Обмеження дієздатності та визнання фізичної особи недієздатною (стр. 3 из 6)

Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника.

Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.

Частина 4 ст. 37 ЦК передбачає, що одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, обмеженої в дієздатності, і розпорядження ними здійснюються піклувальником. Відмова піклувальника дати згоду на здійснення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, дієздатність якої обмежена, в орган опіки чи піклування, або в суд.

Обмеження дієздатності фізичної особи не впливає на її деліктоздатність. Частина 5 ст. 37 ЦК передбачає, що особа, яка обмежена в дієздатності, самостійно відповідає за невиконання своїх договірних зобов'язань чи за заподіяння шкоди [33, с. 84].

Обмежена дієздатність фізичної особи відрізняється від дієздатності осіб у віці від 14 до 18 років за суб'єктом, обсягом дієздатності і за способом встановлення. Дієздатність осіб у віці від 14 до 18 років виникає автоматично по досягненні ними відповідного віку. Обмеження дієздатності фізичної особи відбувається у судовому порядку з підстав, передбачених законом (ст. 36 ЦК). Особа, обмежена в дієздатності, може, як зазначено в законі, самостійно вчиняти тільки дрібні побутові правочини. Таким чином, обсяг дієздатності зазначених осіб набагато менше обсягу дієздатності осіб у віці від 14 до 18 років.

У разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність.

У випадку припинення особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами суд за заявою зацікавлених осіб відновлює дієздатність. На підставі рішення суду встановлене над особою піклування припиняється. Порядок поновлення цивільної дієздатності визначається ч. 2 і 3 ст. 260 ЦПК, які передбачають, що скасування обмеження дієздатності особи здійснюється рішенням суду за заявою самої особи, обмеженої в дієздатності, членів її сім'ї, профспілок і інших громадських організацій, прокурора, органів опіки і піклування, психіатричного лікувального закладу, а також за власною ініціативою суду. Рішення суду після вступу його в законну силу надсилається органу опіки і піклування. Воно є підставою для зняття встановленої над особою опіки чи піклування [32, с. 97].

Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності.

Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

3. Підстави та правові наслідки визнання особи недієздатною: сутність та відмежування від підстав визнання особи обмежено дієздатною

Здатність до вольових дій особи може бути порушена внаслідок психічного захворювання, зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами або токсичними речовинами. При цьому страждають перш за все майнові інтереси такої особи або її сім'ї. З метою запобігання завданню шкоди майновим інтересам закон передбачає можливість обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною.

Таким чином, психічний розлад може бути підставою як для обмеження у дієздатності, про що йшла мова вище, так і для визнання фізичної особи недієздатною. Правове значення для цього має характер психічного розладу. Саме, виходячи з вказаного, суддя у порядку підготовки справи до розгляду при наявності достатніх даних про психічну хворобу фізичної особи призначає для визначення її психічного стану судово-психіатричну експертизу (ст. 258 ЦПК).

У представленій редакції формула недієздатності містить два критерії: медичний — «хронічний, стійкий психічний розлад» і психологічний — «усвідомлення значення своїх дій та (або) керівництво ними». Медичний критерій недієздатності у новій редакції ЦК (порівняно із попередньою редакцією) зазнав змін і визначений узагальненим поняттям — «хронічний, стійкий психічний розлад», яке включає до себе психічні розлади різні за походженням та патогенетичними механізмами, основною ознакою яких є довготривалість та виразність, яка виключає здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

На думку науковців, формулювання «хронічний, стійкий психічний розлад» є більш прогресивним, аніж «душевна хвороба або недоумство» [12, с. 39].

Між тим воно є неточним і розпливчатим тому, що поняття «хронічний» та «стійкий» — синонімічні і відображають подовженість, динаміку психічного розладу, але не відображають його тяжкість (глибину та виразність).

Поняття «душевна хвороба» у наукових працях та коментарях ототожнювалося з поняттям «психоз», тобто — тяжкий психічний розлад із значними порушеннями сфер психіки (свідомості, самосвідомості, когнітивної, афективної сфер, критики, наявністю продуктивних психічних розладів — марення, галюцинацій тощо); синдром недоумства являє собою глибокий та необоротний дефект психіки, у першу чергу пам’яті та інтелекту [9, с. 100].

Термін же «хронічний, стійкий психічний розлад» сам по собі не обов’язково передбачає як психоз, так і глибокий дефект психіки. Клінічне наповнення терміну законодавець залишив за спеціалістами у галузі судово-психіатричної експертизи, пов’язуючи «хронічний, стійкий психічний розлад» з нездатністю усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Тобто «хронічний, стійкий психічний розлад» повинен бути такого ступеню виразності, щоб виключати здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

На В. Ілейко, більш вдалим та відповідаючим іншим законодавчим документам (наприклад, Закону України «Про психіатричну допомогу» [4]) був би термін «тяжкий психічний розлад» (як визначено в ст. 1 цього Закону — «тяжкий психічний розлад — розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам’яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку»).

Законодавець між умовно інтелектуальним (здатність усвідомлювати значення своїх дій) та вольовим (здатність керувати своїми діями) компонентами психологічного критерію залишив союзи — «та (або)», таким чином розриваючи інтелектуальну та вольову діяльність. Науково обґрунтована критика такого підходу є у фундаментальних роботах щодо формули неосудності [19, с. 100]. Дійсно, важко собі клінічно уявити такий «хронічний, стійкий психічний розлад», який виключав би здатність особи усвідомлювати свої дії (тобто усвідомлювати себе, свою поведінку, вчинки, навколишнє, тощо) і залишав би здатність керувати своїми діями, або навпаки, щоб особа з «хронічним, стійким психічним розладом» була здатна все усвідомлювати (знову таки усвідомлювати себе, свою поведінку, вчинки, навколишнє), але не була при цьому здатна керувати своїми діями.

На перший погляд може скластися враження, що визнати недієздатною можна тільки дієздатну фізичну особу при наявності певних обставин, тобто позбавити того, що вона вже має за віком (ч. 1 ст. 34 ЦК), або набула па законних підставах (ч. 2 ст. 34, ст. 35 ЦК). Між тим новелою ЦК є те, що позбавити дієздатності можна і малолітню особу, бо вона має часткову дієздатність, і неповнолітню особу, яка має неповну цивільну дієздатність, якщо внаслідок хронічного, стійкою психічного розладу вони не здатні усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Це можливо і щодо фізичної особи, яка до цього вже була обмежена у дієздатності внаслідок психічного розладу, котрий суттєво впливав на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними за умови, що її психічний стан значно погіршився, а психічний розлад набув характеру стійкого, хронічного [32, с. 98].

Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога заявлена недобросовісно, без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування (ч. З ст. 39 ЦК).

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною. Слід зазначити, що обмеження дієздатності здійснюється в судовому порядку і можливо лише щодо повнолітніх осіб. Цивільна дієздатність останніх вважається обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; вона позбавляється права на вчинення будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та у її інтересах вчиняє її опікун, який

одночасно несе відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою. Вчинення правочинів щодо розпорядження майном та інших, що виходять за межі дрібних побутових, можливо лише за згодою піклувальника. Що ж стосується заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів вказаної особи, то одержання та розпорядження ними здійснюється піклувальником. Між тим останній може письмово дозволити цій особі самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

Судовий порядок розгляду справ про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення фізичної особи в дієздатності визначається главою 2 розділу ІV ЦПК.