Курсова робота
З нотаріального права України
На тему: "Проблемні питання вчинення окремих нотаріальних дій"
Київ 2011 р.
План
Вступ
Розділ І. Порядок посвідчення договорів поділу й виділу майна, що є об’єктом спільної власності
1.1 Порядок виділу майна в натурі
1.2 Особливості поділу майна подружжя
Розділ ІІ. Посвідчення правочинів про відступлення прав за іпотечним договором
2.1 Сторони правовідносин при відступленні прав
2.2 Договір про відступлення прав
2.3 Форма договору про відступлення прав
2.4 Зміст договору про відступлення прав
Розділ ІІІ. Встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, та особи, місце перебування якої невідоме
3.1 Установлення опіки над майном після ухвалення судом рішення
3.2 Установлення опіки над майном до ухвалення судом рішення
Розділ ІV. Особливості посвідчення та скасування довіреностей
4.1 Поняття та види представництва
4.2 Вимоги до осіб, які видають довіреності
4.3 Строкові та безстрокові довіреності
4.3 Припинення представництва - скасування довіреності
Висновки
Список використаної літератури
Сучасний правовий світ вже давно розділений на дві основні системи - континентальну (латинську) та англосаксонську. І якщо США справедливо вважають країною адвокатів, то в більшості європейських країн головним юристом традиційно є нотаріус. Саме він вирішує найнасущніші і щоденні юридичні питання населення. І таке ставлення до нотаріату є цілком виправданим, адже саме ця інституція існує не один десяток століть, а сама професія вважається історично другою юридичною посадою після судді. До речі, прообразами і передвісниками нотаріусів були писарі в Стародавньому Римі. Недарма в перекладі з латинського "нотаріус" - писар. До їх обов'язків входило не тільки складання різного роду послань і прохань, але і складання різних угод. Традиційно було дві категорії писарів: ті, хто перебували на державній службі, та ті, хто прислуговував приватним особам. Проте існувала і третя, особлива категорія осіб, зайнятих оформленням правових документів і матеріалів. Це - табеліони, які були вільними людьми і займалися складанням юридичних актів і судових паперів за винагороду і під контролем держави. Більше того, свої функції вони могли відправляти тільки в конторах. Через свою не чисельність табеліони були дуже шанованими та багатими людьми.
Поважною є професія нотаріуса і в сучасній Україні. Хоча вести мову про заможність українських нотаріусів можна далеко не завжди. Та й проблем у сучасних нотаріусів ще більш ніж досить. Чого лише варте, наприклад, дуже гостре питання стосовно квотування нотаріусів, яке раз-по-раз підіймається в певних юридичних колах. Свого часу був навіть зареєстрований проект Закону України “Про внесення змін до Закону України „Про нотаріат” (реєстр. № 5488 від 11 травня 2004 р.), яким пропонувалося доповнити діючий Закон України „Про нотаріат” новою ст.16-1 „Квоти нотаріусів”.
нотаріальний нотаріус посвідчення законодавчий
Разом з тим зазначимо, що, на думку багатьох юристів, визначення меж нотаріального округу лише за чисельністю населення є сумнівним, оскільки значна кількість нотаріальних дій здійснюється також юридичними особами.
Крім цього, чинний Закон України "Про нотаріат" морально застарілий і не відповідає сьогоднішнім реаліям. Практика вживання закону виявила штучність розділення нотаріусів на державних і приватних, до того ж далеко від досконалості державне регулювання діяльності приватних нотаріусів, що призводить до судових розглядів, як на Україні, так і за її межами. Але основна проблема нинішнього закону "Про нотаріат" полягає в тому, що він не погоджений з новими Сімейним і Цивільним кодексами, які набрали чинності з 1 січня 2004 року.
Проблемам законодавчого обґрунтування діяльності нотаріусів в Україні присвячено низку наукових статей вітчизняних науковців, зокрема Н. Абрамова, С. Васильєва, Д. Притики, М. Тітова, В. Гайворонського, В. Тертишнікова та ін., у яких автори дають характеристику окремим аспектам подальшого вдосконалення чинного законодавства. Проте, незважаючи на значення нотаріальної діяльності в сучасному праві України, ця сфера ще недостатньо досліджена. Існуючі публікації обмежуються збірниками нормативних матеріалів, а також роботами загального характеру. Проаонуємо у нашій курсовій вирішення окремих актуальних проблем нотаріальної практики.
Спільність майна, як правило, найповнішою мірою забезпечує інтереси подружжя. Проте в житті можуть траплятися ситуації, коли подружжя доходить висновку про припинення режиму спільності й поділ належного йому майна. У статті 69 СК України закріплюється право подружжя на поділ спільного майна або на виділ із нього певної частки.
У цивільному праві поняття "виділ" та "поділ" майна не є тотожними, хоча як у першому, так і в другому випадку йдеться про відносини спільної власності. Спільна власність означає право двох або більше осіб (співвласників) стосовно одного об’єкта (спільного майна) (ч.1 ст.355 ЦК України). У свою чергу поділ майна означає припинення права спільної власності й виникнення на його основі права власності кожного з колишніх співвласників на окреме майно. Наприклад, подружжя вирішило у зв’язку з припиненням шлюбу поділити все спільне майно, розподіливши між собою окремі речі. Після такого поділу кожна зі сторін стає одноособовим власником певного майна, а відносини права спільної власності припиняються. Виділ майна означає виокремлення певної частки майна із загальної маси спільного майна співвласників та збереження в частці, що залишилася, права спільної власності двох або більше осіб. Наприклад, подружжя може домовитися, що дачний будинок, який було набуто за час шлюбу, буде виділено зі спільного майна подружжя і передано у власність дружини. За таких обставин режим спільності щодо всього майна подружжя зберігається, окрім окремої речі, яка виділяється.
Поділ та виділ майна можуть здійснюватися в добровільному порядку.
У цивільному законодавстві встановлено загальні правила:
а) майно, що є в спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними (ч.1 ст.372 ЦК України);
б) співвласники мають право на виділ у натурі частки з майна, що є в спільній сумісній власності (ч.1 ст.370 ЦК України). У разі поділу майна або виділу частки з майна, що є в спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду (ч.2 ст.370, ч.2 ст.372 ЦК України).
Новий СК України вперше чітко визначає два види договорів подружжя:
а) договір про поділ подружнього майна;
б) договір про виділ майна одному з подружжя (дружині або чоловікові) зі складу всього майна подружжя (ч.2 ст.69 СК України).
Такі договори можуть укладатися стосовно будь-якого майна. Закон лише визначає, що коли предметом договору є нерухоме майно, такий договір має бути нотаріально посвідчений. В усіх інших випадках форма договору визначається за загальними правилами, встановленими нормами цивільного законодавства до форми правочинів (ст. ст. 205-210 ЦК України). У практиці відомі непоодинокі випадки нотаріального посвідчення договору про поділ майна подружжя навіть у випадках, коли законїї не вимагає, наприклад, при поділі рухомих речей меблевих гарнітурів, предметів домашнього вжитку, аудіо-, відеоапаратури тощо). Подружжя за власним бажанням звертається до нотаріуса для надання більшої вірогідності договору про поділ майна. Законодавство не забороняє такі дії. Подружжя, як і будь-які інші фізичні особи, вправі нотаріально посвідчити будь-який договір (ч.1 ст. 209 ЦК України, ч.1 ст.54 Закону України "Про нотаріат").
Не викликає сумнівів, що поділ майна подружжя або виділ із нього частки мають здійснюватися лише шляхом укладення дружиною та чоловіком відповідного договору. Проте в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України вказано, що нотаріус на підставі письмової заяви подружжя видає одному або кожному з них свідоцтво про право власності на частку в спільному майні, набутому ними за час шлюбу (п.239). Аналогічне положення містилося в попередній редакції Інструкції (п.126). Це положення Інструкції суперечить чинному законодавству й не може застосовуватися. Кожна дія, яка спричиняє виникнення певних правових наслідків, має відповідну юридичну кваліфікацію. Як поділ, так і виділ майна подружжя не можуть бути кваліфіковані інакше, ніж двосторонній правочин (договір), тобто погоджена дія двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків (ч.1 ст. 202, ч.1 ст.626 ЦК України). Письмова заява подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні - це певною мірою завуальований договір про поділ майна. Протягом багатьох років саме таким чином (а не шляхом укладення договору) оформлювалися дії подружжя. Це пояснюється загальним ставленням до договорів у сімейному праві, яке панувало за радянських часів. Про договори подружжя було прийнято згадувати лише в окремих випадках, коли цього не можна було уникнути. Подання заяви про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя не вписується в загальну систему юридичних фактів, до яких належить будь-яка дія цивільно-правової природи. До неї входять правочини як правомірні дії, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення прав та обов’язків сторін. Окрім правочинів (зокрема, договорів) не існує правомірних дій, які б визначалися іншою назвою. Немає в такій системі місця і заявам подружжя про видачу свідоцтва на право власності. Коли подружжя звертається до нотаріуса, то сторони висловлюють свою узгоджену волю на настання відповідних правових наслідків, до яких вони прагнуть: припинення спільної сумісної власності й набуття права власності кожним із них на певне майно. Така правомірна дія може мати лише одну назву - двосторонній правочин (договір). Якщо, наприклад, нотаріально посвідчується договір купівлі-продажу будинку, сторони не звертаються до нотаріуса із заявою про видачу покупцю свідоцтва про право власності на будинок, а підписують відповідний договір. Така ж сама ситуація виникає в разі поділу майна подружжя або виділу з нього частки.