Після чого головуючий звертається до присяжних з напутнім засідателям словом. Якщо присяжним не зрозумілі питання, вони вправі отримати на роз'яснення. Відразу ж після напутнього слова можуть заявити сторони про те, суддя що у своєму напутнє слово порушив принцип об'єктивності та неупередженості.
Комплектні присяжні засідателі віддаляються в дорадчу кімнату для винесення вердикту та старшина присяжних засідателів за правилами колегіального прийняття рішення проводить з ними нараду, результати та хід якого не підлягають розголошенню.
Обвинувальний вердикт приймається, тільки коли за позитивні відповіді на кожне з поставлених у ньому трьох основних питань проголосувало більшість присяжних засідателів. Питально лист з відповідями колегії присяжних засідателів підписується старшиною присяжних засідателів.
Якщо не у присяжних засідателів, не у головує не виникає запитань, що вимагають продовження судового слідства або яких-небудь додаткових пояснень, опитувальний лист проголошується старшиною присяжних засідателів. Після цього виправданий, що знаходиться під вартою, звільняється. Головуючий дякує присяжних засідателів і оголошує про закінчення їхньої участі в судовому засіданні.
У разі винесення обвинувального вердикту:
а) сторони досліджують обставини, пов'язані з кваліфікацією вчиненого підсудним, призначення йому покарання, дозволом цивільного позову та іншими питаннями, які вирішуються судом при постановленні обвинувального вироку;
б) проводяться дебати сторін, під час яких останніми виступають захисник і підсудний;
в) підсудний вимовляє останнє слово,
г) суддя видаляється для винесення рішення по кримінальній справі. 9. Головуючий постановляє одне з рішень:
1) припиняє кримінальну справу - за наявності до того передбачених ст. 254 КПК України підстав;
2) постановляє виправдувальний вирок - в випадках, коли головуючий визнав відсутність в діянні ознак злочину або присяжні засідателі дали негативну відповідь хоча б на один з трьох основних питань:
а) чи доведено, що діяння мало місце;
б) чи доведено, що це діяння вчинив підсудний;
в) чи винен підсудний у вчиненні цього діяння;
3) постановляє обвинувальний вирок з призначенням покарання, без призначення покарання, з призначенням покарання і звільненням з нього - відповідно до ст. ст. 302, 307 і 308 КПК України;
4) постановляє про розпуск колегії присяжних засідателів та направлення кримінальної справи на новий розгляд іншим складом суду - якщо визнає, що звинувачувальний вердикт ухвалений відносно невинного і є достатні підстави для постановлення виправдувального вироку через те, що не встановлено подію злочину або не доведено участь підсудного у скоєнні злочину.
При призначенні покарання враховуються наступні обставини. Якщо підсудний визнаний:
1) заслуговує поблажливості, йому не можна призначити:
- Обчислюване покарання, що перевищує за своїм розміром середню величину, отриману в результаті поділу навпіл суми значень нижнього і верхнього меж позбавлення волі або іншого виду покарання, передбаченого санкцією відповідної статті КК для даного покарання;
- Смертну кару.
2) заслуговує особливої поблажливості, то йому обов'язково призначається покарання нижче найнижчої межі, передбаченої законом заданий злочин, або суд переходить до іншого, більш м'якого виду покарання.
На початку 90-х років XX ст. українське суспільство вступило на шлях розбудови демократичної правової держави. Прагнення формування правової держави, щоб посісти гідне місце серед розвинутих країн світової спільноти, спонукало Україну до проведення політичної, економічної та судової реформ шляхом приведення національного законодавства до вимог і стандартів європейського законодавства. Зокрема судово-правова реформа має привести судову систему, всі галузі права у відповідність до вимог Конституції і тих соціально-економічних змін, що сталися у суспільстві. Проведення судової реформи повинно сприяти становленню незалежного у своїй діяльності суду, що має приймати самостійні від політичних симпатій та ідеологічних упереджень рішення, виступати гарантом законності і справедливості, забезпечуючи тим самим реальний захист конституційних прав і свобод людини і громадянина.
З метою виконання поставлених задач Верховна Рада України винесла у 1992 р. Постанову «Про Концепцію судово-правової реформи в Україні», серед основних положень якої була реалізація демократичних ідей правосуддя, вироблених світовою практикою і наукою. Зокрема передбачається створення такого судочинства, яке максимально гарантувало б право на судовий захист, рівність громадян перед законом, створило б умови для дійсної змагальності і реалізації презумпції невинності, гарантувало б право громадянина на розгляд його справи компетентним, незалежним і неупередженим судом. Розгляд окремих категорій судових справ передбачається суддями з розширеною колегією судових засідателів.
В той же час слід зазначити, що серед українських юристів, прихильників реалізації безпосередньої демократії у галузі судочинства, є ті, хто надає перевагу інституту народних засідателів як такому, що не втратив свого правозахисного потенціалу на сьогодні. Даний інститут, на їх думку, має своєю перевагою адаптованість до вітчизняної системи права, а також є більш об’єктивним, оскільки народні засідателі фактично користуються правами судді, вирішуючи справу разом з професійними суддями, тобто питання права і факту. Вважається, що принцип участі народу у здійсненні правосуддя реалізується ефективно в нашій державі за допомогою інституту народних засідателів, а тому немає потреби в заміні даного інституту на інститут суду присяжних, слід лише поліпшити умови його діяльності.Так, Рада суддів України, підтримуючи ідею розроблення і затвердження Концепції подальшого здійснення судово-правової реформи в Україні, прийняла 26 травня 2006 р. рішення про необхідність виключення з Конституції України положення про участь у судочинстві присяжних, оскільки ця процедура малоефективна і пов’язана зі значними витратами, однак залишення натомість інституту народних засідателів, що відповідає як вітчизняним традиціям, так і практиці тих європейських держав, які використовують таку ж форму залучення представників громадськості до здійснення правосуддя.
В той же час існує і думка про необхідність здійснення правосуддя виключно професійними суддями. Суд присяжних вважається результатом емоційної, а не правовиконавчої судової діяльності, що був запроваджений у Конституцію України на хвилі значних соціально-політичних потрясінь як популістська акція. Враховуючи зазначене і незадовільний стан діяльності інституту народних засідателів, такі юристи пропонують виключити з Конституції України норму про суд присяжних і народних засідателів, оскільки ці інститути є зайвими в системі об’єктивної судової влади.
Внаслідок вищезазначеного можна стверджувати про поділ політико-правової думки в Україні щодо доцільності запровадження інституту суду присяжних, де слід виділити: 1) противників будь-якої участі представників громадськості у здійсненні правосуддя, які віддають перевагу інституту професійних суддів, оскільки він, на їх думку, є єдиним здатним здійснювати якісне правосуддя внаслідок володіння належною базою юридичних знань і професійним досвідом; 2) прихильників залучення пересічних громадян до здійснення правосуддя для забезпечення принципу народовладдя, щоб суд відповідав прямому своєму призначенню, тобто був істинно народним, серед яких, в свою чергу, можна виділити прихильників виключно інституту народних засідателів і прихильників запровадження нової форми судочинства – суду присяжних. Незважаючи на розходження думок щодо вибору форми народовладдя у сфері правосуддя, значна частина українських юристів вважає недоречним одночасне запровадження обох інститутів, оскільки це є змішуванням двох різних правових систем.
У юридичному словнику суд присяжних визначено як один з демократичних інститутів судової системи, що уособлює принцип участі народу у здійсненні правосуддя. Запровадження суду присяжних у національну судову систему відбулося на основі положень Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про судоустрій від 13 листопада 1989 р. Саме в цьому нормативному акті вперше зазначалося про залучення суду присяжних до здійснення кримінального судочинства. Так, ст. 11 Основ визначала, що у справах про злочини, за скоєння яких законом передбачена смертна кара або позбавлення волі строком понад десять років, питання про винуватість підсудного може вирішуватись судом присяжних (розширеною колегією народних засідателів). Такі зміни сталися внаслідок визнання результатів діяльності інституту народних засідателів незадовільними. Було висловлено думку про необхідність проведення певних змін у судочинстві шляхом збільшення кількості народних засідателів при розгляді кримінальних справ про найбільш небезпечні злочини або про запровадження суду присяжних англо-американської моделі. Вважалося, що такі заходи зможуть забезпечити гарантію справжньої незалежності суду, дотримання прав і свобод громадян, а також зробити життєздатними принципи змагальності і колегіальності.