Висновки
Ми з’ясували яким чином вирішувалося питання відповідальності продавця за відсудження речі у покупця третіми особами починаючи із витоків становлення інституту, тобто із римського приватного права та порівняли із його змістом у сучасному цивільному праві України та інших держав. Необхідність такого порівняння була зумовлена ще й тим, що українська правова система входить до складу континентальної або романо-германської сім’ї правових систем, які сформувались під впливом саме римського права. Як відомо існує дві основних підсистеми континентальної правової сім’ї – це романська та германська. Романська підсистема започаткована французькими вченими, ідеї яких втілені в Цивільному кодексі Наполеона 1804 року. Германська започаткована німецькими вченими. Ідеї цих вчених втілені в Германському Цивільному Уложенні 1896 року. Правова система України відноситься до германської підсистеми, а Російської Федерації більш відноситься до романської підсистеми. Відношення правової системи держави до тієї чи іншої підсистеми зумовлює специфіку правового регулювання в тому числі і цивільно-правових відносин. Германська підсистема, до якої входить і правова система нашої держави у більшій мірі в своїх основних положеннях тяжіє саме до римського права, у неї більше спільних рис з римським правом в тому числі і римським приватним правом. Наша порівняльна характеристика показала, що основні положення відповідальності продавця за евікцію у нашому цивільному праві в основному є дуже близькими до таких положень у римському приватному праві, тобто у них більше спільних рис, ніж відмінних. Що стосується правового регулювання нашого питання правом РФ, то тут також є багато спільних рис з римським правом, але відмінностей більше, порівняно з правом нашої держави. Як і в римському приватному праві, так і в сучасному цивільному праві України право власності на річ за договором передавалося не внаслідок укладення самого правочину, а внаслідок фактичної передачі речі. Також спільним є те, що в римському і сучасному цивільному праві продавець не обо’язково при відчуженні речі має бути її власником. Особливо підкреслюємо, що в римському приватному і в сучасному праві відповідальність продавця перед покупцем наступає лише за втрату володіння річчю покупцем, а не за те, що продавець не був власником речі та не передав покупцю права власності на неї. За те, що продавець не є власником речі, а, наприклад, здобув її внаслідок викрадення і це згодом з’ясовується, то продавець за сучасним правом буде нести кримінальну відповідальність, відповідати перед власником, а не перед покупцем. Якщо покупець не втрачав володіння річчю, то продавець не ніс перед ним ніякої відповідальності. Після подання до покупця віндикаційного позову про вилучення речі, він повинен був повідомити продавця та залучити його у справу на свою сторону. Відмінність полягає лише у процесуальних діях по залученню продавця до справи. У римському праві покупець залучав продавця до участі у справи за допомогою спеціально проголошеної формули, а в сучасному праві він повинен подати клопотання до суду про залучення продавця до участі у справі. У римському праві якщо покупець не покличе продавця до участі у справі, то продавець звільнявся від обов’язку захисту покупця і від відповідальності за відсудження речі у покупця. Також передбачалися спеціальні випадки звільнення продавця від обов’язку захисту та від відповідальності. В сучасному ж праві продавець звільняється від своїх обов’язків якщо він не був залучений покупцем до справи якщо доведе, що його участь могла би запобігти відсудженню речі у покупця, в інших випадках він несе відповідальність перед покупцем. Як у римському так і сучасному цивільному праві України продавець, який був залучений до участі у справі і ухилявся від участі у справі або його захист покупця був невдалий і за цих обставин річ була відсуджена ніс відповідальність перед покупцем. В такому випадку також зазначається у ЦК України продавець позбавляється права доводити неправильність ведення справи покупцем. У зв’язку з цим дії покупця під час судового розгляду вважаються правомірними та не можуть бути оспорені продавцем під час регресного звернення. І в сучасному і у римському праві не допускається укладення будь-якого правочину щодо обмеження чи звільнення продавця від відповідальності в разі відсудження речі не допускається. Спільним є також те, що продавець залучається до участі у справі в якості третьої сторони, про що в сучасному праві більш детально зазначено, що продавець вступає у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача. Відмінності полягають у тому, що обов’язок продавця захищати покупця на судовому засіданні та його обов’язок відповідати за відсудження речі у римському праві встановлювався та забезпечувався силою самого укладення угоди за допомогою емансипації, тобто силою мансипації, а в сучасному праві такі обов’язки встановлюються та забезпечуються безпосередньо законом і їх виконання не залежить від того зазначені вони у договорі чи ні. Деякі відмінності стосуються відшкодування збитків покупцю продавцем у разі відсудження речі у покупця. У римському приватному праві продавець був зобов’язаний відшкодувати добросовісному покупцю подвійну вартість речі, а в сучасному праві положення про відшкодування збитків не конкретизується. Очевидно розмір збитків у кожній конкретній справі визначається судом залежно від багатьох об’єктивних обставин справи. Це має як позитивні, так і негативні моменти. У сучасному цивільному праві на відміну від приватного права Риму продавець зобов’язаний також попередити покупця про права третіх осіб на річ та продавати річ за наявності таких прав лише за згодою покупця. Якщо річ буде відсуджена у покупця третіми особами, про права яких попереджав продавець, то такий продавець звільняється від відповідальності перед покупцем.
Зробивши висновок щодо спільних та відмінних моментів у регулюванні нашого питання різними правовими системами, вважаємо за доцільне висловити свої думки про перспективи розвиту та вдосконалення даного інституту. Перш за все підтримуємо думку про те, що захисту в першу чергу мають підлягати права та інтереси добросовісного набувача, а не інтереси поліпшення цивільного обігу. При цьому слід враховувати також права власника на річ, який також має право по витребуванню своєї речі у будь якої особи, яка незаконно володіє нею. Добросовісний покупець має право на захист зі сторони продавця, якщо до нього буде пред’явлений позов третіми особами. При цьому ми вважаємо, що продавця взагалі слід позбавити права оспорювати продаж чужого майна в будь-якому випадку, в тому числі і права пред’являти регресний позов до покупця. Крім того вважаємо, що продавець, залучений до участі у справі на стороні покупця крім захисту покупця має взяти на себе всі витрати, пов’язані з веденням справи покупцем. В разі відсудження у добросовісного покупця речі справжнім її власником продавець повинен, на нашу думку, відшкодувати не лише вартість відсудженої речі, але й відшкодувати збитки, пов’язані з витратами покупця під час утримання речі, її поліпшення, транспортування тощо. Тобто, на нашу думку, в законі необхідно конкретизувати які саме збитки і в якому розмірі у яких випадках продавець має відшкодувати добросовісному покупцю в разі відсудження речі на зразок того, як це здійснено у Французькому Цивільному Кодексі 1804 року. Це необхідно зробити для того, щоб на практиці унеможливити визначення таких збитків судом на власний розсуд і належним чином захистити інтереси добросовісного покупця. Підтримуємо також думку про те, що добросовісний набувач може отримати право власності на річ навіть від продавця, який не є її власником крім випадків, коли ця річ загублена і її власник заявить про неї протягом 6 місяців з дня її знахідки. В інших випадках, якщо до покупця пред’явить позов колишній власник цієї речі, то перед ним має відповідати саме продавець та відшкодовувати йому заподіяні збитки, викликані втратою попереднім власником права власності на річ. Продавець, крім попередження покупця про права третіх осіб на річ має попереджувати покупця про всі домагання до нього з боку цих осіб з приводу речі та про можливість відсудження у нього речі.