· містять у собі правові норми;
· мають зовнішню форму у вигляді письмового документу встановленої форми;
· володіють юридичною силою, яка відображає їхнє співвідношення з іншими нормативно-правовими актами, місце і роль у системі законодавства та правового регулювання.
Юридична сила — це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка відображає їхнє співвідношення і взаємозалежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави. Головним критерієм поділу нормативно-правових актів є їхня юридична сила. Вони, відповідно, поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти.
Отже, за юридичною силою нормативно-правові акти поділяються:
Законодавчі акти:
1. Конституція України — Основний Закон держави.
2. Закони, прийняті на референдумі;
3. Нормативно-правові акти Верховної Ради України:
4. Закони України.
Підзаконні нормативно-правові акти:
· постанови ВР України;
· нормативно-правові акти Президента України — укази Президента України;
· нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України — постанови Кабінету Міністрів України;
· нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади — накази.
· нормативно-правові акти державних адміністрацій — розпорядження Голови адміністрації, накази керівників відділів і управлінь,
· нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування — рішення відповідної ради, розпорядження сільського, селищного, міського голови, рішення виконавчого комітету відповідної ради.
· локальні нормативно-правові акти — нормативні накази керівників державних установ і організацій різних форм власності.
Як висновок, хотілося б відмітити, що згідно актам проголошення незалежності України від 24 серпня 1991р. і Конституції України від 26 червня 1996р. - Україна являє собою незалежну суверенну державу. Всі державні інститути України знаходяться на початку реформування, в тому числі і правова система. Україна являється країною кодифікованого права, в якій головною рисою є верховенство закону. Найбільш важливий закон на Україні - Конституція. І для нас дуже важливо знайти ту ідеальну правову модель, яка б нас задовольнила.
Але мабуть не існує ідеальної правової моделі, яка б одночасно підходила б для всіх країн світу.
Розширення міжнародних зв’язків, як економічних так і політичних, сприяє уніфікації правових систем. Інтегруючу роль відіграло утворення «спільного ринку», різноманітних міжнародних організацій, які завдяки єдиному правовому регулюванню стимулюють наближення джерел права.
В результаті цього, хоч і збільшується круг джерел права, але співвідношення їх впливу все рівно неоднакове. Наприклад, в країнах з романо-германським правом основним джерелом права є закон і підзаконний акт; в державах, чиї правові системи належать до англосаксонської правової сім’ї ведучу роль грає судовий прецедент, який інколи стоїть вище закону.
Зараз в англо-саксонських країнах намітилась тенденція до збільшення значення закону і підзаконних актів; в державах континентального прав навпаки, роль судової практики і претендента зростає з кожним днем.
Пріоритетними серед норм права цивілізованих держав стають, перш за все, націлені на захист прав і свобод людини. Правда, найбільш складно процеси уніфікації правових норм і законодавства в цілому проходять в тих державах, правові системи, яких знаходяться під сильним впливом релігійних і національних традицій. Що стосується Законів і підзаконних нормативно-правових актів, то слід відзначити, що вони відіграють визначальну основоположну роль у правотворчості будь-якої держави. Тому розуміння, правильне застосування законодавства на всіх рівнях є пріоритетною задачею кожної держави. В даній роботі я розглянув основні положення щодо тлумачення нормативно-правових актів, роздивився їх структуру, зміст і значення.
Так, нормативно-правовий акт — це письмовий документ компетентного органу держави або самого народу, в якому закріплюються встановлені та забезпечувані державою формально обов'язкові правила фізичної поведінки суб'єктів суспільного життя. Нормативно-правовий акт є необхідним і невіддільним елементом правотворчої системи держави. Він має різну юридичну силу і, відповідно, поділяється на закони та підзаконні нормативно-правові акти. Нормативно-правовий акт є волевиявленням держави або всього народу, тобто він приймається тільки державними або іншими органами, які мають відповідні державно-владні правотворчі повноваження, і є їхнім одностороннім волевиявленням, містить у собі правові норми, має зовнішню форму у вигляді письмового документу встановленої форми, володіє юридичною силою, яка відображає його співвідношення з іншими нормативно-правовими актами, місце і роль у системі законодавства та правового регулювання.
Нормативно правові акти поділяються за своїм змістом і значенням, але головним критерієм їх поділу є їхня юридична сила.
Законом в Україні визнається нормативно-правовий акт органу законодавчої влади держави або самого народу, який приймається та змінюється в особливому порядку, регламентує найважливіші суспільні відносини і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів.
Щодо значення і властивостей Заокну, то він є нормативно-правовим актом органу законодавчої влади, тобто вищого представницького органу держави або самого народу. В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму). Закони встановлюються для регулювання найважливіших питань суспільного і державного життя. Зокрема, як передбачено ст. 18 Конституційного договору: “Виключно законами визначаються: регулювання питань про права та свободи людини і громадянина, громадянство” і т. д. (всього 12 пунктів), він має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативних актів. Це знаходить свій вираз у тому, що акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим суб'єктом, який його встановлював, для законів встановлюється особливий порядок їхнього прийняття і введення в дію, який закріплюється у конституції та інших спеціальних законах.
Підзаконний нормативно-правовий акт — акт, який видається відповідно до закону, на підставі закону, для конкретизації законодавчих розпоряджень та їх трактування або встановлення первинних норм. Підзаконні нормативно-правові акти поділяються на дві основні категорії, до яких входять норми, які встановлюють загальні основи правового регулювання, та такі, що містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання.
Серед видів підзаконних актів, виділяють Відомчі акти, Підзаконні нормативні акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ, організацій, акти комерційних організацій тощо, кожен з яких має своє універсальну форму, зміст і призначення.
До підзаконних нормативно-правових актів в Україні відносяться Укази Президента України; постанови Президії Верховної Ради України; постанови Кабінету Міністрів України; інструкції, розпорядження і накази міністерств, державних комітетів і відомств України; розпорядження глав обласних та районних державних адміністрацій; рішення виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів; нормативні накази та інструкції адміністрації підприємств, установ, організацій тощо.
Внутрішня єдність і диференціація сукупності правових норм не виключають різноманітних, не однорідних і недостатньо узгоджених між собою форм вираження права. Ці форми складаються з множини законів та інших нормативних актів, виданих різними органами держави в різний час, опублікованих в різних офіційних виданнях. Винятково швидкі темпи розвитку суспільства на сучасному етапі обумовлюють активну нормотворчу діяльність державних органів. Тому створення повної, змістовною і юридично грамотної правової бази в Україні є головною задачею держави. Адже ми стоїмо на порозі входження до повноцінної європейської системи і тому з кожним днем питання закріплення, визначення основ правотворчості стає дедалі актуальнішим. Лише наполеглива праця щодо тлумачення, вдосконалення правової системи України дозволить їй гідним чиним називатися Європейською правовою державою.
1. Теорія держави і права: Навчальний посібник / За ред. В. В. Копейчикова К.: Юрінформ, 1995.
2. Конституційне право України за ред. В. Ф. Погорілка/ Київ Наукова думка 1999.
3. В.Шаповал “Вищі органи сучасної держави”; “Програма Л”, Київ, 1995р.
4.Коваленко А.И. Теория государства и права. М., 1994.
5. Алексеев С.С. Государство и право. М.: Юридическая литература, 1996.
6. Копейчиков В.В. Механізм радянської держави. - М., 1968.
7. Агеєва Е.А. Юридична відповідальність в державному управлінь. –М,, 1990.
8. Волощинський Б. Місцеве самоврядування: здатність до територіальної самоорганізації // Віче, 1995, № 10.
9. Заєць А. Законодавча діяльність: деякі питання методології i практики.// Українське право, 1995, №2.
10. Кампо В. Проблеми еволюції влади // Українське право, 1995, №2.
11. Рене Давид. Основные правовые системы современности. М.: Прогресс., 1988.
12. Кривенко Л. Т. Верховна Рада України: місце в система державної влади Держава і право, 1995, №6.
13. Прийдак М.М. Виконавча влада в «автономному режимі» // Віче, 1996, №5.
14. Шумський.Г. Місце прокуратури в системі державних органів // Право України, 1995, №2.
15. Кривенко Л. Т. Верховна Рада України: місце в система державної влади Держава і право, 1995, №6.
16. Загрядский Г.В. Правовые системы современности. М., 1995.
17. Конституція України - К., 1996р.
18. Коментар до Конституції України, Інститут законодавства Верховної Ради України, друге видання, виправлене й доповнене, К., 1998р.
19. Конституційне право України, друге видання, виправлене й доповнене, за ред. Проф. В.Ф. Погорілка, К.:Наукова думка, 2000р.
20. Кравченко В.В., Конституційне право України: Навчальний посібник, ч.1., К., 1988р.
21. Луняк М.О., Конституційне право України, Лекційний курс та навчально методичні матеріали, Ніжин, 2001р.
22. Боботов С.В., Конституційна юстиція (порівняльний аналіз), Москва, 1994р.