Рушійним моментом у діяльності суду присяжних виступають ідеї, що панують у певному середовищі. Для функціонування суду присяжних, в якому засідають люди з різних прошарків, потрібно, щоб у суспільстві були розповсюджені правові вчення про державу, законність, свободу та їх співвідношення. Отже, ефективна діяльність даного інституту можлива за умови поваги членів суспільства до права, що представляє результат цілком сформованого юридичного побуту. Враховуючи специфіку слов'янської ментальності щодо терпимості до злочину, яка, на думку Л.Є. Владимирова, близько межує з фаталізмом, вчений відмітив, що «саме там, де почуття обов’язку становить енергійний мотив життя, там суспільство суворо ставиться до злочину, оскільки така суворість слугує на користь виправлення злочинця, а сентиментальність є моральнісною індиферентністю» [19, с. 24].
По-друге, негативним чинником, що породжує таку індиферентність, є недолік організації матеріального забезпечення діяльності суду присяжних. Дане питання є проблемою для всіх держав, де функціонує суд присяжних, однак практичне його вирішення очікує кращих часів. Українські юристи, аналізуючи дане питання, проводять аналогію з проблемами діяльності інституту народних засідателів. Питання непристосованості приміщень судів для нормальної життєдіяльності інституту народних засідателів обговорювалося неодноразово, а стосовно діяльності суду присяжних (більш чисельного) навіть не йдеться. Іншою проблемою, виходячи з узагальнених даних Верховного Суду України, є ігнорування значною частиною народних засідателів виконання покладеного на них законом обов’язку, що призводить до повторного залучення тих самих народних засідателів до участі в розгляді багатьох справ. Причиною такого уникнення є несплата народним засідателям їх середнього заробітку за час здійснення ними повноважень у суді за місцем основної роботи, а також невідшкодування судами витрат на проїзд міжміським транспортом, винаймання житла та добових. Трапляються випадки, коли деякі судді за свій рахунок оплачують проїзд засідателя. Наявна проблема матеріально-технічного забезпечення судів дає всі підстави стверджувати, що оплата обов’язків присяжних засідателів буде такою ж проблематичною. Крім того, держава навряд чи буде спроможною встановити розмір такої компенсації, який задовольняв би всіх. За таких умов присяжні засідателі не будуть матеріально зацікавленими з’являтися до суду для виконання свого громадянського обов’язку. У такій ситуації не допоможуть навіть заходи адміністративної відповідальності, що передбачені Законом «Про відповідальність за неповагу до суду». Інший бік цієї проблеми становлять побоювання громадян бути звільненими з роботи через тривалу відсутність. Хоча у проекті нового Кримінально-процесуального кодексу України зазначається про недопустимість звільнення присяжного з роботи або його переведення на іншу роботу без його згоди під час виконання ним обов’язків у суді, що тягне передбачену законом відповідальність винних осіб за грубе порушення законодавства про працю, однак насправді такі порушення можуть стати масовими, особливо у комерційних структурах. Довести грубе порушення вимог чинного законодавства керівником установи і притягнути його до відповідальності досить складно, оскільки найбільш гнучким прийомом у таких ситуаціях є посилання керівника на невідповідність особи займаній посаді чи неналежне виконання нею своїх функціональних обов’язків. Довести протилежне – досить складне завдання. На думку фахівців, законодавче врегулювання процедури формування корпусу народних засідателів, як і присяжних засідателів, було побудоване за міжнародними принципами без врахування національних особливостей. Так, наприклад, законодавством не передбачено при складанні відповідних списків засідателів погодження кандидатур з роботодавцями і трудовими колективами за місцем їх роботи. Враховуючи такі моменти в діяльності юридичних осіб, як госпрозрахунок і самофінансування, існують реальні побоювання зриву судових засідань, оскільки неявка присяжних засідателів до суду, на думку багатьох юристів, буде масовою. Все це породжує негативне ставлення до суду присяжних.
В той же час деякі українські юристи, незважаючи на наявність таких проблем, все одно вважають, що не слід більше очікувати на кращі матеріальні умови, натомість запроваджувати негайно цей інститут і не вибірково, а в усіх областях держави. Можна не погодитися з такою думкою, оскільки залежно від якості забезпечення таких умов залежатиме якість рішень присяжних засідателів. Запорукою сумлінності присяжних має стати як виховання почуття моральнісного обов’язку, так і належне матеріально-технічне забезпечення діяльності суддів і судів.
Ефективна діяльність суду присяжних можлива, якщо забезпечена індивідуальна свобода членів суспільства. Тому наступною умовою є необхідність забезпечення особистої безпеки присяжних засідателів. При вирішенні кримінальних справ, які іноді мають політичний характер, присяжним необхідно почуватися безпечно та усвідомлювати, що свобода присяжного не зазнає ніяких посягань. Практика показує, що мають місце як погрози здійснити розправу над засідателями, так і реальне заподіяння шкоди майну і життю особам, які виконували свій громадянський обов’язок.
Ще однією необхідною умовою ефективної діяльності суду присяжних є відсутність соціально-політичного протистояння між різними верствами і групами суспільства. Як зазначали наші попередники, якщо суспільство поділено на два ворожі стани внаслідок політичної, етнічної, расової чи релігійної боротьби, там важко сподіватися на правильне функціонування народного суду. Такі приклади репрезентує історія становлення і розвитку суду присяжних у Франції часів державних переворотів. У США крізь увесь історичний розвиток суду присяжних червоною ниткою проходить проблема расової дискримінації як по відношенню до присяжних (обмеження прав темношкірих громадян щодо участі у здійсненні правосуддя), так і до обвинувачених чи потерпілих (необ’єктивність й упередженість щодо захисту прав цих осіб). Запорукою неупередженості присяжних має стати виховання почуття законності та моральності, що повинні домінувати над почуттям своєї могутності судити та вирішувати долю іншої людини. В іншому випадку, інститут суду присяжних перетвориться, на думку Л.Є. Владимирова, на школу безправності і свавілля [19, с. 20].
Отже, всі вищезазначені умови досить важливі та тісно переплітаються між собою. Для повноцінного становлення суду присяжних в Україні необхідно визначити, чи створені всі вищезазначені умови в нашому суспільстві для запровадження й ефективного функціонування даного інституту. Українські юристи слушно зазначають, що механічне копіювання певних положень зарубіжного законодавства без урахування особливостей політичного й економічного розвитку нашої держави, національних правових традицій, розвідок вітчизняної юридичної науки, а також особливостей ментального забарвлення нашої суспільної психології, не буде для нас корисним.
Під організацією суду присяжних слід розуміти діяльність і процедури, відповідно до яких, по-перше, здійснюється відбір громадян для виконання функцій присяжних; по-друге, перевіряється відповідність цих осіб вимогам, встановленим у законі до присяжних; по-третє, присяжні викликаються для відправлення правосуддя. Крім того, у це поняття включаються всі інші організаційно-правові аспекти, що виникають у період виконання ними своїх обов’язків (надання послуг і приміщення для присяжних; використання часу присяжних; компенсація витрат присяжним; забезпечення безпеки присяжних).
Присяжні відіграють важливу роль у системі правосуддя України. Ці громадяни привносять в суд життєвий досвід і ціннісні орієнтації суспільства в цілому. Функції присяжних одночасно є почесними і повчальними. Для багатьох осіб ці функції часто є першим знайомством із системою правосуддя. Через те існує потреба в розробленні науково-практичних методів роботи з присяжними, які враховували б як питання, що цікавлять присяжних особисто, так і вимоги, що ставляться законом до присяжного. Ефективна організація суду присяжних дозволить знизити витрати, пов’язані з розглядом справ цим судом і значною мірою сприятиме при цьому підвищенню авторитету судової влади в суспільстві.
Організація суду присяжних повинна починатися з процесу відбору присяжних. Процес відбору присяжних містить у собі декілька етапів.
На першому етапі голова апеляційного суду відповідної області складає список на підставі списків виборців. В Україні, на відміну від інших країн, немає необхідності використовувати які-небудь інші списки, наприклад, реєстрацію осіб, що одержали права водія, оскільки історично активність виборців завжди була високою і найбільш повними списками осіб, що проживають на відповідній території, є списки виборців.
На другому етапі комісія з уповноважених представників суду, органів юстиції і відповідної ради, склад якої затверджується головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, головою обласної ради, Київськими та Севастопольським міськими головами, формує список присяжних.
На третьому етапі список присяжних затверджується рішенням відповідної ради – Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної ради, Київської і Севастопольської міських рад.
Списки присяжних апеляційних військових судів за поданням голів цих судів формуються з числа військовослужбовців, рекомендованих зборами військових частин та військових установ військових гарнізонів, розташованих на території, на яку поширюється юрисдикція апеляційного військового суду.