1) протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову;
2) збільшити або зменшити розмір позовних вимог;
3) відмовитися від позову;
4) вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується особи, в інтересах якої вони діють.
Використовувати ці права зазначені органи можуть без узгодження своїх дій із позивачем. З цього приводу вдало висловився С.Н. Абрамов: "Что касается взаимоотношений с лицом, чьи права охраняются предъявленным иском, то они определяются той позицией, какую занимает данное лицо; она может совпадать с позицией прокурора, но может и не совпадать; прокурор, во всяком случае, не связан с позицией этого лица и действует в зависимости от обстоятельств дела и на основе закона". Іноді в юридичній літературі можна зустріти думку, що ініціюючи позовне провадження, прокурор, поряд з правами позивача, а також загальними правами осіб, які беруть участь у справах, наділений й спеціальними повноваженнями, визначеними у ч.1 ст.20 Закону України "Про прокуратуру". На наш погляд, такий підхід не можна вважати виправданим. "Не обосновано имеющее место в теории смешение процессуальных прав и обязанностей прокурора с его должностными правами и обязанностями", - слушно зауважив Д.Р. Джалілов. Системний аналіз статей 19, 20, ч.1 ст.35 зазначеного закону, а також ч.1, 2 ст.45, ч.1 ст.46 ЦПК України дозволяє стверджувати, що спеціальні права, регламентовані у ч.1 ст.20 Закону України "Про прокуратуру", прокурор має право реалізовувати виключно при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів. А відповідної форми участі прокурора у цивільному процесі законодавець не передбачає. Крім того, правова норма, закріплена у ч.1 ст.35 Закону України "Про прокуратуру", чітко визначає: вступаючи у цивільну справі, "прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання". "Включаясь в процесс, прокурор неизбежно приобщается к тем правилам, которые действуют в нем и без которых невозможно осуществление правосудия", - пише С.Ю. Кац. Виходячи з викладеного, повноваження прокурора, визначені у ч.1 ст.20 Закону України "Про прокуратуру", у межах такої форми участі прокурора у цивільному процесі як звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів і участь його у цивільних справах реалізованими бути не можуть. Далі слід акцентувати: якщо органи та особи, які відповідно до наданих їм законом повноважень звернулися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, змінили підставу або предмет позову, збільшили або зменшили розмір позовних вимог чи відмовилися від позову, це не тягне за собою правових наслідків для позивача, який не погоджується із вчиненими ними діями. За позивачем залишається право вимагати від суду розгляду справи і вирішення вимоги у первісному обсязі (ч.2 ст.46 ЦПК України). При цьому потрібно звернути увагу на те, що зазначене положення можна застосовувати лише у разі, коли особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, підтримує заявлені зазначеними органами та особами вимоги. В іншому випадку слід застосовувати положення, передбачене у ч.3 ст.46 ЦПК України, тобто залишати заяву без розгляду. У разі, коли провадження у справі відкрито на захист прав, свобод та інтересів особи, яка не має цивільної процесуальної дієздатності, застосовувати положення, закріплене у ч.2 ст.46 ЦПК України, можна тільки, якщо заявлені вимоги підтримує законний представник такої особи. Враховуючи п.7 ч.1 ст. 207 ЦПК України, якщо особа, в інтересах якої було подано позовну заяву (заяву), має цивільну процесуальну дієздатність і не підтримує вимоги, заявлені органами та особами, яким таке право надано законом, вона має звернутися до суду з відповідною заявою. У випадку, коли провадження у справі відкрито на захист прав, свобод та інтересів особи, яка не має цивільної процесуальної дієздатності, звертатися до суду з заявою повинні законні представники цієї особи. Отже, у разі надходження до суду заяви про те, що особа, в інтересах якої відкрито провадження у справі, не підтримує заявлені вимоги, суд зобов’язаний залишити позовну заяву (заяву) органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, без розгляду (ч.3 ст.46 ЦПК України). Оскільки розглядати цивільну справу всупереч бажанню особи, в інтересах якої подано позовну заяву (заяву), буде не відповідним принципу диспозитивності. Видається, що положення ч.3 ст.46 ЦПК України не можна застосовувати до позовів, що пред’являються з метою захисту прав, свобод та законних інтересів невизначеного кола осіб, оскільки у цьому випадку конкретні особи участі у справі не беруть. І цього приводу слушним видається вислів М.С. Шакарян: "Но если бы даже отдельные граждане вступили в такой процесс, едва ли его судьбу можно было бы поставить в зависимость от их воли".
Метою участі у цивільному процесі є захист прав, свобод та інтересів іншої особи, з якою цей орган чи особа не перебувають у відносинах представництва. Для деяких органів чи осіб така діяльність складає частину повноважень (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи опіки та піклування та ін.). Для інших - це право може бути надане в силу вказівки закону (наприклад, представник психіатричного лікувального закладу у справах про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання її недієздатною).
Якщо відповідний орган чи особа захищають у цивільному судочинстві особисті інтереси, то вони займають процесуальне становище сторони чи третьої особи з наділенням їх відповідним правовим статусом, визначеним цивільним процесуальним законодавством.
Підстави участі у цивільному процесі органів та осіб, які захищають права, свободи та інтереси інших осіб, слід поділяти на нормативні та фактичні. Нормативною підставою участі у цивільному процесі органів та осіб, яким надано право захищати інтереси інших осіб, є норми цивільного процесуального права й інших галузей права, які надають їм повноваження захищати права та інтереси інших осіб. Так, наприклад, правовими підставами участі прокурора у цивільному процесі є Конституція України (ст. ст.121-123), Закон України "Про прокуратуру"[1], ЦПК, а також норми галузевого законодавства, накази Генерального прокурора України.
Фактичноюпідставою може виступати ініціатива цих органів чи осіб, закріплена у поданій до суду заяві. Також це може бути постановлення судом ухвали про залучення до участі у справі відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, прокурора та ін.
Органи та особи, яким надано право захищати інтереси інших осіб, відносяться до осіб, які беруть участь у справі, і мають юридичну заінтересованість. Характер їхньої заінтересованості не особистий, а, як правило, службовий, посадовий, тому вони не мають матеріально-правової заінтересованості. Тому, наприклад, щодо участі прокурора застосовуються положення щодо можливості заявлення йому відводу (самовідводу).
Загальні правила участі у цивільному процесі органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст. ст.45-46 ЦПК.
Форми участі у цивільному процесі
Органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, можуть приймати участь у цивільному процесі у декількох формах. Ними є:
- порушення (ініціація) цивільного процесу (подання позовної заяви, заяви, подання апеляційної чи касаційної скарги; звернення до суду з приводу перегляду судових рішень за винятковими чи нововиявленими обставинами; звернення із заявою про звернення рішення до виконання);
- вступ у цивільний процес для дачі висновку у справі.
Порушення (ініціювання) цивільного процесу. Відповідно до ч.1 ст.45 ЦПК у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів.
Цих суб’єктів в залежності від підстав участі у цивільному процесі слід поділити на три групи:
а) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
б) прокурор;
в) інші органи та особи, яким надано право захищати інтереси інших.
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини згідно із ст.13 Закону України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно. Тобто, він може подати заяву у будь-яких справах щодо захисту таких осіб.
Окреме місце серед суб’єктів, визначених ст.45 ЦПК, займають органи прокуратури. Відповідно до п.2 ст.121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави у суді у випадках, визначених законом[2].