Метою національної правової науки має стати вироблення загальних, несуперечливих рекомендацій для законотворчої діяльності із врахуванням світового досвіду, які б дозволили максимально реалізувати позитивні сторони інституту суду присяжних.
Проте, насамперед потрібно вирішити питання порядку впровадження суду присяжних. Досвід Російської Федерації свідчить про необхідність одночасного, а не поетапного формування цих судів на всій території держави, з метою забезпечення принципу рівності громадян перед законом і судом, незалежно від місця проживання чи вчинення злочину. Обґрунтуванням такої позиції слугує Постанова Конституційного суду РФ від 02 лютого 1999 р. № 3-П в якій зазначається, що згідно зі статтею 19 Конституції Російської Федерації – всі рівні перед законом і судом (частина 1); держава гарантує рівність прав і свобод людини і громадянина незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового становища, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, приналежності до суспільних об'єднань, а також інших обставин (частина 2). Отже, право на розгляд справи судом за участю присяжних засідателів у випадках, передбачених статтею 20 (частина 2) Конституції Російської Федерації, має бути забезпечено на рівних підставах і в рівній мірі всім обвинуваченим, незалежно від місця скоєння злочину, встановленої федеральним законом територіальної та іншої підсудності таких справ та інших подібного роду обставин.
Іншим актуальним питанням залишається визначення вимог до кандидатів у присяжні, зазначені статтями 66 і 69 Закону України «Про судоустрій України». Так, за професійною ознакою не можуть бути присяжними депутати усіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси. Враховуючи світовий досвід, доцільно, на нашу думку, розширити цей перелік і встановити заборону до участі у якості присяжних взагалі всіх дипломованих юристів, а також священнослужителів, керівників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, лікарів, військовослужбовців (крім військових судів). Варто також застосувати віковий ценз не тільки щодо мінімально допустимого віку кандидата (30 років), а й максимального, встановивши його за аналогією з віком звільнення судді з посади у 65 років.
Заслуговує уваги національний досвід формування суду присяжних. Так, наприклад, згідно ст. 84 «Учреждения судебных установлений» 1864 року, заборонялось включати до загальних списків присяжних засідателів: членів судових місць, дільничних мирових суддів, обер-секретарів і секретарів судових місць, судових приставів, нотаріусів, осіб прокурорського нагляду при судових місцях, віце-губернаторів, чиновників, які займають посади скарбників та чиновників поліції. Варто відзначити, що питання підбору і діяльності корпусу присяжних набагато краще продумані в законодавчих актах судової реформи 1864 року, ніж у сучасному законодавстві України. В Австрії відповідно до закону про реєстр присяжних і шеффенів 1946 року виключаються із списків члени уряду, адвокати, священнослужителі, а також можуть вивільнятися особи старші 60 років, лікарі, аптекарі, дантисти, жінки з малолітніми дітьми і ті, хто працює за трудовими угодами п’ять днів на тиждень.
Отже, правила добору громадян для участі в суді як присяжних, потребують суттєвого допрацювання з метою виключення осіб, які не здатні виконувати цей почесний обов’язок громадянина, а також тих осіб, об’єктивність яких заздалегідь здатна викликати сумніви. Правильний підбір присяжних має забезпечити формування «суду народної справедливості», як суду «рівних над рівними».
Право особи на суд присяжних має своє безпосереднє закріплення на конституційному рівні у багатьох країнах, зокрема, в Конституції США. Згідно шостої поправки 1791 року у всіх випадках карного переслідування, звинувачений має право на скорий і прилюдний суд безсторонніх присяжних того штату й округу, де скоєно злочин, причому цей округ повинен бути заздалегідь визначений законом. Враховуючи важливість зазначених положень для реалізації прав і свобод громадянина, вважаємо доцільним закріпити право особи на суд присяжних і в Конституції України.
Позитивним кроком у запропонованому проекті КПК є скасування інституту повернення справи прокурору або на додаткове розслідування, який за своєю суттю знаходиться у протиріччі як з демократичними засадами правосуддя, так і з самою ідеєю суду присяжних. Вважаємо, що діюча в Україні практика повернення справ на додаткове розслідування має негативний вплив на якість проведення розслідування злочинів та розгляду кримінальних справ в суді, оскільки виступає в якості страхового варіанту для погано проведеної слідчої роботи. Відміна цього інституту буде мати перш за все позитивний дисциплінуючий вплив на представників міліції та прокуратури, а також позбавить суд «чорних виходів».
Проектом КПК передбачається надзвичайне обмежене застосування суду присяжних в Україні. Пропонується застосувати лише одну ознаку визначення підсудності – міру максимального покарання. Згідно ч.3 ст.403 проекту КПК, правосуддя судом присяжних здійснюється у кримінальних провадженнях щодо злочинів, за які передбачене довічне позбавлення волі. На нашу думку, коло підсудних суду присяжних справ слід розширити і включити до нього справи про особливо тяжкі злочини, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років (ч. 5 ст. 12 КК України). Ці злочини не становлять великої кількості і їх розгляд судом присяжних за клопотанням обвинуваченого не обтяжить суди. Таке рішення дозволить забезпечити демократичність правосуддя, доступність суду присяжних для більшого кола осіб та надасть їм додаткові гарантії правосуддя.
Спірним питанням є запропонований в ч. 2 ст. 403 проекту КПК України склад суду присяжних: один головуючий професійний суддя і колегія із семи присяжних. Відмітимо, що світовій законодавчий практиці відома різна кількість присяжних в складі колегії: 6, 12, 15, 23. На нашу думку, з метою підвищення об’єктивності і ефективності суду присяжних, слід зупинитись на розширеному складі журі, яке складається з 12 присяжних. Ця модель вже була випробувана на землях України після судової реформи 1864 року і довела свою життєздатність. Саме до неї повернулось і законодавство сучасної Росії (ст. 30 КПК РФ). Християнська ментальність, яка є панівною на теренах України, саме з кількістю обраних з дванадцяти доброчесних осіб та одним посвяченим у знання, підсвідомо пов’язує основну ознаку правосуддя – справедливість.
Заслуговує уваги вирішення в проекті КПК питання відбору присяжних (ст. 411). В основу цієї процедури покладено жеребкування, а не послідовний відвід присяжних представниками обвинувачення і захисту, проте залишивши за ними досить широке право відводу. Питання мотивів відводу залишено відкритим [83].
Статтею 412 Проекту передбачена можливість розпуску колегії присяжних, яка направлена на формування найбільш об’єктивного складу суду. Так, кожен з учасників судового розгляду має право на приведення присяжних до присяги, зробивши мотивовану заяву про те, що внаслідок особливостей кримінального провадження чи інших причин, склад колегії присяжних у цілому може виявитися нездатним ухвалити об’єктивний вердикт. Після вислуховування думок сторін з приводу зробленої заяви, головуючий своєю ухвалою, яка постановляється в нарадчій кімнаті, відхиляє або задовольняє її, розпускає колегію присяжних та здійснює повторний відбір присяжних. Проте, Проект не регламентує ситуації, за якої зазначені причини будуть виявлені в процесі розгляду кримінальної справи.
Проект КПК України передбачає класичну для суду присяжних процедуру судового розгляду справи (ст. 415). Зокрема, судовий розгляд у суді присяжних здійснюється згідно із загальними правилами судового розгляду, передбаченими Кодексом, з урахуванням особливостей такого судочинства. Питання про допустимість відомостей і виключення відомостей, отриманих незаконним шляхом, з переліку доказів, які підлягають дослідженню, вирішуються головуючим на підставі клопотань сторін чи з власної ініціативи за умови, що присутні у залі судового засідання присяжні не чують сторін і головуючого. Якщо дослідження вже відбулося, головуючий зобов’язаний повідомити присяжним, що вони не можуть брати їх до уваги. У разі визнання судом допустимості відомостей частково або для певної мети, головуючий зобов’язаний забезпечити дослідження лише допустимої частини відомостей і дати присяжним настанови щодо того, на доведення якої обставини вони можуть брати певний доказ до уваги. Відомості, які визнані, або можуть бути визнані головуючим недопустимими, не можуть розкриватися присяжним з допомогою висновку експерта. Зазначені положення не суперечать загальновизнаним у світовій практиці нормам, що визначають порядок розгляду справ судом присяжних.
Неоднозначним є вирішення важливої проблеми змісту опитувального листа. Згідно ч. 3 ст. 416 проекту КПК щодо кожного кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, в опитувальному листі ставляться питання: