Тому абсолютно правомірним є те, що новий СК прямо визначає домовленості подружжя щодо поділу їхнього майна або виділення з нього частки договорами. Поділ та виділ нерухомого майна подружжя мають оформлюватися лише в вигляді відповідного нотаріально посвідченого договору, а не шляхом видачі свідоцтва про право власності на майно. Положення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України й раніше в суворому розумінні не відповідало закону. Сьогодні ж питання щодо цього взагалі не повинно виникати, оскільки в законі закріплено пряме визначення поділу та виділу майна як різновидів подружніх договорів (ст.69 СК України).
Не може порушити цей висновок і та обставина, що в ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" серед підстав для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно названо свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя. Узагалі ст. 19 зазначеного Закону не відзначається досконалістю. З одного боку, вона містить застарілі положення (зокрема, щодо реєстрації договорів на біржах або видачі свідоцтв про право на частку в майні подружжя), а з іншого - не включає різні види нових договорів, які пов’язані з відчуженням нерухомого майна (наприклад, договір ренти, спадковий договір, договір про поділ майна подружжя тощо). Це свідчить про необхідність зміни ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та врахування в ній положень нового законодавства. Зокрема, у цій статті Закону замість указівки на свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя треба вказати, що підставою для реєстрації речових прав на нерухоме майно є договір подружжя про поділ майна, котре належить дружині й чоловікові на праві спільної сумісної власності, або договір про виділ частки зі складу майна подружжя.
Зрозуміло, що договори про виділ частки зі складу майна подружжя або про поділ подружнього майна можуть укладатися лише в тому разі, коли дружина й чоловік є живими. Якщо ж один із подружжя помер, то другий із подружжя (той, який його пережив) може звернутися до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на майно. Тому з подружжя, який пережив померлого, належить одна друга частка в праві власності на спільне майно подружжя (ст. ст.60, 70 СК України). Якщо інші особи, зокрема спадкоємці померлого, оспорюють факт належності другому з подружжя половини набутого за час шлюбу майна, то такий спір має розглядатися в суді за загальними правилами.
Договір подружжя про поділ належного їм майна можна розглядати як сімейно-правовий договір, який є двостороннім і консенсуальним. Аналогічною є правова природа договору про виділ одному з подружжя частки в спільному майні. Умови поділу майна подружжя або виділу з нього частки можуть бути передбачені в спеціальному договорі про поділ майна або визначатися у шлюбному договорі подружжя. Різниця між цими договорами полягає в тому, що предметом договору про поділ є майно, яке вже належить подружжю на праві спільної власності, тоді як умови шлюбного договору можуть стосуватися майна, яке подружжя придбає в майбутньому і яке є відсутнім на момент укладення договору. У зв’язку з цим умови шлюбного договору можуть мати менш визначений характер і моделюватися за принципом умовних правочинів (… якщо за час шлюбу сторони одержать за договором купівлі-продажу автомобіль, то в разі його поділу частка дружини у праві на це майно становитиме ⅔, а чоловіка - ⅓). Якщо в майбутньому виникне необхідність поділу майна подружжя, то сторони мають керуватися шлюбним договором за виключенням випадків, які передбачені законом, зокрема (ст. ст.102, 103 СК України).
У договорі про поділ майна подружжя сторони можуть дійти згоди щодо розміру часток кожного з них у праві на майно та про спосіб його поділу. В цілому, способи поділу майна, що встановлюються в договорі, схожі з тими, що застосовуються судами при виникненні майнового спору між подружжям (ст.71 СК України). Так, у договорі дружина й чоловік можуть розподілити речі між собою з урахуванням їх вартості й частки кожного з них у спільному майні; передати майно в натурі одному з подружжя, з покладанням на нього обов’язку компенсувати іншому з них його частку грошима; розділити майно в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення. Сторони можуть також продати річ та розділити між собою отриману суму. Чинним сімейним законодавством не передбачений такий спосіб поділу подружнього майна. Проте він не суперечить закону, тому може бути включений до шлюбного договору. Необхідність у продажу спільного майна може виникнути в випадку, коли йдеться про цінне майно, що не підлягає поділу в разі відсутності в того з подружжя, хто одержує річ, можливості компенсувати другому з подружжя його частку грошима. У зв’язку з неможливістю її реального поділу доцільним може бути продаж такого майна та поділ між сторонами одержаної суми. Дружина й чоловік можуть за домовленістю застосувати й комбінований спосіб поділу майна: деякі речі можуть бути поділені між ними в натурі, інші реалізовані з поділом одержаної суми, треті розподілені між подружжям тощо.
Відступлення (передання) прав тягне за собою заміну кредитора в зобов’язанні, яку ще називають цесією. ЦК України присвячує цьому питанню ст. ст.512-519, спеціальні норми містяться у ст. ст.24, 42 Закону України "Про іпотеку", ст. ст.10, 13, 18, 21, 32 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю".
Оскільки право вимоги належить іпотекодержателеві, то саме він й може їх відступити. Внаслідок вторинності іпотечних правовідносин, у випадку заміни сторони первинного зобов’язання, яке було забезпечено іпотекою, одночасно мають відступатися й права іпотекодержателя (кредитора за основним зобов’язанням). Права кредитора можуть переходити також при виконанні зобов’язання боржника його поручителем. Згідно зі ст.42 Закону України "Про
Іпотеку" за боржника може виконати основне зобов’язання майновий поручитель чи наступний іпотекодержатель, який вважається особою, на користь якої здійснене відступлення прав попереднього іпотекодержателя за іпотечним договором.
Права заставодержателя щодо зобов’язання можуть перейти до іншої особи й при реорганізації юридичної особи (кредитної організації, що видала іпотечний кредит) у формі злиття, приєднання, перетворення або поділу, а також при виділі з однієї юридичної особи іншої, яка набуде відповідних прав як правонаступник (ст.109 ЦК України). Утім, при цьому договору про відступлення не укладається, а перехід прав відбувається з інших підстав.
Складнощі, які виникають при визначенні сторін цесії, викликані специфікою предмета іпотеки при зведенні будинку. Згідно зі ст.5 Закону України "Про іпотечне кредитування" іпотекодавцем за таким іпотечним договором може бути забудовник або особа, власністю якої стане ця нерухомість після завершення будівництва. Їх правове становище в сукупності правовідносин різниться внаслідок різних об’єктів, які їм належать.
За статтєю 10 цього ж Закону забудовник має майнові права на нерухомість, що є об’єктом будівництва. Відповідно, він у визначених випадках має відступити управителю саме ці права. Майнові ж права особи, яка взяла кредит у банку і вступила до відносин із ФФБ - це майнове право вимагати передання їй квартири у власність, яке вона може відступити. Отже, і забудовником, і учасником ФФБ можуть укладатися договори відступлення прав, але кожним своїх. Тобто, це будуть різні права, а значить, різні договори.
Ще один договір відступлення прав може мати місце між управителем та довірителями. Статтєю 13 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми…" передбачене передання управителем довірителям, які повністю проінвестували закріплені за ними об’єкти інвестування, майнових прав на ці об’єкти інвестування за договором про відступлення майнових прав. Тобто, умовами укладення цих договорів є: (а) завершення будівництва, (б) повна сплата довірителями сум, визначених договором між ними та управителем; (в) закріплення конкретних об’єктів за конкретними особами - довірителями.
Відступлення прав відбувається шляхом укладення договору, предметом якого стануть майнові права або права майнової вимоги. Згідно зі ст.10 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" укладається договір відступлення майнових прав на нерухомість, яка є об’єктом будівництва, з відкладальними умовами. Такою відкладальною умовою буде ризик невиконання забудовником своїх зобов’язань перед управителем. У випадку якщо управитель убачить такий ризик, забудовник зобов’язаний відступити управителеві майнові права. Відповідно до частини 2 ст.21 указаного Закону управитель ФФБ має право надати довірителю послуги щодо відступлення права вимоги за договором про участь у ФФБ третім особам до запланованої дати введення об’єкта будівництва в експлуатацію. Втім, довіритель ФФБ, який отримав кредит для участі у ФФБ та забезпечив іпотекою виконання своїх зобов’язань за угодою про іпотечний кредит, до моменту повного виконання зобов’язань за вказаною угодою не може поступитися правом вимоги за договором про участь у ФФБ третім особам (ст.50 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю"). А заміна управителя ФФБ ст.23 вказаного Закону допускається без обмежень і без зазначення причин для такої заміни.