При цьому, звичайно, не йдеться про право спільної власності, правовий режим якого припускає множинність суб’єктів та єдність об’єкту, але в випадку з приватним підприємством така схема, за якою були б співвласниками підприємство і його засновник, не має права на існування. Інші варіанти навряд чи існують, а всі розглянуті містять істотні вади, щоб можна було рекомендувати їх застосування. Звичайно, що найкращим виходом було б перетворення всіх приватних підприємств на господарські товариства, щоб уникнути багатьох непростих проблем, але під час їх існування та в випадку постановки питання про спадкування, очевидно, найнебезпечнішим шляхом є позначення в свідоцтві на спадщину про спадкування майнових прав засновника приватного підприємства «Х».
У такому разі не порушується проблема корпоративних прав і не породжується проблема існування такого об’єкту, як статутний капітал та часток у ньому, які дорівнюватимуть всьому цьому капіталу в цілому. Сумніву ж у тому, що права засновника на майно приватного підприємства носять майновий характер, не існує.
Варіант 2. Приватне підприємство створене однією фізичною особою (тобто має одного засновника — фізичну особу) і не є власником майна, а його право на майно є господарським віданням (ст. 136 ГК України). засновник — власник приватне підприємство — не власник, майно належить на праві господарського відання. Тоді засновник буде власником майна приватного підприємства, і тому спадкуватися буде це майно. Цікаво в цьому разі те, що спадкуватиметься підприємство як єдиний майновий комплекс (ст. 191 ЦК України ). Тобто підприємство виступає в двох аспектах: і як суб’єкт, і як об’єкт. Але ці словосполучення відрізняються тим, що підприємство — це майно, а приватне підприємство — юридична особа, суб’єкт. Тоді буде так: у спадщину переходить майно юридичної особи. Правила щодо спадкування підприємства як єдиного майнового комплексу схожі з питаннями відчуження підприємств.
Варіант 3. Приватне підприємство створене кількома фізичними особами і є власником майна. Тобто воно являє собою корпоративне підприємство, але не господарське товариство. На практиці такий варіант зустрічається вкрай рідко. У цьому разі учасники мають право на частку в статутному капіталі, яке і спадкується після смерті когось із них. засновники — не власники приватне підприємство — власник
Варіант 4. Приватне підприємство створене кількома фізичними особами і не є власником майна. Тобто майно приватного підприємства належить на праві спільної власності його учасникам. Це маловірогідна модель приватного підприємства, але тим не менше не слід її виключати. У разі смерті учасника такого приватного підприємства (хоча й цей термін «учасник» тут навряд чи прийнятний) спадкуватиметься частка в спільному майні — майні приватного підприємства. засновники — співвласники приватне підприємство — невласник
3. Рекомендації в визначенні дій при спадкуванні
Враховуючи гіпотетичність двох останніх варіантів, зазначимо такі дії, які слід здійснити при смерті засновника (учасника) приватного підприємства:
1) установити, чи є приватне підприємство власником, чи належить йому майно на праві господарського відання (це має бути закріплене в його статуті);
2) якщо приватне підприємство є власником свого майна, то його засновник має майнові права, які входять до складу спадщини;
3) якщо приватне підприємство є суб’єктом права господарського відання, то засновник є власником майна приватного підприємства, а тому до складу спадщини входитиме майно приватного підприємства (або єдиний майновий комплекс приватного підприємства, або «підприємство приватного підприємства»).
Крім цього, необхідно внести відповідні зміни до державного реєстру. При цьому юридична особа (приватне підприємство) залишиться як суб’єкт права, а зміниться його засновник (засновники).
Розділ ІІІ. Особливості спадкування майна нерезидентів
Спадкування майна нерезидентів здійснюється за загальними правилами спадкування, визначеного цивільним законодавством України, однак з урахуванням певних особливостей. До нерезидентів відносяться фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які не є резидентами України. Резидентський чи нерезидентський статус фізичної особи визначається в залежності від наявності в неї постійного місця проживання в Україні.
В окремих випадках спадкування майна нерезидентів вимагає застосування норм відповідних міжнародних договорів і права іноземних держав. З 1 вересня 2005 року набув чинності Закон України «Про міжнародне приватне право» вiд 23 червня 2005 року2, відповідно до ч. 1 ст. 70 якого визначено, що спадкові відносини з іноземним елементом (суб’єкт, об’єкт, підстави виникнення) регулюються правом держави, в якій спадкодавець мав останнє місце проживання. За допомогою права держави останнього місця проживання вирішуються підстави спадкування (за законом, за заповітом, за спадковим договором — якщо такий вид спадкування передбачений правом відповідної держави); порядок відкриття спадщини; склад спадщини; час відкриття спадщини; заповідальний відказ; заповіт з умовою; виконання заповіту; черговість спадкоємців за законом; визначення часток у спадщині; особливості спадкування окремих видів рухомого майна. За правом держави, в якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання заповіту або його скасування, вирішуються питання щодо здатності особи складати заповіт, скасовувати його, форми заповіту та акта його скасування.
Із цього правила існує виключення: у питаннях спадкування нерухомого майна застосовується закон місця знаходження речі. Відповідно до ст. 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, що підлягає державній реєстрації в Україні (ст. 181 ЦК України) — правом України.
У випадках якщо останнім місцем проживання спадкодавця є територія іншої держави, нотаріусом установлюється наявність між Україною та цією державою відповідного міжнародного документа (конвенції, договору, угоди) про правову допомогу. У разі наявності такого договору застосовується загальне правило спадкування майна відповідно до законодавства держави, на території якої спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. Винятком з цього правила є спадкування нерухомого майна, за наявності якого право на спадщину на таке майно оформлюється відповідно до законодавства тієї держави, на території якої воно знаходиться (п. 187 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Тобто в будь-яких випадках оформлення спадщини на нерухоме майно, розташоване на території України, незалежно від того, був спадкодавець резидентом чи нерезидентом, здійснюється за законодавством України. При цьому не виключається можливість заведення кількох спадкових справ: за місцем відкриття спадщини після спадкодавця-нерезидента і за місцезнаходженням нерухомого майна. Видача свідоцтва про право на спадщину в вигляді нерухомого майна, розташованого в Україні, здійснюється за цивільним законодавством України.
При вирішенні питань спадкування з іноземним елементом діють міжнародні конвенції та двосторонні договори про правову допомогу в цивільних справах: у межах СНД — Мінська конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, підписана 22 січня 1993 року, ратифікована 10 листопада 1994 року, набула чинності 14 квітня 1995 року, та Кишинівська конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, підписана 7 жовтня 2002 року, Верховною Радою України не ратифікована, однак її норми щодо спадкування повністю дублюють норми спадкування Мінської конвенції; та двосторонні міжнародні договори про правову допомогу з понад двадцятьма державами (Китай, Польща, Литва, Молдова, Грузія, Естонія, Латвія, Монголія, Узбекистан, В’єтнам, Македонія, Чехія, Туреччина, Угорщина, Греція, Куба, Болгарія, Кіпр, Румунія та ін.).
Ці міжнародні документи мають єдине спрямування та визначають:
а) принцип рівності громадян у питаннях спадкування;
б) колізійні норми щодо спадкування рухомого й нерухомого майна, щодо заповіту та його форми, провадження в справах про спадкування;
в) випадки й порядок переходу спадщини до однієї з держав і порядок спадкування;
г) компетенцію дипломатичних і консульських установ у справах про спадкування з іноземним елементом;
д) компетенцію державних установ з охорони спадкового майна чи управління ним та ін.
При застосуванні норм міжнародних конвенцій нотаріусам слід ретельно вивчати їх відповідні норми про спадкування, порядок і строки набуття ними чинності для України.
Крім того, спадкування майна нерезидентів має певні особливості в аспекті оподаткування. Відповідно Податкового кодексу при отриманні спадщини будь-яким спадкоємцем від спадкодавця-нерезидента податок на доходи сплачується в подвійному розмірі, тобто за ставкою тридцять відсотків від об’єкта оподаткування. Оскільки Кабінету Міністрів України надано право визначати правила виконання цих норм, державні нотаріальні контори зобов’язані подавати відповідним органам державної податкової служби у строки, встановлені законом для податкового кварталу, інформацію щодо виданих свідоцтв про право на спадщину за формою, визначеною Державною податковою адміністрацією (наказ ДПА України № 451 від 29 вересня 2003 «Про затвердження форми податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку», із наступними змінами і доповненнями).