Представництво іноземного суб’єкта господарювання не має статусу юридичної особи і не здійснює самостійно господарську діяльність. Воно діє від імені та за дорученням суб’єкта господарювання, представником якого є.
Діяльність представництв іноземних суб’єктів господарювання оподатковується відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Постійні представництва нерезидентів, як випливає із ст. 2 цього Закону, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників, є платниками податку.
Реєстрація представництв некомерційних організацій – юридичних осіб в Україні проводиться у відповідності з Положенням про порядок реєстрації філій, відділень, представництв та інших структурних підрозділів громадських (неурядових) організацій в Україні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року, Міністерством юстиції.
Розділ ІІ. Діяльність суб’єктів господарювання України за кордоном
1. Особливості українських юридичних осіб
За вітчизняним законодавством зовнішньоекономічна діяльність суб’єктів господарювання України може здійснюватися на договірній основі з іноземними партнерами як на території України, так і за її межами. Суб’єктами господарювання в Україні визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно, несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб’єктами господарювання є:
господарські організації – державні, комунальні, колективні, приватні та інші підприємства, створені відповідно до законодавства, а також інші організації – юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.
Загальними умовами створення суб’єктів господарювання є такі: 1) суб’єкт господарювання створюється за рішенням власника чи власників майна або уповноваженого ним органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, перетворення) діючого (діючих) суб’єктів господарювання з додержанням вимог законодавства; 2) створення суб’єктів може бути також наслідком примусового поділу (виділення) діючого суб’єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.
Суб’єкти господарювання можуть створюватись для здійснення будь-якої діяльності, якщо вона не суперечить чинному законодавству. Обмеження є для приватних підприємств стосовно діяльності у виготовленні і реалізації деяких видів продукції. Таку діяльність можуть здійснювати лише державні підприємства.
На здійснення окремих видів господарської діяльності, як уже згадувалось, треба мати спеціальний дозвіл – ліцензію. Перелік таких видів діяльності визначений у законодавстві.
Суб’єкти господарювання підлягають державній реєстрації, крім випадків, передбачених законодавством України. Державна реєстрація здійснюється в органах державної влади за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб’єкта, якщо інше не передбачено законом.
Поняття державної реєстрації розкривається в Законі України від 15 травня 2003 року "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців". Під нею розуміється засвідчення факту набуття або позбавлення статусу юридичної особи організацією та статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного реєстру.
Реєстрацію проводить державний реєстратор, який призначається на посаду міським головою міста обласного підпорядкування або головою районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації за погодженням із спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації. Він оформляє та видає свідоцтва про державну реєстрацію, а також їх заміну; формує, веде та забезпечує зберігання реєстраційних справ; проводить державну реєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб та змін або місця проживання фізичних осіб – підприємців; передає органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду та фондів соціального страхування повідомлення та відомості з реєстраційних карток про ведення реєстраційних дій, у тому числі щодо створення відокремлених підрозділів юридичних осіб (ст. 6 зазначеного Закону).
Свідоцтво про державну реєстрацію – це документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру – автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців – запису про їх державну реєстрацію.
Діяльність незареєстрованого суб’єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб’єктом, стягуються до Державного бюджету.
Скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання проводиться за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках визнання недійсними, чи такими, що суперечать законодавству установчих документів, або здійснення незаконної діяльності. Скасування державної реєстрації припиняє господарську діяльність і є підставою для ліквідації суб’єкта господарювання.
Суб’єкти господарювання – господарські організації мають право відкривати свої філії (відділення), представництва. Відкриття таких підрозділів не потребує їх реєстрації. Суб’єкт господарювання лише повідомляє про їх відкриття реєструючий орган, вносячи додаткову інформацію в свою реєстраційну картку.
Організації, наділені статусом юридичної особи, вправі здійснювати діяльність, що виходить за межі України відповідно до вітчизняного законодавства, законодавства іноземної держави, міжнародних угод.
Вітчизняне законодавство визначає зміст особистого статуту організацій – юридичних осіб, виду їх діяльності у міжнародному господарському обігу, які є майже аналогічним видом діяльності іноземних суб’єктів господарювання в Україні.
При порушенні законодавства України до зазначених суб’єктів можуть застосовуватися спеціальні санкції, скажімо, передбачені ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та Положенням про порядок застосування до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", затвердженим наказом Міністерства економіки від 17 квітня 2000 року. Ними, зокрема, є індивідуальний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності, які застосовуються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України за рішенням судів або за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів та Національного банку України. юридичний особа міжнародний приватний право
Законодавство іноземних держав регламентує питання допуску українських суб’єктів господарювання на власну територію, визначає сфери та умови їх діяльності.
Межі здійснення діяльності суб’єктів господарювання за кордоном залежить від поширення на них певного виду правового режиму (національного, недискримінаційного, найбільшого сприяння чи спеціального). В більшості випадків іноземне законодавство передбачає для організацій – юридичних осіб національний режим, тобто вони можуть здійснювати господарську діяльність на тих самих умовах і в тому самому обсязі, що й вітчизняні суб’єкти господарювання.
Міжнародні угоди, їх норми можуть регламентувати питання правового режиму, який надається суб’єктам господарювання України за кордоном, сфери їх діяльності, оподаткування, транзиту та ін.
2. Об’єднання підприємств як суб’єкти господарювання
Підприємства, за законодавством України, вправі об’єднувати свою господарську діяльність, створюючи для цього об’єднання у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
Об’єднання підприємств утворюються на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до законодавства мають таке право. До їх складу можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об’єднання підприємств, утворені на території інших держав. Вони утворюються на визначений строк чи як тимчасові об’єднання.
Об’єднання наділяються статусом юридичної особи, а підприємства, що входять до складу об’єднання, зберігають цей статус.
Залежно від порядку заснування об’єднання функціонують як господарські об’єднання, що утворюються на добровільних засадах за ініціативою самих підприємств, незалежно від їх виду, або як державні чи комунальні господарські об’єднання. Перші діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками, а другі – на основі рішення про їх утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про їх утворення.