Продавець, який знав про права третіх осіб на річ, яка продається, і не попередив про це покупця, не має права укладати з ним будь-якої угоди про усунення або обмеження своєї відповідальності. Такий правочин, якщо він укладений, буде визнаний нікчемним. Укладання такого правочину припустиме лише у випадках, коли продавець діяв добросовісно, тобто не знав, не міг і не повинен був знати про існування прав третіх осіб на річ, що продається.
Таким чином ми бачимо, що наше питання регулюється сучасним правом повніше та чіткіше у порівнянні з римським правом. Порівнюючи регулювання нашого питання вважаємо за доцільне для зручності сприйняття розділити його на окремі моменти та проілюструвати їх у вигляді таблиці:
| № | У римському приватному праві | У сучасному цивільному праві України |
| 1. | У римському праві за купівлею-продажем передавалося лише спокійне володіння. Факт укладення договору лише покладав на продавця обов’язок передати право власності на річ покупцеві. Власність переходила шляхом традиції, тобто фактичною передачею речі. | У цивільному кодексі встановлено, що право власності виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлене договором або законом. (ч. 1 ст. 334) Тобто як і у римському праві право власності переноситься в момент фактичної передачі речі. Відмінність полягає в тому, що момент переходу права власності може бути встановлений самим договором, тобто сторонами на власний розсуд, а це досить важливе положення, якщо ж сторони не вкажуть момент переходу права власності в договорі, то це визначає закон. |
| 2. | У римському праві не була обо’язковою наявність права власності продавця. Не можна не відмітити, що відсутність у покупця права власника, що унеможливлює розпорядженню річчю, саме по собі в римському праві не тягло відповідальності продавця. Зазвичай це пояснюється короткими строками набувної давності, що гарантували покупцю достатньо швидке виникнення права власності у будь-якому випадку. Іншими словами, якщо володіння покупець не втрачав, то відсутність права власності не давало підстав у чомусь звинувачувати продавця. Тільки пред’явлення позову третіми особами до покупця з подальшим відсудженням у нього володіння річчю тягло відповідальність продавця. | В сучасному праві при укладенні купівлі-продажу також не обов’язково, щоб продавець був власником речі, що продається. Продавець, наприклад, може продавати річ від імені її власника, тобто повинен мати право відчужувати річ. Навіть якщо він не мав права відчужувати річ та робить це, то добросовісний покупець всеодно набуває право власності крім випадків, коли ця річ загублена і її власник заявить про неї протягом 6 місяців з дня її знахідки. (ст. 330 та 338 ЦК України) |
| 3. | В джерелах немає чіткої вказівки на те, що в римському приватному праві продавець був зобов’язаний повідомити покупця про права третіх осіб на річ. Підкреслюємо не був зобов’язаний, отже це він міг робити на власний розсуд – міг повідомити якщо знав про це, а міг не зробити цього. | В сучасному праві продавець зобов’язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на річ, що продається. |
| 4. | В римському приватному праві , коли до покупця пред’являли позов треті особи, то він повинен був повідомити про це продавця та покликати його для участі у справі – це він робив за допомогою спеціально проголошеної перед продавцем формули. | В сучасному цивільному праві покупець повинен також повідомити про це продавця, а також подати клопотання про залучення його до участі у справі на підставі якого суд видає ухвалу про залучення продавця у справу. |
| 5. | Якщо покупець не покличе продавця за власними роздумами або продавець не з’явиться і покупець вирішить самостійно вести справу, то продавець звільняється в першу чергу від обов’язку захищати покупця, і якщо в результаті покупець програє справу, то і від відповідальності за евікцію перед покупцем, тобто проти позову покупця про регрес продавець має заперечення, що покупець вів справу недбало. Крім того в римському праві передбачалися ще такі підстави звільнення продавця від обов’язку захищати покупця у суді: a) Сплив строку набувної давнини.(на крадені речі давність не розповсюджувалася) b) Дерелікція покупцем придбаної речі. c) Набуття купленої речі покупцем у спадщину від власника. | В сучасному праві зазначається, що продавець звільняється від обов’язку захисту покупця та від відповідальності перед покупцем якщо покупець не повідомив продавця про пред’явлення третьою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення продавця до участі у справі і при цьому ще «якщо продавець доведе, що взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару покупця». Тобто ми бачимо, що дані положення досить близькі за змістом. ( ч. 2 ст. 660 ЦК України) Також продавець звільняється від відповідальності перед покупцем за евікцію якщо він попередив перед укладенням купівлі-продажу покупця про права третіх осіб на річ і що річ може бути відсуджена або ж доведе, що покупець якимось іншим чином знав про права третіх осіб на річ, яка відсуджена. |
| 6. | В римському праві якщо продавець залучений до участі у справі, але ухилявся від її участі, тобто не виконує свого обов'язку: якщо зовсім не з'явиться в суд, або з'явившись, відмовиться від захисту покупця або, нарешті, якщо його захист невдалий. У кожному з цих випадків якщо річ буде відсуджена, то у покупця виникає право на позов до продавця про відшкодування подвійної вартості товару. | В сучасному праві зазначається, що якщо продавець був залучений до справи, але ухилявся від участі в її розгляді, він не має право вказувати на недбалість покупця у доведенні в результаті програшу справи. Відмова продавця взяти участь у такій справі покладає на продавця відповідальність за відсудження речі у покупця та позбавляє його права доводити неправильність ведення справи покупцем. У зв’язку з цим дії покупця під час судового розгляду вважаються правомірними та не можуть бути оспорені продавцем під час регресного звернення. Так як і у римському праві продавець повинен відшкодувати збитки покупцю лише внаслідок евікції товару. |
| 7. | Що стосується відшкодування завданих збитків, викликаних вилученням за рішенням суду товару у добросовісного покупця, то у римському приватному праві продавець був зобов’язаний відшкодувати подвійну вартість товару. | В сучасний період такий розмір законодавством чітко не встановлюється і це є, на нашу думку, істотним недоліком. Зазначено лише, що в цьому випадку «продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки…» |
| 8. | Звільнення від обов’язку продавця відповідати перед покупцем у разі витребування товару третіми особами у вигляді укладення відповідного правочину, на нашу думку, не застосовувалося. Цього притримується і автор Мітюков. Відомі випадки, коли за наміром сторін мансипант повинен був бути звільнений від всякої відповідальності за евікцію, то сторони включали в акт мансипації таку низьку суму, що на ділі відповідальність мансипанта зводилась до нуля. В іншому випадку сторони, здійснюючи продаж, не здійснювали мансипацію. Якщо не здійснювалась мансипація, то рекомендувалось укладення спеціальної стипуляції, що гарантує від евікції. Очевидно сторони, які домовлялися про звільнення продавця від відповідальності у разі евікції могли не здійснювати не мансипації ні особливої стимуляції, але це лише наше припущення. | У сучасному цивільному праві існує норма, яка зазначає, що правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою є нікчемним. Продавець не може бути звільнений від такої відповідальності чи обмежити її навіть у разі, коли це буде передбачено у правочині, оскільки такий правочин буде вважатися нікчемним з усіма наслідками, передбаченими ст. 216 ЦК. Однак в окремих випадках, що встановлені законом, подавець може бути звільнений від відповідальності у разі витребування товару у покупця третьою особою (наприклад, коли невиконання покладеного на нього обов’язку повідомити про права третіх осіб на товар сталося внаслідок випадку чи непереборної сили – ст. 617 ЦК). |
| 9. | Здається найбільш ймовірною гіпотеза, за якою продавець за римським правом залучався у справу у якості сторони, а не у якості представника покупця чи його фактичного пособника. | Як вже зазначалося і сучасному цивільному праві процесуальна форма участі продавця визначається як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача. Однак у цьому випадку поняття «третя особа» вживається в процесуальному розумінні та означає особу, яка не є позивачем чи відповідачем у справі і не заявляє вимог щодо предмета спору |
| 10 | Обов’язок захищати покупця у разі пред’явлення до нього позову третіми особами та відповідати перед добросовісним покупцем за евікцію у римському приватному праві встановлювався укладенням купівлі-продажу, тобто силою самої угоди купівлі-продажу, яка укладалася шляхом емансипації. Наявність та виконання такого обов’язку забезпечувався самою наявністю акту мансипації, яка означала укладення договору або за її відсутністю наявністю акту стипуляції. В договорі такі обов’язки, як правило, не зазначалися та законом це питання детально не регламентувалося. Обов’язок продавця-мансипанта – складає у такій мірі звичайний та необхідний наслідок купівлі-продажу -відповідальність мансипанта за не перехід права у разі евікції розуміється сама собою. | В сучасному цивільному праві коло прав та обов’язків контрагентів, які виникають при укладенні договору купівлі-продажу детально встановлене та передбачене законодавством, зокрема ЦК України, їх не обов’язково зазначати у договорі. Тобто виконання та охорона цього обов’язку забезпечується законом. |
2.2 Відповідальність продавця за евікцію в праві РФ