У 1971 р. Верховний суд США розглядав справу Swann v. Charlotte Mecklenburg Board of Education [19]. Голова Верховного суду У. Берджер, оголошуючи рішення у цій справі, яке підтримали всі члени суду, заявив, що федеральні судові повноваження по ліквідації шкіл, в яких існує сегрегація учнів за расовою ознакою, включають застосування таких заходів, як підпорядкування шкіл іншим шкільним округам, об’єднання або відокремлення шкіл і, якщо це конституційно необхідно і обов’язково, організація перевезення учнів на автобусах до шкіл, які знаходяться у віддалених від їх місць проживання районах з тим, щоб уникнути їх навчання у сегрегованих школах. Американський вчений Е. Кейнс зазначає, що після рішення у цій справі введення автобусних перевезень учнів за наказом суду викликало різку, але не позбавлену підстав критику Конгресу [6, с. 41]. Противники таких заходів стверджували, що федеральне правосуддя перевищило свої конституційні повноваження при вирішенні справ про десегрегацію державних шкіл. Втручаючись у процес шкільної освіти, федеральні суди взяли на себе законодавчі і виконавчі функції, що суперечило доктрині розподілу влад. Відомий російський вчений А.О. Мішин зазначив з цього приводу, що практичне втілення принципу розподілу влад фактично ніколи не співпадало повністю з тією моделлю, яка була зафіксована в Конституції, оскільки організація, структура і взаємовідносини трьох гілок єдиної державної влади, як і уся політико-правова надбудова, завжди знаходились у прямій залежності від реальних політико-економічних і соціальних відносин, від стану американського суспільства [9, с. 281].
За свою історію Верховний суд США пережив два важливих етапи:
1) 60-ті роки - епоха "ліберального активізму", яка характеризувалася втручанням Верховного суду США в усі сфери суспільного життя. Серед найбільш визначних рішень Верховного суду під головуванням Е. Уоррена рішення проти расової сегрегації і рішення, які розширили гарантії прав обвинувачених у кримінальних справах і, зокрема, тлумачення "привілею проти самообвинувачення" як частини "належної правової процедури";
2) 80-ті роки при президенті Р. Рейгані - відхід від епохи "ліберального активізму" і поширення консервативної тенденції в судовій практиці. Консервативна орієнтація в судовій практиці почала формуватись при Президентові Р. Ніксоні і одержала подальший імпульс в 1980 році, коли Президент Р. Рейган призначив членом Верховного суду США чергового суддю-консерватора. В червні 1986 року суддями Верховного суду стали А. Скаліа і У. Ренквіст, які дотримуються консервативних поглядів.
У 1980-і роки Верховний суд США саме з консервативних позицій розглянув три конституційних питання, які були пов’язані з принципом розподілу влад. Це питання: про використання законодавчого вето, новий механізм скорочення бюджетного дефіциту і порядок призначення незалежного прокурора по розслідуванню зловживань вищих посадових осіб держави [6, с. 40].
Так, у 1983 р. у справі JUS v. Chadha законодавче вето було визнано недійсним на підставі того, що воно суперечить конституційному принципу бікамералізму, тобто існуванню двопалатного парламенту. У 1986 р. в рішенні у справі Bowsher v. Synar Верховний суд визнав неконституційним новий механізм, запропонований Конгресом з метою примусити Президента скоротити зростаючий дефіцит бюджету. Згідно з рішенням Верховного суду у цій справі рішення про витрати повинні прийматися самим Конгресом і втілюватися у життя виконавчою владою, а не посадовою особою (Генеральним ревізором США), яка представляє законодавчу владу. У 1988 р. Верховний суд став на сторону Конгресу, підтвердивши конституційність закону про те, що спеціалізовані суди, які складаються з трьох суддів, мають право призначати незалежного прокурора без висновку міністерства юстиції, якщо мова йде про неправомірні дії вищих посадових осіб, включаючи і самого Президента США [2, с. 41].
Дж. Маршалл, обгрунтовуючи відоме рішення у справі Marbury v. Madison, яке згодом стало основою американської системи конституційного контролю, посилався на теорію розподілу влад. Пізніше багато авторів використовували цю теорію в своїх дослідженнях системи конституційного контролю.
Радянський вчений М.А. Нудель відзначав, що за допомогою теорії розподілу влад у питанні про конституційний нагляд робляться діаметрально протилежні висновки: якщо одні автори вважають, що принцип розподілу влад є основою судової перевірки конституційності законів, то інші, навпаки, стверджують, що цей принцип повністю виключає можливість здійснення судами подібної перевірки [10, с. 43]. Так, противники судового контролю конституційності законів, вважаючи недоцільним втручання судів у повноваження законодавчої влади, використовують теорію розподілу влад для обґрунтування принципу суверенітету законодавчої влади, який на їх думку є основою цієї теорії. Прихильники судового контролю тлумачать теорію розподілу влад таким чином, що вона, встановлюючи відокремленість і незалежність трьох гілок влади, надає кожній з них право "стримувати" і контролювати діяльність двох інших, з чого, зокрема, походить право судової перевірки конституційності законів. Однак, на думку М.А. Нуделя, при такому трактуванні теорії розподілу влад передусім заперечується принцип верховенства парламенту, внаслідок чого суд, який контролює нормотворчу діяльність парламенту, виявляється над законодавчим органом [16, с. 43].
Стосовно США ми вважаємо більш вірною позицію прихильників судового контролю конституційності законів, виходячи з того, що з прийняттям Конституції США у 1787 р. американці повністю відмовились від суто британської концепції верховенства законодавчої влади. Право судової гілки влади "стримувати" і контролювати діяльність двох інших гілок влади реалізується у США саме завдяки функції судового конституційного контролю.
Дослідження вчених, присвячені аналізу і трактуванню концепції розподілу влад у США, можна умовно поділити на дві групи: дослідження в межах традиційного аналізу конституційної схеми розподілу влади і трактування цієї ж концепції в межах політологічної орієнтації науки конституційного права США. Традиційний аналіз концепції розподілу влади базується на юридичному тлумаченні перших трьох статей Конституції, відповідно до яких система державної влади США включає Конгрес, який видає закони, Президента, який їх виконує, і Верховний суд, який виносить рішення на основі Конституції і цих законів. Прикладом такого аналізу концепції розподілу влади може бути праця відомого американського вченого-конституціоналіста Л. Трайба “Конституційне право США” [18]. Викладення змісту принципу розподілу влад супроводжується авторськими коментарями і аналізом найбільш типових судових рішень та інших авторитетних конституційних тлумачень. Проте російський вчений О.С. Єгоров вважає такий аналіз обмеженим, пояснюючи це тим, що в рамках традиційної схеми розподілу влад не фіксується роль політичних партій і засобів масової інформації в процесі реалізації державної влади [5, с. 128]. Трактування концепції розподілу влади в рамках політологічної орієнтації науки конституційного права за такого підходу зосереджені на дослідженні впливу преси, політичних партій і інших неофіційних “центрів влади” на механізм державного правління у США. В радянській юридичній літературі цей вплив досить повно було досліджено в монографії А.О. Мішина “Принцип разделения властей в конституционном механизме США” [9].
Існує однак і інша позиція щодо розмежування політологічного і правового підходів при вивченні принципу розподілу влад. Так, В.В. Іванов вказує на те, що правовий підхід пов’язаний передусім із закріпленням принципу розподілу влад у Конституції і інших нормативних актах держави, а політологічний підхід акцентує увагу на аналізі діяльності органів державної влади при розподілі владних повноважень в умовах реального політичного процесу. Вчений вказує на те, що дослідження принципу розподілу влад, який закріплений в конституціях різних держав (зокрема, вчений порівнює Конституцію США 1787 року і Конституцію Франції 1791 року), мають багато спільного з точки зору юридичного підходу, але відрізняються з позицій підходу політичного, оскільки ці принципи реалізовувались в різних соціально-політичних умовах: розвиток в США демократичних традицій і місцевого самоврядування, які майже повністю були відсутні в передреволюційній Франції [8, с. 80, 84].
Вищевикладене дає змогу стверджувати про необхідність враховувати сучасні тенденції в науці конституційного права США і, зокрема, тенденцію до її політизації. У зв’язку з цим доцільно простежити вплив судової влади в США на політику.
Французький державний діяч, історик, літератор ХІХ ст. Алексіс де Токвіль написав у своєму відомому творі “Про демократію в Америці” про те, що в Америці, як в жодній іншій країні, часто політичні проблеми і конфлікти стають предметом судового провадження, набуваючи форму юридичних позовів [7, с. 132]. Можна погодитись з М.Ф. Чудаковим, який вказуючи на те, що будь-яке конституційне тлумачення має політичні наслідки, що судді займають свої посади, беручи участь в політичному процесі (призначення Президента, затвердження Сенатом, вибори і т.д.), що судді виносять рішення, які впливають на політичний процес (право Президента застосовувати вищу силу і ін.), а також, що суди і судді зазнають впливу груп інтересів, політичних партій, суспільної думки, Конгресу, виконавчої влади, разом з тим відзначає, що суди не можуть так, як це здійснюють інші гілки влади (Конгрес і Президент), прямо ініціювати політичну дію (рішення) - вони зобов’язані чекати звернення до них і лише після цього можуть виносити рішення, що впливають на політичний процес [14, с. 114].