Затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, має право орган дізнання і слідчий (ст.ст. 106, 115 КПК).
Законодавство надає цим органам право затримувати підозрюваного лише при наявності однієї з таких підстав:
1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;
2) коли очевидці, в тому числі і потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона скоїла злочин;
3) коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.
Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання чи слідчий зобов'язані скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, року, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу відповідно до вимог ст. 21 КПК.
Затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше сімдесяти двох годин. Важливою гарантією прав підозрюваного є обов'язок органу дізнання чи слідчого повідомити його сім'ю про затримання (ст. 106 КПК).
Підозрюваний допитується негайно, а за неможливості негайного допиту — не пізніше двадцяти чотирьох годин після затримання або арешту. При допиті підозрюваного присутність захисника має обов'язковий характер, крім випадків, коли підозрюваному надане право відмовитися від захисника.
Перед допитом підозрюваному має бути надана можливість побачення із захисником наодинці.
До початку допиту підозрюваному роз'яснюються його процесуальні права (він не несе відповідальності за відмову давати показання або за давання заздалегідь неправдивих показань), а також повідомляється, у вчиненні якого злочину він підозрюється із зазначенням статті Кримінального кодексу, її частини, пункту, про що відмічається в протоколі допиту.
Для сприяння результативності допиту, захисту прав і свобод допитуваного слідчий може роз'яснити підозрюваному положення ст. 62 Конституції України щодо дії принципу презумпції невинуватості, вказати на обставини, які можуть бути враховані на його користь як пом'якшуючі, а саме: щире розкаяння у вчиненому, сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданих злочином матеріальних збитків.
Допит підозрюваного, як і інших осіб, складається з двох частин: вільної розповіді про обставини, які стосуються предмета допиту, і відповідей на запитання слідчого та захисника, якщо він брав участь у допиті.
Хід і результати допиту підозрюваного відображаються в протоколі допиту, який складається з додержанням вимог закону, викладених щодо протоколу допиту обвинуваченого.
Таким чином, становище підозрюваного відрізняється від становища обвинуваченого, якому вже пред'явлено обвинувачення, а ще більше воно відрізняється від становища свідка, який допитується про факти, які не тягнуть за собою його відповідальності.
На відміну від свідка підозрювана особа дає показання, захищаючись від підозри, що виникла, і яка, можливо, загрожує їй покаранням. Тому її показання за своєю процесуальною природою близькі до показань обвинуваченого і слугують не тільки способом доказування, а й способом захисту. Показання підозрюваного можуть стосуватись не тільки обставин, які стали підґрунтям для його затримання, але і будь-яких інших обставин, відомих йому в справі. Показання підозрюваного, таким чином, є не тільки джерелом доказів, а й способом його захисту. Не випадково у законодавстві поряд із терміном "показання" (ст. ст. 65, 73 КПК) вживається термін "пояснення" (ст. 106 КПК); показання - це перш за все джерело доказів, а пояснення - спосіб захисту підозрюваним своїх законних інтересів.
Відповідно, дача показань - право підозрюваного, а не обов'язок. Тому він, як і обвинувачений, є особою, яка зацікавлена в результаті справи, а також, як і обвинувачений, не несе відповідальності за відмову від дачі показань і за дачу свідомо неправдивих показань.
Без показань підозрюваного часто буває неможливим заповнити прогалини в доказах при вирішенні питання про пред'явлення обвинувачення. Необхідність у такому допиті часто виникає при розслідуванні справ, коли вирішується питання про місце події, яке тісно пов'язане з питанням про вчинення злочину певною особою.
При виявленні на тілі або одязі підозрюваного слідів крові, боротьби тощо виникає необхідність в отриманні від нього показань для визначення зв'язку цих слідів зі скоєним злочином.
Не менш важливо отримати пояснення і щодо результатів особистого обшуку, обшуку житла або за місцем роботи підозрюваного, якщо такий обшук проведено до пред'явлення обвинувачення.
Крім обставин, які слугували приводом для затримання або застосування запобіжних заходів, підозрюваний може бути допитаним про обставини, які необхідні для з'ясування його особистості, а також про інші обставини, що мають значення для справи.
Між показаннями підозрюваного і показаннями обвинуваченого є не тільки схожі риси, а й суттєва різниця. Підозрюваному не пред'явлено обвинувачення, в якому чітко формулюється злочин, його, як правило, не знайомлять у повному обсязі із зібраними проти нього доказами, а цих доказів менше порівняно з тим, коли виноситься постанова про притягнення до кримінальної відповідальності. Таким чином, до предмета допиту підозрюваного не входить ряд обставин, необхідність у з'ясуванні яких виникає пізніше, після пред'явлення обвинувачення.
Тому допит підозрюваного не звільняє органи розслідування від обов'язку докладно допитати цю особу як обвинуваченого після пред'явлення йому обвинувачення (ст. 143 КПК).
Як уже зазначалось, підозрюваному повинна бути надана можливість захищатись від підозри, що виникла. Найбільш доступною для нього формою захисту на даному етапі розслідування є саме дача показань, у ході якої він може викласти свої доводи.
Захищаючись від підозр проти нього, допитуваний може повідомити слідчому про невідомі ще обставини, піддати критиці доводи слідчого і пояснити встановлені факти з інших позицій.
Показання обвинуваченого - це повідомлення про обставини, які складають зміст пред'явленого обвинувачення, а також про інші обставини, які мають значення для справи, виходять від особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, і зафіксовані в порядку, установленому законом.
Показання обвинуваченого є одним із джерел доказів у кримінальному процесі і їм відведена суттєва роль в розслідуванні кримінальних справ. Предмет першого допиту обвинуваченого об'єктивно наперед визначено змістом обвинувачення, а особливість даної процесуальної ситуації суттєво впливає на порядок його проведення.
У показаннях обвинуваченого містяться ті фактичні дані, на основі яких у визначеному порядку встановлюються обставини, які підлягають доказуванню у кримінальній справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КПК слідчий зобов'язаний допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу і в усякому разі не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення. Проведення першого допиту не пізніше доби після пред'явлення обвинувачення можливе, однак, лише у разі, якщо не обмежує права на захист. І хоча захисник зобов'язаний своєчасно з'явитися для участі в процесуальних діях, в яких його участь є обов'язковою (ч. 5 ст. 48 КПК), законом передбачено обов'язок відкласти провадження процесуальних дій на строк до 72 годин у випадках, коли явка для участі у справі захисника неможлива (ч. 4 ст. 47 КПК). Ця ситуація набуває особливої гостроти в разі, коли відповідно до ч. 4 ст. 148 КПК обвинувачення належить пред'явити підозрюваному не пізніше 10 діб після його взяття під варту[19].
Допит обвинуваченого, крім виняткових випадків, повинен провадитись удень. Необхідність присутності захисника на першому допиті обвинуваченого практично робить неможливим проведення такого допиту в нічний час. Більше того, примушування обвинуваченого давати показання шляхом застосування насильства, погроз та інших незаконних заходів з боку особи, що веде розслідування, визначено законом як злочин (ч. 3 ст. 22 КПК).
Допиту обвинуваченого на стадії досудового розслідування передує пред'явлення обвинувачення, а допиту в суді - оголошення обвинувального висновку. Тому особливістю показань обвинуваченого є його пояснення з приводу інкримінованих фактів.
Підсумовуючи вищезазначене, треба сказати, що значення показань обвинуваченого в доказуванні треба розглядати в трьох аспектах: ці показання можуть відігравати роль засобів захисту, роль доказування невинності та інших обставин, які мають значення для справи. Оцінка показань підозрюваного і обвинуваченого має свою специфіку, яка визначається двома основними моментами: очевидною зацікавленістю таких осіб у завершенні справи і презумпцією невинності, яка, з одного боку, виключає упереджену оцінку отриманих показань як таких, що виходять від явно винних, а з іншого, - звільняє обвинуваченого (підозрюваного) від обов'язку доказувати свою невинність. Необхідно також зазначити, що оцінивши всі наявні докази, зібрані в справі, дізнавач, слідчий, прокурор і суд доходять певних висновків у справі. Ці висновки можуть бути різними за своїм змістом і характером, але вони завжди повинні бути достовірними.
ВИСНОВОК
В даній роботі надається спроба дослідити теоретичні питання щодо процесуального статусу підозрюваного і обвинуваченого як суб’єктів права на захист в кримінальному судочинстві та проаналізовано практику їх реалізації у кримінальному судочинстві України і визначено шляхи удосконалення даної проблеми. Оцінюються існуючі позиції науковців щодо особи підозрюваного та обвинуваченого та визначення їх права на захист у кримінальному процесі України. На основі викладеного матеріалу проаналізовано норми діючого Кримінально-процесуального кодексу України, що регулюють процесуальний статус таких суб'єктів кримінального процесу як підозрюваний та обвинувачений.