Особливість участі прокурора у цивільному процесі полягає у тому, що він, на відміну від інших органів та осіб, визначених ст.45 ЦПК, може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу. Тобто, може бути ініціатором будь-якої стадії цивільного процесу незалежно від того, чи приймав він участь у справі. Для реалізації таких своїх повноважень прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв’язку з винятковими чи нововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді.
Інші органи та особи, визначені ст.45 ЦПК можуть звертатися на захист інтересів інших осіб тільки у тому випадку, якщо таке право прямо передбачено законом. В протилежному випадку, суд не може прийняти таку заяву і відкрити провадження у справі.
позивач участь цивільний процес
Органів та осіб, які захищають інтереси іншої особи, не слід вважати представниками цієї особи. Між ними та процесуальним представником існує суттєва відмінність, а саме:
· судовий представник завжди може вступати у процесі маючи на це відповідні повноваження сторони; органи та особи, які захищають інтереси інших осіб, виступають без будь-яких повноважень, таке право надане їм законодавством;
· інтереси представника і особи, інтереси якої представляють, повинні співпадати; інтереси особи, чиї захищають такі органи й особи можуть і не співпадати.
Процесуальним оформленням вступу органів та осіб, визначених ст.45 ЦПК, у процес є позовна заява. Позовна заява, крім загальних вимог, встановлених законом, повинна містити дані: про суб’єкта, який звертається до суду; про особу, в інтересах якої пред’явлено позов (точну назву, місце проживання фізичної особи чи місцезнаходження юридичної особи); нормативну підставу пред’явлення позову в інтересах іншої особи. У випадках, встановлених законом, такі особи звільняються при пред’явленні позову і при участі у процесі від сплати судового збору та інших судових витрат (ст.4 Декрету КМУ "Про державне мито"[3]).
Органи та особи, визначені ст.45 ЦПК, є учасниками цивільного процесу, суб’єктами цивільних процесуальних правовідносин і відносяться до осіб, які беруть участь у справі (ст.26 ЦПК). Тому користуються притаманним для них комплексом процесуальних прав та обов’язків. Крім цього, вони наділені обсягом спеціальних прав, які визначають можливість розпорядження поданою заявою.
Органи та особи, які звернулися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересів, мають процесуальні права й обов’язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. У разі, якщо прокурор діє у суді на захист інтересів відповідача чи третьої особи, він наділений лише усіма процесуальними правами особи, яка бере участь у справі, а також правом висловлювати свою думку щодо вирішення справи по суті (ст.46 ЦПК).
Наприклад, вони можуть відмовитися від заяви, змінити предмет та підставу позову, вчинити інші дії. Однак, ці права не є проявом дії принципу диспозитивності цивільного судочинства. Вони визначають повноваження прокурора чи іншого органу (особи) щодо поданої ним заяви і ні в якій мірі не стосуються матеріально-правової вимоги щодо якої прокурором чи іншим органом (особою) подано заяву до суду. Тому вчинення таких дій не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимогу у первісному чи іншому обсязі.
При відкритті провадження у справі, суд повідомляє особу, в інтересах якої подано заяву. У цьому випадку ця особа може безпосередньо вступити у процес з наділенням її статусу позивача, що не перешкоджає відповідному органу чи особі також виступати самостійним учасником цивільного процесу. У випадку, якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність, в інтересах якої порушено справу, не підтримує заявлені вимоги, то суд залишає заяву без розгляду (ч.3 ст.46 ЦПК).
Іншою формою участі є вступ у цивільний процес для дачі висновку у справі. На відміну від попередньої вона стосується тільки органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Підставою для цього є необхідність виконання ними своїх повноважень.
Вступ у процес можливий за власною ініціативою, ініціативою суду або на вимогу закону. Вступ у процес за власною ініціативою має факультативний характер, вступ на вимогу закону або суду - обов’язковий.
Наприклад, обов’язковою є участь прокурора у справах, про відшкодування збитків, заподіяних злочином (ст.33 Закону України "Про прокуратуру"). Згідно із п.4 ст. 19 СК обов’язковою є участь органу опіки та піклування при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батьків, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним.
Суд, виходячи із матеріалів конкретної справи, може ухвалою залучити до участі у справі той чи інший орган. Так, відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок"[4] для дачі висновку у справі, пов’язаному з правом приватної власності громадян на житловий будинок, можуть бути залучені органи державного архітектурно-будівельного контролю, пожежної, санітарної інспекцій.
Висновок органу державної влади та органу місцевого самоврядування складається від імені відповідного органу і підписується його керівником. Висновок повинен бути оголошений у судовому засіданні, і суд оцінює його у сукупності з усіма матеріалами справи.
Органи державної влади та місцевого самоврядування у цій формі нагадують експертів, але вони наділені юридичної заінтересованістю і дають висновок не тільки за фактичними обставинами, але й по суті справи. На відміну від експерта орган державної влади, орган місцевого самоврядування вирішує також і правові питання. Органи державної влади у своєму висновку не торкаються фактичної сторони питань, які досліджуються, але й доводять свої правові висновки у справі. Експерт як спеціаліст торкається тільки фактичної сторони справи. Експерт на відміну від органів державної влади не є особою, яка заінтересована у результаті справи. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх представники у судовому засіданні не попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від дачі висновку та за дачу завідомо неправдивого висновку.
Різниця між органами державної влади та третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, полягає у тому, що треті особи пов’язані з сторонами матеріально-правовими відносинами і захищають у процесі свої особисті інтереси, а органи державної влади не знаходяться у матеріально-правовому зв’язку зі сторонами і захищають права інших осіб, виходячи з державних та громадських інтересів.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновку, мають процесуальні права і обов’язки особи, яка бере участь у справі, а також право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті (ст.46 ЦПК).
Таким чином на підставі всього викладеного вище можемо зробити висновки, що участь у цивільному процесі органів та осіб яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб перш за все обумовлена певними об’єктивними чинниками, такими як наприклад неможливість особи самостійно захищати свої права та інтереси у суді за станом здоров’я, внаслідок малоліцтва або ж суб’єктивних причин - наприклад небажання такої особи здійснювати свій захист. Варто підкреслити, що ці суб’єкти цивільного процесу беруть участь у захисті прав та інтересів інших осіб переважно з об’єктивних причин, а також через те, що таке право, а в деяких випадках навіть і обов’язок передбачається законодавством. ЦПК передбачає дві форми захисту прав і інтересів інших осіб: шляхом звернення до суду та у формі подання висновку. Перелічені форми участі практично мало чим відрізняються від форм участі в цивільному процесі самих зацікавлених осіб, тому що сам захист здійснюється в тих самих умовах, за допомогою тих самих правових засобів. Беручи участь у цивільному процесі у формі звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів і участі у цивільних справах, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та законні інтереси інших осіб, повинні дотримуватися загальних вимог закону, зокрема щодо підсудності цивільних справ (статті 108-114 ЦПК України), форми і змісту позовної заяви (заяви), порядку її подання (статті 119, 120 ЦПК України), при підготовці позовів, заяв забезпечувати їх повноту та вмотивованість, посилатися на норми матеріального і процессуального права, якими регулюються відповідні правовідносини, на конкретні докази, долучати їх до позовів, заяв. У своїй заяві вони також мають обов’язково зазначити підстави свого звернення до суду (ч.6 ст.119 ЦПК України). Інакше суд може залишити їх заяву без руху або повернути її відповідно до статей 115, 121 ЦПК України. Усі інші проблеми, пов’язані із дослідженням участі у позовному провадженні органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та законні інтереси інших осіб (зокрема, у формі подання висновків на виконання своїх повноважень), які існують у теорії і на практиці, виходять за межі цієї статті і становлять перспективні напрямки подальших наукових розвідок.