Плюралізм заснований на рівному ставленні держави до всіх центрів політичного життя, створенні і закріпленні для них рівних можливостей користуватись заступництвом держави.
Важливою для громадянського суспільства є ідея організованого плюралізму. Організований плюралізм означає, що реально суспільство складається не стільки з діяльності окремих індивідів, стільки із взаємодії малих і середніх груп та природно створених асоціацій. Таким чином, викликає корпоративно структуроване суспільство, в якому існують групи та об’єднання. На відміну від груп об’єднання є організаційно сформованими, а їх метою є вираження певних однорідних інтересів.
В громадянському суспільстві групи і об’єднання мають різну роль стосовно впливу на державу як апарат публічної влади. Вплив об’єднань значно сильніший. В той же час, об’єднання охоплюють не все коло суспільних інтересів, а тому вираження інтересів через первинні групи більш поширене. При цьому інтереси найменш захищених груп населення повинна захищати правова держава.
Конституція України закріпила цілий ряд норм, які створюють умови реалізації принципу політичного плюралізму. Це в першу чергу норми, що стосуються закріплення політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, свободи політичної діяльності та об’єднання в політичні партії для захисту і здійснення своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Водночас Конституція чітко фіксує обмеження в діяльності політичних партій. Вони стосуються недопустимості примусового чи під тиском вступу та членства в партії, утворення та діяльності політичних партій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, захоплення державної влади тощо. Не допускається створення і діяльність організованих структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, виконавчих органах місцевого самоврядування, на військових підприємствах, у навчальних закладах, інших установах та організаціях.
Розглядаючи дану проблему, зважаючи на її об’ємність, сконцентруємо увагу на взаєминах політичних партій і держави, правовому регулюванні формування та діяльності політичних партій і громадських організацій і участі в цьому громадянського суспільства, правових форм діяльності політичних партій і громадських організацій як інститутів громадянського суспільства у їх взаємодії з державою.
Відмінною рисою норм, що регулюють діяльність названих об’єднань є їх публічно-правовий характер. Цим самим правове регулювання в даній сфері відрізняється від інших сфер громадянського суспільства, де домінують приватноправові відносини.
Право громадян на об’єднання відноситься до числа невідчужуваних. Таким його визначає ст. 20 п.1 Загальної декларації прав людини, ст. 22 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конституція України. Об’єднання громадян незалежні від держави, вони є елементом громадянського суспільства з допомогою яких воно впливає на державу та захищає свої права.
Відповідно до чинного законодавства та світової практики об’єднання громадян поділяються на 2 великі групи – політичні партії та громадські організації. Різниця між ними полягає в тому, що відповідно до Закону України “Про об’єднання громадян”, який до квітня 2001 року був єдиним, що регулював дану сферу відносин, політичні партії – це об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади; громадські організації — це об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних та інших спільних інтересів.
Конституція України (ст. 36) закріпила статус громадської організації за профспілками, підкресливши цим самим їх особливий статус і впливовість.
Важливу роль у регулюванні діяльності політичних партій, як ключової ланки взаємозв’язку громадянського суспільства і держави відіграло прийняття у квітні 2001 року Закону “Про політичні партії в Україні”. Він став результатом тривалих політичних баталій, в той же час, вимога прийняття такого закону містилась при вступі України до Ради Європи.
Згідно Закону, “політична партія — це зареєстроване згідно з законом об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню, вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах”.
Наведене визначення вказує на важливу роль партій у політичному житті суспільства пов’язану з боротьбою за владу, участю у виборах, вираженням політичної волі громадян. Таким чином, партії стають повністю зорієнтованими на політичну діяльність. Політичні партії, будучи інститутами громадянського суспільства, є визначальним елементом політико-правового механізму взаємодії суспільства і держави. Правова інституціалізція процесу розбудови партійної системи є основою її створення.
На відміну від визначення поняття “політична партія”, що містилось в попередньому Законі “Про громадські об’єднання”, дане не містить положення про те, що головною метою партії є їх участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого і регіонального самоврядування. Таким чином, з одного боку, дане визначення не виключає як обов’язковий компонент її боротьбу за владу, концентруючи увагу на політичних аспектах, з іншого – потенційно створюється можливість діяльності опозиційних партій, та організованої опозиції, як елементу політичної системи.
ВИСНОВКИ
Правова держава є результатом розвитку громадянського суспільства. В Україні цей процес був штучно перерваний, а тому шляхи її розбудови доводиться визначати в самому ході процесу.
Сам факт проголошення держави правовою означає її певне самообмеження та підтримку нею процесу розбудови громадянського суспільства, бо без останнього вона існувати не зможе. Ключове місце в цьому займає Конституція – акт найвищої юридичної сили, який приймається державою та має найвище значення для неї і суспільства. З іншого боку, Конституція закріплює норми, які є фундаментальними для існування інститутів громадянського суспільства. Не здійснюючи втручання у їх внутрішнє життя, вона справляє організуючий вплив на суспільство, що дозволяє визначити Конституцію як Основним законом держави, так і громадянського суспільства.
Гарантуючи людині свободу на конституційному рівні, визнаючи її найвищою соціальною цінністю, створюючи умови для забезпечення практичної реалізації потенціалу та інтересів вільної особистості правова держава підтримує формування інститутів громадянського суспільства. При цьому важливу роль відіграє рівноправ’я громадян, яке в першу чергу повинне реалізовувати їх рівні можливості щодо реалізації своїх інтересів; справедливість, яка є одною з ключових умов соціальної стабільності; послідовна реалізація конституційного принципу “дозволено все, що не заборонено законом”.
У взаємодії з громадянським суспільством держава використовує механізм правового регулювання, який поза прямим втручанням в особисте життя людей упорядковує суспільні відносини, періодично їх закріплює, охороняє і розвиває. Правова держава здійснює правове регулювання не всього громадянського суспільства, як комплексу відносин, а його інститутів. Пріоритетними серед них за нинішніх умов є відносини власності, сприяння політичному плюралізму і свободі слова, підтримка економічної ініціативи тощо. Однак, держава не повинна регулювати правовими нормами розробку і зміст програм і статутів партій, політичних відносин, процесу виробництва тощо.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Алексеев С.С. Право — опыт системного изучения…—С.184.
2. Атаманчук Г.В. Сущность государственного управления.–– М.: Мысль, 1980.–– С. 40-48.
3. Бабкін В.Д. Україна на шляху до громадянського суспільства та правової держави //Громадянське суспільство і підприємництво в Україні: проблеми і шляхи становлення.— К.— 1996.— С.27-36.
4. Білинський А. Держава і суспільство: партнери заради стабільності // Віче.—1995.—№12.—С.80.
5. Боборовик С.В., Онищенко Н.М., Грищук М.В. Держава та системність суспільства // Правова держава.—1995.—№6.—С.54-58.
6. Богінич О.Л. Громадянське суспільство як основа функціонування правової держави // Правова держава.—1995.—№6.—С.66.
7. Бурчак Ф.Г. Конституційний статус Президента України // Правова держава: щорічник наукових праць.–– К., 1997.–– Вип.8.–– С. 28-29.
8. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем / Под общ. ред. В.Б. Кубко.—К.: Юринком, 1997.—С.48-49.
9. Гегель Г. Философия права.—М., 1990.—С.228.
10. Журавський В.С. Політична система України: проблеми становлення і розвитку (правовий аспект).–– К.: Парламентське видавництво, 1999.–– С.12.
11. Заєць А.П. Правова держава в Україні…–– С. 18.
12. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія.— К.: Юрінком Інтер, 1998.— С.140-161.
13. Копєйчиков В.В., Олійник А.Ю. Питання формування громадянського суспільства в Україні //Громадянське суспільство і підприємництво в Україні: проблеми і шляхи становлення.— К.— 1996.— С.37-46.
14. Курашвили Б.П. Очерк теории государственного управления.–– М.: Наука, 1987.–– С. 35-36.
15. Манн М Теория государства модерна // Государство и право (отечественная и зарубежная литература // РЖ.–– 1997.–– № 2.–– С. 37-42.