Законодавством України чітко визначені випадки, коли особа не може виконувати обов’язки присяжного засідателя, а саме внаслідок фізичних і психічних вад, несумісності своєї діяльності з обов’язками присяжного засідателя тощо. Перелік таких підстав розширюють українські юристи на основі своїх теоретичних розвідок. Однією з можливих підстав визначається наявність заяви особи про звільнення її судом від виконання обов’язків присяжного засідателя з поважних на те причин, як то виховання дітей молодшого шкільного віку, дітей-інвалідів, догляд хворих або похилого віку членів сім’ї, через релігійні переконання. Також законодавством визначаються випадки, коли особа має заявити самовідвід, а якщо це не було зроблено, отримати відвід з боку суду, судді та інших учасників судового процесу. Стосовно правової природи відводу, а саме – відсутність його мотивування, деякі юристи не погоджуються з таким положенням, оскільки це, на їх думку, об’єктивно принижує честь і гідність присяжних, не дає їм можливості дати пояснення з мотивів відводу.
Таким чином, законодавство України визначає лише загальні риси суду присяжних, не вказуючи яким чином будуть діяти присяжні – як єдина колегія разом із головуючим суддею, тобто як сучасна континентальна модель суду присяжних, чи суд шеффенів, або самостійно, як класична модель суду присяжних. Це, в свою чергу, не дає можливості віднести суд присяжних в Україні до жодної моделі, що існують на сьогодні у світі. В той же час В.Т. Маляренко вважає, що в Україні має запроваджуватися саме англо-американська модель суду присяжних, оскільки на це безпосередньо вказує сама норма Конституції України, яка визначає участь народу у здійсненні правосуддя як через суд присяжних, так і народних засідателів. За відсутності норми про інститут народних засідателів можна було б взяти за основу європейську модель суду присяжних. Однак внаслідок відсутності офіційного тлумачення в юридичній літературі термінів «суд присяжних» і «суд за участю народних засідателів» виникає проблема чіткого розмежування їх юрисдикції [65, с. 5].
Вказівка на побудову англо-американської моделі міститься також і в Указі Президента України «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» від 10 травня 2006 р., де зазначено про необхідність відокремлення функцій присяжних від функцій професійного судді: присяжні мають вирішувати у своєму вердикті лише питання юридичного факту, а професійний суддя на основі вердикту присяжних і норм кримінального права повинен постановляти вирок [96, с. 9].
В той же час слід зазначити, що значна кількість українських юристів серед існуючих у світі моделей суду присяжних надає перевагу запровадженню континентальної моделі. Деякі юристи ототожнюють і суд присяжних, що діє у Франції в наш час, і суд шеффенів, що діє у Німеччині як континентальну модель суду присяжних. Підставою для такого ототожнення є схожість правової природи обох інститутів, а саме – справа розглядається єдиною колегією суду у складі судді та певної кількості громадян, що має спільно вирішувати всі питання по кримінальній справі. Це сталося після прийняття у Франції ряду нормативних актів (Закону від 5 березня 1932 р., Закону від 25 листопада 1941 р., підтвердженого Ордонансом від 20 квітня 1945 р.) з метою усунення недоліків судочинства за участю суду присяжних, які значно змінили правову природу даного інституту. Відтоді у кримінальному судочинстві Франції стала діяти єдина колегія у складі трьох професійних суддів і семи присяжних засідателів, а після наступних змін у законодавстві у складі дев’яти присяжних засідателів. Така судова колегія спільно розглядає справу по суті – вирішує питання як про винуватість особи, так і про призначення цій особі певного покарання, виносячи немотивований вирок за внутрішнім переконанням. Однак, на думку К.Ф. Гуценка, таку процедуру провадження кримінальних справ не можна ототожнювати з німецьким інститутом шеффенів, оскільки процесуальні питання і питання, пов’язані з цивільним позовом, розглядаються без участі присяжних засідателів.
Доцільність створення єдиної колегії професійних і народних суддів аргументується українськими юристами корисністю поєднаного використання правової обізнаності судді і різноманітного життєвого та професійного досвіду присяжних засідателів у судовому розслідуванні при дослідженні фактичних обставин справи, даних про особу підсудного, причин та умов вчинення злочину, визначенні виду і міри кримінального покарання.
Однак не слід ідеалізувати континентальну модель суду присяжних. Суттєвим недоліком такої моделі є посилення дискреційних функцій головуючого судді: будучи вже ознайомленим зі справою, він своїми зауваженнями під час дебатів сторін та своїм резюме визначає дещо наперед позицію всієї суддівської колегії, тоді як присяжні на цій стадії не відіграють активної ролі, що в результаті дозволяє головуючому добитися від журі винесення покарання, яке відповідає його особистим переконанням.
Англо-американська модель суду присяжних вважається непридатною для України внаслідок невідповідності її принципів вітчизняній правовій доктрині та практиці. Значним недоліком англо-американської моделі вважається процедура захисту, відсутність аргументації рішень присяжних, що перешкоджає ґрунтовному оскарженню їхнього вердикту і шкодить тим самим як інтересам підсудного, так і потерпілого, а також можливість такого оскарження лише у касаційному порядку, де не досліджуються питання фактичної сторони діяння. На противагу цьому слід зазначити, що така ж процедура оскарження рішення, прийнятого судом присяжних континентальної моделі: вирок є немотивованим і оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, а лише у касаційному порядку до Касаційного суду Франції.
Наступною аргументацією, що заперечує можливість запровадження англо-американської моделі суду присяжних, виступає твердження про непідготовленість чи взагалі нездатність наших громадян у правовому та психологічному аспектах до самостійного прийняття судового рішення, тобто вердикту. Таким чином, запровадження суду присяжних англо-американської моделі вважається у правовому розвитку кроком назад, оскільки лише кваліфіковане застосування досвідченими суддями норм матеріального і процесуального права на основі принципу верховенства закону й українських правових традицій може бути корисним і відповідати меті правосуддя. Однак, на думку деяких російських колег, переваги судочинства за участю суду присяжних перед звичайним судовим процесом можливі саме при використанні англо-американської моделі, а не континентальної, яка близька до інституту народних засідателів. Отже, якщо українські юристи стверджують про можливість існування в Україні лише континентальної моделі суду присяжних, то деякі російські юристи, маючи певний досвід роботи з цим інститутом, впевнені у протилежному.
Українські юристи також розходяться в думках з приводу галузевого напрямку діяльності даного інституту. Дехто вважає помилкою виключення участі громадян при вирішенні цивільних справ, інші наголошують, що розгляд цивільних та адміністративних справ має здійснюватися лише професійними суддями без участі присяжних засідателів, оскільки не ставиться питання про позбавлення волі.
Прихильники суду присяжних вважають, що даний інститут треба запроваджувати одночасно на всій території України, не вдаючись до експериментів в окремо взятих областях.
Таким чином, думки українських юристів щодо доцільності запровадження суду присяжних в Україні досить неоднозначні – від повного несприйняття, заперечення його позитивного значення для забезпечення прав і законних інтересів підсудних, потерпілих та інших учасників процесу, до абсолютної впевненості у прогресивності цієї форми судочинства, її підвищеному правозахисному потенціалі. Виходячи з вищезазначеного, вважаємо, що тут слід погодитись з нашими попередниками, які зазначали, що немає жодної ідеальної установи – кожна має свої переваги і свої недоліки.
Робочою групою Міністерства юстиції, спільно з Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права при Президентові України, запропонований для громадського обговорення проект нового Кримінального процесуального кодексу України. Проект містить низку концептуальних новел які потребують докладного дослідження, зокрема, кримінальне провадження у суді присяжних (параграф 4 глави 27 проекту КПК). Незважаючи на багаторічні дослідження проблем суду присяжних, деякі доктринальні засади його діяльності викликають суперечки у науковій літературі. Нерозуміння суті суду присяжних, його позитивного впливу, здатного виконати роль «аспірину» для національного правосуддя, призвело до відстрочення його впровадження, незважаючи на закінчення терміну перехідних положень Конституції України.