Найбільш поширеною є позиція, згідно з якою послуга визначається через результат діяльності.
Так, у своєму монографічному дослідженні М.В. Кротов розглядає послугу в двох аспектах - як економічну категорію, так і правову категорію. Послуга як економічна категорія представляє собою єдність процесу та продукту праці, а в правовому розумінні послугою є та або інша сторона економічного змісту послуги: або продукт праці або процес праці [44, Кротов С.12,14]. При цьому далі він зазначає, що послуга як процес праці і як продукт праці є об'єктом різних галузей права. Послуга як процес праці (обслуговування) виступає як об'єкт трудових правовідносин, під яким розуміється виконання працівником певної трудової функції відповідно до його спеціальності, кваліфікації й посади. Тоді як продукт праці - послуга є об'єктом цивільних правовідносин, під яким розуміється певне благо - результат діяльності, що має властивості товару.
С. Ємельянчик визначає послугу як дію (діяльність), спрямовану на задоволення потреб особи, яка виражається у відсутності втілення в певному майновому результаті, що є невіддільним від самої діяльності, якість якого не може гарантуватися і який споживається безпосередньо у момент її здійснення [32, Ємєльянчик С.105].
Прихильником визначення послуги через результат діяльності виступав
О. Красавчиков, який вважав, що діяльність може і не мати матеріального
(упредметненого) результату, але вона не безрезультатна [64, Советское Красавчиков С. 189]. В. Луць зазначає, що результат діяльності щодо надання послуг полягає в самому наданні послуг (тобто діяльності)[45, Луць С.572] . При наданні послуг продається не сам результат, а дія, яка до нього привела.
З викладеного випливає, що послуга — це специфічний результат, що виражається в діяльності. Через результат діяльності визначає послугу і Н.Федосенко, відзначаючи, що діяльність і результат, на перший погляд, виступають як “рівнозначні” величини, якщо вважати, що задоволення потреби можливе лише за допомогою діяльності. Якщо ж виходити з того, що діяльність є не самоціллю, а засобом досягнення мети — задоволення потреби, то акцент у визначенні послуги зміщується саме до результату, адже дуже складно визначити мету діяльності [73, Федосенко С.28].
На результаті діяльності при визначенні послуги акцентується увага і Є.Шабловою, що визначає послугу як спосіб задоволення індивідуальної потреби особи, яка не пов’язана із створенням речі або об’єкта інтелектуальної власності, досягається в результаті діяльності, що допускається діючим правопорядком на оплатних засадах [78, Шаблова С.56].
Є.Д. Шешенін пропонує визначення послуги «як діяльності тієї або іншої організації, корисний ефект якої не має речового результату і споживається у процесі надання послуги» [83, Шешенин с.182]. Є. Д. Шешенін також вказує, що під послугою слід розуміти діяльність, що здійснюється на виконання цивільного обов’язку і не пов’язана із створенням упредметненого результату . [82, Шешенин С.45]
За іншим науковим підходом послуга визначається через її корисний ефект. З цієї точки зору, в юридичній літературі послуга трактується як трудова корисна діяльність людини (групи людей), результати якої дістають вияв у корисному ефекті, що задовольняє будь-яку потребу суспільства [50, Михайлов С.51]. Цей суспільно корисний ефект (або благо) виступає не у формі речей, а у формі діяльності. Як зазначає Ю. П. Космін, послуги — це певна діяльність, що не пов’язується зі створенням речі (її відновлення, ремонт), однак яка сама по собі породжує відповідне благо, що має споживну вартість і внаслідок цього стає об’єктом права [41, Космін С.265].
В.Приходько пропонує визначення послуги як корисного результату дії (діяльності), що полягає у корисному ефекті, оскільки корисний ефект задовольняє потреби особи (саме для досягнення цього результату укладається договір про надання послуг) [58, Приходько С.82].
О.М. Щуковська визначає послугу як вид блага, що служить засобом задоволення потреб за рахунок здійснення діяльності (шляхом вчинення дій) одним суб'єктом, у корисних якостях (корисному ефекті) якої і міститься суб'єктивний інтерес іншого суб'єкта, і на яку у останнього виникає право вимоги [85, Щуковская С.17,22].
Деякі вчені, визначаючи послугу, акцентують увагу на понятті дії або діяльності. Д.І. Степанов вважає, що під дією (як певним рівнем поведінки) слід розуміти серію рухів тіла, спрямованих на один об’єкт. А оскільки слід враховувати, що послуга є більш складним явищем, то має йтися саме про сукупність дій, які послідовно змінюють і доповнюють одна одну (операція). Це і характеризує послуги як дії [68, Степанов С.16].
Слушною видається з цього приводу позиція С. Ємельянчика щодо сумнівності тверджень згідно з якими послуга як об’єкт зобов’язання може виступати лише в його активній формі (власне сама дія), а в іншій, пасивній
формі (тобто утримання від дій), послуга існувати не може .[32, Ємельянчик С.106] В даному випадку, на нашу думку, поняття дії (діяльності) слід тлумачити більш широко, оскільки на практиці цілком можливі випадки, коли надання і, відповідно, споживання послуги може відбуватися у процесі бездіяльності з боку виконавця. Слід зазначити, що в літературі приділяється увага “співвиконавству” з боку замовника в процесі надання послуг [78, Шаблова С.48-50] . Разом з тим деякі вчені допускають явне протиставлення при кваліфікації послуги понять “дія” і “послуга” як об’єктів правовідношення [36, Кабалкин С.79-88]. Останнім часом також пропонується об’єктом правовідношення вважати не лише дії, а й їх результат.
Також послуга подекуди трактується як підприємницька діяльність, направлена на задоволення потреб інших осіб, за винятком діяльності, що здійснюється на основі трудових правовідносин. Поняття послуги розкривається і як будь-які функції, пов’язані безпосередньо або опосередковано із задоволенням особистісних потреб, але безпосередньо не направлені на виробництво будь-яких предметів.
Існує позиція, за якою послуга також визначається як такий вид корисної праці, при якій виробництво корисного ефекту співпадає з часом її споживання. За ознакою синхронності надання та отримання послуги також визначають як нематеріальні блага, головною рисою яких є споживання на місці їх надання. Вважається, що виробництво (надання) послуг і їх споживання співпадають у часі та просторі, і в момент надання послуги її виробник (виконавець) і споживач вступають у безпосередній контакт.
Отже, наукова доктрина визначає послугу як певну діяльність, яка не пов’язана зі створенням речі (її відновленням, ремонтом тощо), однак сама по собі породжує відповідне благо, що має споживчу вартість, та в силу своїх корисних властивостей здатна задовольнити певні потреби.
Предмет — являє собою поняття, що позначає певну цілісність, виділену із світу об'єктів у процесі розумової діяльності [92 Філософс, С.324]. Предмет цивільно-правової послуги – складне питання, з приводу якого не існує єдності думок вчених-цивілістів. М.В. Кротов вважає, що предметом послуги є дії, результат яких не має вираження в речах і не може бути гарантованим [44, Кротов С.5]. М. В. Кротов, продовжуючи дослідження предмета договору надання послуг, схиляється до того, що послуга є нематеріальною, а тому невід'ємною умовою зобов'язання по наданню послуг є неможливість гарантувати досягнення корисного ефекту діяльності послугонадавача, оскільки такий результат лежить поза межами зобов'язального відношення [28, Гражд ред..Сергеева С.545]. Таке судження багато в чому узгоджується з таким уявленням про послугу як поведінку, що взагалі не зводиться до якогось визначеного результату, а корисний ефект полягає у самій поведінці. Таким чином, результат визначеної діяльності не тільки не включається в предмет зобов'язальних правовідносин, але і взагалі виводиться за межі зобов'язальних правовідносин, залишаючись мотивом та своєрідною правовою метою послуги. Власне зобов'язаннями по наданню послуг охоплюються відносини з приводу надання нематеріальних послуг, що характеризуються відсутністю гарантії досягнення передбачуваного позитивного результату. Ми не зовсім погоджуємось із судженнями М.В.Кротова, адже виникає певна неузгодженість між неможливістю гарантувати досягнення корисного ефекту діяльності послугонадавача та правом вимоги корисного ефекту у послугоодержувача.
А.Є. Шерстобитов в якості предмета називає отриманий заказником корисний ефект від здійснення виконавцем відповідних дій або здійснення ним відповідної діяльності, при цьому він особливо підкреслює нематеріальний характер корисного ефекту [79, Шерстобитов]. Його думку розділяє Є.Н. Романова, яка в якості предмета послуги виділяє корисний ефект у вигляді плюсів та зручностей для контрагентів: економія часу, коштів, додаткові гарантії та ін. [59, Романова С.234].
В.А. Кабатов вважає, що предметом послуги є відповідні дії, а не їх речовий результат [35, Кабатов С.321].
Послуги мають своїм предметом неречові блага . У правовідносинах з надання послуг неречові блага виступають у якості об’єкта, на який здійснюється вплив в процесі діяльності виконавця при наданні послуг – об’єкта впливу. У цивілістичній літературі об’єкт впливу використовується найчастіше в якості критерія класифікації послуг.
Роблячи наголос на нематеріальному характері послуги, Є.Д. Шешенін зробив висновок, що предметом послуг є результати діяльності, які не існують окремо від виконавців та не являють собою речі.
Отже, послуга є багатостороннім і багатоаспектним явищем. Проблема легального визначення послуги (як об'єкта цивільних прав) залишається поки що відкритою. Проаналізувавши положення законодавства та доктрини, можна запропонувати таке визначення послуги: послуга- це діяльність особи, що спрямована на задоволення конкретного нематеріального блага, є невід’ємною від особи-послугодавця і носить особистий характер. Предметом послуги є неречові блага, які мають корисний ефект нематеріального характеру.