4.2. Зовнішньоцільові (на користь третіх осіб).
У свою чергу зовнішні цілі припинення можна розділити на:
- такі, що знімають порушення закону (визнання недійсними засновницьких документів або рішення про створення, здійснення незаконної діяльності та ін.);
- направлені на захист порушених (банкрутство) або таких, що можуть бути порушеними, прав третіх осіб (здійснення діяльності без ліцензії, примусовий поділ монополістів).
5. Залежно від наявності (відсутності) вольового моменту:
5.1. Пов’язані з волевиявленням власника або іншого органу.
5.2. Пов’язані з настанням певних юридичних фактів.
До підстав припинення організацій, пов’язаних із настанням юридичних фактів, можна віднести ліквідацію у зв’язку із закінченням строку, на який засновувалася організація, або досягненням мети, вказаної в засновницьких документах, визнанням судом недійсності реєстрації, смертю засновника і неспроможністю (банкрутством).
Решта підстав припинення більшою чи меншою мірою пов’язана з наявністю вольового моменту. Реорганізація завжди пов’язана з волевиявленням власника (засновників) або іншого органу.
Розділ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА припинення суб’єктів господарювання
Двоїстий характер реорганізації, яка об’єднує ознаки створення і припинення суб’єкта господарювання, зумовлює доцільність порівняння таких інститутів, як реорганізація і ліквідація. Незважаючи на те, що і реорганізація, і ліквідація у результаті дають припинення, між цими інститутами є істотні відмінності. Зокрема:
1. Суть реорганізації, в якій би формі вона не здійснювалася, полягає в тому, що всі права і обов’язки реорганізовуваного підприємства переходять до одного або декількох інших, тобто відбувається правонаступництво. У разі ліквідації ж підприємства, навпаки, права і обов’язки у порядку правонаступництва до інших осіб не переходять. Цю відмінність реорганізації і ліквідації суб’єктів господарювання закріплено в ст. 59 ГК України, яка вказує на таку ознаку ліквідації суб’єкта господарювання, як відсутність переходу прав і обов’язків ліквідовуваного підприємства у порядку правонаступництва до інших осіб.
2. Особливістю реорганізації є те, що вона, як правило, веде до створення нових суб’єктів господарювання.
Ліквідація ж тягне за собою лише припинення діючого суб’єкта, але аж ніяк не виникнення нового.
З цією особливістю реорганізації пов’язана необхідність державної реєстрації знову виниклих суб’єктів. Крім того, нові суб’єкти наділяються правоздатністю також лише за умови їх державної реєстрації.
3. Документи, що оформлюють реорганізацію і ліквідацію суб’єктів господарювання, є різними.
Згідно зі ст. 59 ГК України реорганізація оформлюється або передавальним актом, або розділовим балансом, що містить положення про правонаступництво за всіма зобов’язаннями реорганізовуваного суб’єкта. Основним документом, що оформлює ліквідацію суб’єктів господарювання, згідно зі ст. 60 ГК України є ліквідаційний баланс (проміжний і остаточний).
Правовий аналіз відмінностей реорганізації і ліквідації дозволяє зробити висновок про самостійність цих правових інститутів; їх спільна риса полягає в тому, що вони в результаті ведуть до припинення раніше існуючих суб’єктів господарювання.
Відсутність формально-юридичного визначення реорганізації у чинному законодавстві зумовлює необхідність вироблення такого.
У вітчизняній юридичній літературі під реорганізацією найчастіше розуміється припинення суб’єкта господарювання з переходом прав і обов’язків у порядку правонаступництва. Такої думки дотримуються і деякі російські учені. Зокрема, Б.А. Суханов називає реорганізацією юридичних осіб їх припинення, яке тягне за собою, проте, перехід прав і обов’язків раніше існуючих осіб до інших юридичних осіб, тобто правонаступництво [10, с. 148].
К.Т. Трофімов вважає, що реорганізація – це припинення комерційної організації, пов’язане зі зміною її майнового комплексу (або організаційно-правової форми), направлене на досягнення мети, для якої організація створювалася [2, с. 37].
Реорганізацію і ліквідацію, на думку В.В. Долінської, слід розрізняти, враховуючи наслідки припинення діяльності юридичної особи: реорганізація – це відносне припинення її діяльності зі збереженням для функціонування в цивільному обігу майнової маси юридичної особи і переходом її прав і обов’язків у порядку правонаступництва до інших осіб; ліквідація – це абсолютне припинення діяльності юридичної особи без переходу її прав і обов’язків у порядку правонаступництва до інших осіб [3, с. 255].
На думку В.С. Мартем’янова, реорганізація означає лише припинення існування підприємства в його колишньому вигляді (шляхом злиття, поділу, приєднання, перетворення в іншу організаційно-правову форму) без припинення його справ і майна на основі правонаступництва [64, с. 37].
У наведених тлумаченнях реорганізації суб’єктів господарювання (юридичних осіб), на наш погляд, не враховано декілька важливих аспектів правової природи реорганізації:
1. Є суттєва правова відмінність між тривалою процедурою реорганізації та одномоментним припиненням правоздатності суб’єкта господарювання. Нормами ГК України реорганізація розглядається у першу чергу як особлива процедура, що вимагає здійснення передбачених законодавством дій і прийняття обов’язкових актів, дотримання особливих термінів, оформлення підсумкових документів і державної реєстрації. Лише після завершення передбачених законом організаційних заходів відбуваються припинення прав і обов’язків реорганізовуваного суб’єкта господарювання і їх перехід у порядку правонаступництва до інших суб’єктів.
2. Реорганізація може поєднувати елементи як створення, так і припинення. Зокрема, злиття, поділ і перетворення супроводжуються і припиненням, і створенням суб’єктів господарювання; у разі приєднання відбувається лише припинення приєднуваного суб’єкта; у разі виділення відбувається лише створення нового без припинення реорганізовуваного.
3. Припинення реорганізовуваного суб’єкта господарювання не є метою реорганізації.
Є очевидним те, що визначення реорганізації виключно через призму припинення не відображає правової природи реорганізації і не охоплює всіх форм її проведення, а саме – виділення. Тому актуальною є потреба в новому адекватному визначенні реорганізації.
Законодавчо реорганізацію закріплено в ст. 59 ГК України, де називаються чотири її форми: злиття, приєднання, поділ і перетворення.
За юридичними й економічними наслідками всі види реорганізації мають такі спільні риси:
1. Майновий комплекс, навіть зазнавши деяких змін, зберігається в господарському обігу.
2. Зберігається цільовий характер діяльності.
3. Суб’єкти з господарського обігу не виключаються, хоча і можливе зменшення їх числа.
4. У результаті реорганізації відбувається перехід прав і обов’язків (правонаступництво).
Однак кожна із зазначених форм має певні особливості, які стосуються порядку процедури їх здійснення, настання певних юридично значущих результатів або законодавчої регламентації.
Злиття і приєднання є формами укрупнення суб’єктів господарювання. З економічної точки зору вони є формами концентрації капіталу. Злиття і приєднання широко застосовувалися в умовах планової економіки, коли ставилося завдання укрупнення виробничо-господарських комплексів, створення великих підприємств і об’єднань, що охоплювали виробництво, постачання і збут продукції, науково-дослідні, дослідно-конструкторські і технологічні роботи.
У радянській системі суспільного виробництва господарська консолідація промисловості виражалася в концентрації виробництва [107, с. 621].
На сучасному етапі розвитку економіки можна виділити декілька основних мотивів, що зумовлюють проведення реорганізації у формах злиття і приєднання: технологічна або економічна інтеграція, підвищення конкурентоспроможності на відповідному ринку, розширення ринку збуту товарів і послуг, підвищення ефективності виробництва тощо.
Злиттям суб’єкта господарювання визнається створення нового суб’єкта з переданням йому всіх прав і обов’язків двох або декількох суб’єктів господарювання і припиненням останніх. Приєднанням суб’єкта господарювання визнається припинення одного або декількох суб’єктів з переданням усіх їх прав і обов’язків іншому суб’єкту господарювання.
У зарубіжній юридичній літературі висловлювалася думка, що можливі випадки, коли в результаті злиття двох або декількох підприємств виникне не одне, а декілька нових підприємств. У цих випадках права й обов’язки підприємств, що зливаються, переходять до нових підприємств у частинах, визначених планом реорганізації та розділовим балансом [111, с. 28].
Це твердження є необґрунтованим з двох причин. По-перше, наявність розділового балансу характерна лише для реорганізації у формі поділу і виділення (ч. 4 ст. 59 ГК України), але аж ніяк не злиття. По-друге, згідно з ч. 2 ст. 59 ГК України у разі злиття суб’єктів господарювання права і обов’язки кожного з них переходять до знову виниклого суб’єкта (за передавальним актом). Очевидно, законодавець невипадково використовує вираз “виниклий унаслідок злиття” в однині. Це означає, що в результаті злиття може утворитися лише один суб’єкт господарювання.
Таким чином, злиття і приєднання як види реорганізації суб’єктів господарювання мають спільні та відмінні риси.
Схожість злиття і приєднання полягає в такому:
1. І злиття, і приєднання є формами укрупнення суб’єктів господарювання.
2. У результаті злиття і приєднання відбувається припинення одного або декількох підприємств.