внаслідок явища стихійного характеру, то сурогатна матір не несе відповідальності за неналежне виконання умови договору про виношення дитини, адже причиною цієї події стала обставина, яку не можна було передбачити та відвернути, а не винна діяльність сторони. Або якщо під час виношування плоду настає смерть одного з подружжя заказників, а інший відмовляється забрати дитину після народження, то дане неналежне виконання договору з сурогатного материнства відбувається не з вини сторони, а за наявності непереборної сили, яка звільняє суб’єкта від відповідальності. У цьому випадку ми бачимо, що при укладенні договору з сурогатного материнства треба обговорювати та включати якнайбільше умов, які врегулюють відносини та поведінку суб’єктів у будь-якій ситуації та за всіх обставин [27 Цивільне, с.349].
3.2 Відшкодування шкоди як захід цивільно-правової відповідальності медичних працівників
Медичні установи (або приватні лікарі) можуть бути притягнуті до цивільно-правової (майнової) відповідальності з двох підстав: на підставі укладеного між ними та пацієнтом договору (договірні відносини) та на підставі заподіяння пацієнту шкоди (деліктні відносини, в тому числі із заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, в тому числі компенсація завданої моральної шкоди). Особливості притягнення до відповідальності за обома цими підставами містяться, перш за все, в Цивільному кодексі України.
Відповідальність за недотримання договірних зобов’язань виникає у закладу охорони здоров’я в разі невиконання чи неналежного виконання укладених ним фізичними особами договорів [6 Гладун; С. 473].
Одним з суб’єктів договору сурогатного материнства є медичний заклад (лікар), який має спеціальну ліцензію на проведення програми сурогатного материнства. Існує можливість укладення з цим суб’єктом окремого договору про надання медичних послуг з проведення процедури сурогатного материнства. В такому договорі чітко прописуються обов’язки даного суб’єкта, до яких відносяться проведення процедури запліднення та перенесення ембріону в порожнину матки сурогатної матері, спостереження за вагітністю, проведення всіх необхідних процедур, регулярні обстеження, обсуговування пологів та будь’які інші медичні процедури, передбачені домовленістю сторін. Правом медичної установи, яка бере участь у проведенні програми сурогатного материнства є отримання вказаної в договорі оплати за надання своїх послуг. У випадку укладення окремої угоди з клінікою цивільно-правова відповідальність медичних працівників, порядок її настання та розміри відшкодувань передбачаються умовами договору за домовленістю сторін.
При відсутності окремого договору між сторонами та медичним закладом, останній обов’язково вказується у договорі з сурогатного материнства, як суб’єкт, що надає медичні послуги та обслуговує процедуру сурогатного материнства. Тож, медичний заклад, що проводить процедуру сурогатного материнства, по суті надає сторонам договору платні медичні послуги. Тож при застосуванні відшкодування шкоди як заходу цивільно-правової відповідальності медичних працівників при обслуговуванні програми сурогатного материнства треба керуватися загальними правилами про відшкодування шкоди при неналежному наданні медичних послуг.
Загальні правила щодо договору про надання послуг, одним з видів якого є і договірне надання медичних послуг, містить ст. 901 ЦК України, згідно якої за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (тобто договір може бути і безоплатним). Зокрема, у ст. 902 ЦК України відзначається, що виконавець повинен надати послугу особисто, а у випадках, встановлених договором, має право покласти виконання договору на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
У ст. 906 ЦК України передбачено відповідальність виконавця за порушення договору про надання послуг. Збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
ЦК України містить також і певні спеціальні правила щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг). Так, згідно ст. 1209 ЦК України, продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Звідси можемо зробити висновок, що посилаючись на цю норму, може бути притягнуто до майнової відповідальності тих працівників охорони здоров’я, які завдали шкоди, надаючи пацієнту неналежні медичні послуги, реалізуючи йому неналежні медичні препарати і навіть надали недостовірну чи недостатню інформацію щодо таких товарів чи послуг. Відшкодування шкоди не залежить від їхньої вини, а також від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах. Продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) звільняються від відшкодування шкоди, якщо вони доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг). В силу ст. 1210 ЦК України шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, а також шкода, завдана внаслідок ненадання повної чи достовірної інформації щодо властивостей і правил користування товаром, підлягає відшкодуванню, за вибором потерпілого, продавцем або виготовлювачем товару; шкода, завдана внаслідок недоліків робіт (послуг), підлягає відшкодуванню їх виконавцем. У ст. 1211 ЦК України встановлено строки відшкодування таких видів шкоди. Зокрема, шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню, якщо її завдано протягом встановлених строків придатності товару, роботи (послуги), а якщо вони не встановлені, - протягом десяти років від дня виготовлення товару, виконання роботи (надання послуги); шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню також якщо: 1) на порушення вимог закону не встановлено строку придатності товару, роботи (послуги); 2) особу не було попереджено про необхідні дії після спливу строку придатності і про можливі наслідки в разі невиконання цих дій [ЦК] .
Надалі, у випадку пошкодження здоров’я пацієнта чи спричинення його смерті виникає обов’язок, який характеризується як правовідносини, через які особа, відповідальна за спричинення шкоди здоров’ю (чи життю) потерпілого, зобов’язана відшкодувати спричинену йому майнову шкоду [6 Гладун; С. 472].