Державне чи комунальне господарське об’єднання утворюється за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законодавством випадках, рішенням міністерств чи інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об’єднання, або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.
Підприємства, що входять до складу об’єднань, вправі добровільно вийти з об’єднання за умов, зазначених в законі чи договорі про створення об’єднання або в його статуті, делегувати частину своїх повноважень та повертати ці повноваження в порядку, визначеному установчими документами об’єднання; одержувати частину прибутку від спільної діяльності; мати інші права, обумовлені установчими документами об’єднання.
Підприємства можуть об’єднуватись в галузеві, міжгалузеві, регіональні та міжрегіональні господарські асоціації, концерни, корпорації, консорціуми та інші об’єднання.
Асоціація – це договірне об’єднання підприємств, яке створюється з метою постійної координації господарської діяльності, поглиблення спеціалізації і розвитку кооперації виробництва, організації спільних виробництв на засадах об’єднання своїх фінансових і матеріальних ресурсів для задоволення власних потреб або виробництва продукції, робіт, послуг для реалізації третім особам. При створенні господарської асоціації централізується одна або декілька виробничо-господарських і управлінських функцій. Господарська асоціація, за рішенням учасників, може представляти їх інтереси у відносинах з третіми особами.
Корпорація є теж договірним об’єднанням, створеним на засадах поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам правління корпорації.
Концерн – це таке об’єднання підприємств, яке здійснює спільну діяльність на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників з централізацією функцій науково-технічного та виробничого розвитку, а також інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Підприємства – учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень і функцій, у тому числі як представників їх інтересів у відносинах з третіми особами.
Консорціум відрізняється від інших видів об’єднань тимчасовим характером об’єднання коштів підприємств для досягнення спільної мети (вирішення конкретних завдань, реалізації цільових програм та проектів (науково-технічних, будівельних і т.п.)). Після виконання поставленого завдання консорціум припиняє свою діяльність.
Господарські об’єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та утворюють виконавчі органи, передбачені їх статутом.
Вищий орган затверджує статут об’єднання; вирішує питання про прийняття нових учасників та виключення учасників з його складу; вирішує фінансові та інші питання відповідно до установчих документів. Виконавчий орган, колегіальний чи одноособовий, що утворюється загальними зборами, вирішує питання поточної діяльності, які відповідно до статуту або договору віднесені до його компетенції.
Управління державним чи комунальним об’єднанням здійснюють правління об’єднання і генеральний директор, який призначається на посаду та звільняється органом, що прийняв рішення про утворення об’єднання.
Здійснення управління поточною діяльністю об’єднання може бути доручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства) на умовах, передбачених установчими документами відповідного об’єднання.
Учасники об’єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо).
Господарське об’єднання може утворювати за рішенням його вищого органу унітарні підприємства, філії, представництва.
Певні особливості, які відрізняють їх від інших об’єднань, мають промислово-фінансові або транснаціональні промислово-фінансові групи. До них можуть входити промислові, сільськогосподарські та інші підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші організації, в тому числі і іноземні, що мають на меті отримання прибутку. Вони створюються за рішенням уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.
Відповідно до Закону України від 21 листопада 1995 року "Про промислово-фінансові групи в Україні" промислово-фінансова група складається з головного підприємства цієї групи, яке виготовляє кінцеву продукцію, здійснює її збут, сплачує податки і офіційно представляє інтереси групи в Україні та за її межами, та інших учасників групи.
Інші учасники промислово-фінансової групи – це підприємства, банки, наукові і проектні установи, організації чи іноземні підприємства, що входять до складу цього об’єднання, виробляють проміжну продукцію або надають банківські послуги учасникам і головному підприємству і мають на меті одержання прибутку.
Входячи до складу промислово-фінансової групи, головне підприємство, інші її учасники зберігають статус юридичної особи, а промислово-фінансова група в цілому цим статусом не наділяється. Право діяти від її імені має виключно головне підприємство.
Головне підприємство та інші учасники промислово-фінансової групи укладають Генеральну угоду про сумісну діяльність по виробництву кінцевої продукції, за якою всі учасники зберігають незалежність у здійсненні виробничої, господарської і фінансової діяльності. Генеральна угода підлягає затвердженню постановою Кабінету Міністрів України.
Головним підприємством промислово-фінансової групи не може бути торговельне підприємство, транспортне, підприємство у сфері громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, банк, фінансово-кредитна установа.
Порядок створення, реорганізації та ліквідації промислово-фінансової групи визначається законодавством.
Господарським кодексом України та іншими законодавчими актами регламентується і діяльність асоційованих підприємств та холдінгових компаній.
Асоційовані підприємства – це група суб’єктів господарювання, пов’язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою чи вирішальною.
Проста залежність виникає у разі, якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів. А вирішальна залежність виникає тоді, коли між підприємствами встановлюються відносини контролю – підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема, володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.
Суб’єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства, визначається холдінговою компанією. Якщо з вини останнього дочірнім підприємством було укладено і здійснено невигідні для нього угоди або операції, то контролююче підприємство повинно компенсувати завдані йому збитки. З вини контролюючого підприємства дочірнє підприємство може опинитися і в стані банкрута. У цьому випадку субсидіарну відповідальність перед його кредиторами нестиме контролююче підприємство.
Висновки
Таким чином на підставі всього викладеного вище можна зробити висновки, що юридичні особи, як в українському законодавстві, так і в законодавствах зарубіжних країн - це, перш за все різного роду підприємницькі об'єднання, які відіграють вирішальну роль в економіці будь-якого розвиненого або держави, що розвивається. Юридичні особи у своїй діяльності не обмежуються рамками однієї держави, вони мають право укладати договори і з іноземними партнерами, тобто здійснювати зовнішньоекономічну діяльність. Тому важливо визначити національність юридичної особи, її особистий закон, який встановлює обсяг правоздатності юридичної особи, порядок його створення і ліквідації, а також розглянути правове становище юридичних осіб в інших країнах. Перераховані вище питання і розглядаються в основній частині даної роботи, причому в першу чергу я вважав за потрібне розглянути питання, що стосується національності юридичної особи, так як він є вирішальним для визначення статуту юридичної особи. Самим великим з'явився питання правового положення іноземних юридичних осіб за кордоном. Це пояснюється тим, що Україна в даний момент є країною, що розвивається і їй необхідне залучення іноземних інвестицій розвинутих зарубіжних країн, які сприяють залученню не тільки капіталу, але й нових технологій, способів виробництва, організації менеджменту та ін. У порівнянні з правовим положенням іноземних юридичних осіб в нашій країні, їх правове становище в значно меншій мірі відображено в законодавстві України і регулюється в основному підзаконними актами, двосторонніми угодами між країнами та зовнішньоекономічними договорами (контрактами), які полягають самими учасниками зовнішньоекономічної діяльності.
Список використаної літератури
1. Алан Татам. Право Європейського Союзу. К. 1998. С. 200.
2. Федосеева Г.Ю. Международное частное право: Учебник.- М.: Острожье, 1999.- С. 173 – 175.
3. М.И. Кулагин. Предпринимательство и право: опыт Запада. М. 1992. С. 38.
4. Д.И. Азаревич. Из лекций по римскому праву. Вып. І. Одесса. 1885. С. 118; С.Н. Братусь. Зазн.твір. С. 40.
5. Ануфриева Л.П. Международное частное право: В 3-х т. Особенная часть: Учебник. — М.: Изд-во БЕК.
6. Дахно І.І. Міжнародне економічне право. — К.: Центр учбової літератури.
7. Дахно І.І. Міжнародне приватне право. — К.: МАУП.
8. Додонов В.Н., Каминская Е.В., Румянцев О.Г. Словарь гражданского права / Под ред. В.В.Залесского. — М.: ИНФРА-М.
9. Звеков В.П. Международное частное право. — М.: НОРМА.
10. Кибенко Е.Р. Международное частное право. — Х. Михеев С.А. Международное экономическое право. — Х.
11. Опришко В.Ф. Міжнародне економічне право. — К.: КНЕУ.
12. Попов А.А. Международное частное право. — Х.: РА.
13. Фединяк Г.О., Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право. — К.
14. Чубарєв В.Л. Міжнародне економічне право. — К.: Юрінком Інтер.
15. Юлдашев О.Х. Міжнародне приватне право. — К.: Ін Юре.
16. Міжнародне приватне право: Навч. посібник / За ред. В. М. Гайворонського, В. П. Жушмана - К.: Юрінком Інтер, 2007. — 368 с.