РЕФЕРАТ
Місце та роль судового конституційного контролю в американській концепції розподілу державної влади
ВСТУП
Важливою особливістю загального права є досить високий рівень незалежності судової влади по відношенню до всіх інших гілок державної влади. "Судова незалежність", як правило, розглядається як прояв одного із аспектів теорії розподілу влад. Як зазначає Марченко М.М., такий підхід до судової влади дозволяє теоретично обґрунтувати і тим самим фактично виправдати правомірність і розумність з точки зору інтересів всього суспільства і держави побудову таких відносин між різними державними владами, при яких судова влада в процесі своєї діяльності була б застрахована як від контролю з боку законодавчої влади, так і від втручання з боку уряду [5, с. 127].
Місце та роль судового конституційного контролю в американській концепції розподілу державної влади
американська конституція влада суддя
На становлення і розвиток принципу розподілу влад у США на різних етапах американської історії істотно вплинули ідеї класиків європейського конституціоналізму, передусім Дж. Локка і Ш.Л. Монтеск’є. В колоніальний період, коли американські землі знаходились під владою англійської корони, перевагу мала локківська модель розподілу влад, яка передбачала верховенство законодавчої влади. Як зазначає Єгоров С.О., на тому історичному етапі локківська модель відповідала політичним поглядам американців, які вбачали в законодавчих зборах гарантію від свавілля виконавчої влади, яка асоціювалася з англійською короною [3, с. 121]. Проте в процесі конституційного розвитку в штатах були виявлені негативні наслідки значного збільшення повноважень легіслатур, що призвело до переосмислення в політичній свідомості американців локківської моделі розподілу влади. На подальший розвиток американської доктрини розподілу влади вагомий вплив мали політичні ідеї французького вченого Ш.Л. Монтеск’є. Концепція розподілу влад по Монтеск’є виключала перевагу будь-якої однієї гілки влади.
Під впливом цієї концепції формувались державно-правові погляди “батьків-засновників” американської конституції, які зробили вагомий внесок у перетворення цієї концепції в конституційний принцип, який втілився в суто американській схемі “стримувань і противаг”.
Окремі вчені (Георгіца А.З. [4, с. 23], Мішин А.О. [7, с. 77], Шаповал В.М. та ін.) звертають увагу на необхідність розмежування термінів “конституційні принципи”, “політичні принципи” і “принципи конституції”, вказуючи на те, що конституційні принципи не повинні ототожнюватись з політичними принципами, оскільки перші мають більш конкретний характер і на відміну від других в тій чи іншій мірі безпосередньо відображаються в змісті норм конституції, хоча в будь-якому випадку конституційні принципи не мають самостійного регулятивного значення. Конституційні принципи, як правило, є абстрактними: вони закріплюють найбільш визнані політико-правові ідеї, а принципи конституції є формою їх узагальнення або закріплення. Принципи конституції можна визначити як такі, що відображають юридично виражені начала організації і функціонування державного механізму.
Особливістю Конституції США є те, що в ній прямо не зазначено жодного принципу Конституції, однак це не означає відсутність цих принципів взагалі. Вони відбиті у низці положень Конституції США. Принципи розподілу влади та стримування і противаг входять до числа таких принципів у США. На прикладі принципу розподілу влади у США можна простежити його розвиток від політичного до конституційного принципу. В колоніальний період це був політичний принцип, який слугував гаслом в боротьбі американців проти британського панування. Після проголошення незалежності в 1776 році розподіл влади набув рис конституційного принципу, який знайшов своє відображення в основних законах 13 незалежних штатів.
Розподіл влади у США означає розподіл законодавчих, виконавчих і судових функцій між Конгресом, Президентом і федеральними судами. А.О. Мішин охарактеризував принцип розподілу влад у США як структурно-функціональну визначеність кожного із вищих органів державної влади, ступінь якої залежить як від його формально-юридичного статусу, так і від фактичного розмежування функціональної і предметної компетенції [9, с. 264]. Американський вчений Е. Кейнс зазначає, що в конституційній системі США не існує повного розподілу влад [6, с. 41]. На думку вченого, принцип стримувань і противаг дійсно гарантує, що ці три основних державних інститути повинні взаємодіяти у формулюванні, здійсненні і корегуванні загальнонаціональної політики. Разом з тим Верховному суду належить останнє слово у визначенні конституційності загальнонаціонального законодавства. Ці принципи взаємного врівноваження (розподіл влад та стримувань і противаг) обмежують застосування державної влади і гарантують досягнення політичного консенсусу між Конгресом, Президентом і судами. Е. Кейнс звертає увагу на те, що на думку деяких критиків, така конституційна система призводить до повільності у прийнятті рішень і не завжди дозволяє федеральній владі своєчасно і ефективно реагувати на критичні ситуації.
Принцип розподілу влади взаємопов’язаний з іншими важливими принципами і доктринами американського конституціоналізму, і, зокрема, з принципом судового конституційного контролю і принципом федералізму. Згідно з американською доктриною розподілу влади федеральна влада розподілена по горизонталі між законодавчою владою Конгресу, виконавчою владою Президента і судовою владою Верховного суду, а на рівні штатів – між законодавчими, виконавчими і судовими органами штатів. Розподіл влади по вертикалі втілено у конституційному принципі федералізму, відповідно до якого вся влада в державі поділена між федеральними органами державного управління і державними органами штатів.
Засновники американської конституції створили суто американський варіант розподілу влади, який згодом став називатися системою “стримувань і противаг” (іноді її називають системою “стримувань і балансів” [14, с. 84]) і базувався на трьох основних началах: 1) всі три гілки влади мають різні джерела свого формування; 2) всі органи державної влади мають різні строки повноважень; 3) в межах створеного механізму кожна із гілок влади має можливість вплинути на дії іншої. Згідно з цією схемою Верховний суд США формується двома гілками влади – Президентом і Сенатом. Члени Верховного суду призначаються на все життя, дострокове звільнення з посади суддів Верховного суду можливе лише в порядку імпічменту. Можливість судової влади стримувати парламент і Президента була втілена у праві оголошувати закони парламенту, дії Президента та його підлеглих неконституційними.
Конгрес і Президент зі свого боку наділені низкою інституціональних засобів впливу на юридично незалежну від них судову владу: 1) найбільш ефективний засіб - конституційна поправка, яка змінює або скасовує небажаний прецедент. Так, безпосередньо внаслідок прийняття поправок до Конституції були скасовані наступні чотири рішення Верховного суду США. Рішення у справі Chisholm v. Georgia було скасоване у 1798 р. прийняттям ХІ поправки до Конституції, яка забороняє розглядати у федеральних судах позови іноземців і громадян окремих штатів, відповідачами по яким можуть бути штати [10]. Рішення у справі Pollock v. Farmer's Loan and Trust Co. було скасоване прийняттям у 1913 р. ХVІ поправки, яка встановила право федерального Конгресу збирати прибутковий податок у штатах [6]. Рішення у справі Dredd Scott v. Sanford скасоване прийняттям у 1865 р. ХІІІ поправки, яка скасувала рабство [7]. Рішення у справі Oregon v. Mitchell скасоване прийняттям у 1971 р. ХХVІ поправки, яка встановила віковий ценз на виборах з 18 років [19]; 2) прийняття законів, якими змінюється кількість і юрисдикція судів; 3) використання права імпічменту та звільнення суддів з посади. Процедура імпічменту застосовувалась до десяти суддів, але лише п’ять суддів в результаті цього були звільнені зі своїх посад [8, c. 84]; 4) відмова затверджувати призначення на посади суддів.
Вчений Єгоров С.О. вказує на те, що упродовж американської конституційної історії завжди спостерігались випадки посягання однієї гілки державної влади на прерогативи іншої [5, с. 125]. Низку таких посягань на користь або Конгресу, або президентської влади (або навіть влади судової) зафіксовано в конституційному прецедентному праві, в першу чергу в рішеннях Верховного суду США. Прикладом такого посягання можуть бути права Конгресу у військовій сфері.
Розділом 8 ст. І Конституції США за Конгресом закріплені, зокрема, право оголошувати війну, право набирати й утримувати війська і флот, право вживати заходів щодо організації, озброєння й дисциплінування міліції. В перші роки після прийняття Конституції Верховний суд США тлумачив воєнні повноваження Президента лише як безпосереднє командування військами і керівництво військовими діями. Пізніше воєнні повноваження Президента починають тлумачитися значно ширше. Із повноважень Президента як головнокомандувача Верховний суд США вивів право Президента укладати мир; встановлювати владу на окупованій території до прийняття Конгресом спеціального закону; оголошувати воєнний стан в окремих районах держави. Саме завдяки широкому тлумаченню воєнних повноважень Президент фактично привласнив собі право Конгресу по формуванню армії і флоту та по організації, озброєнню й дисциплінуванню міліції. Серед прав, привласнених Президентом на підставі повноважень головнокомандувача, найбільш важливим є оголошення військових дій без узгодження з Конгресом. У 1898 р. наказом Президента Мак-Кінлі була оголошена війна Іспанії, в 1900 р. Президент направив без попередження Конгресу морські і сухопутні війська для придушення повстання у Китаї [2, с. 87 - 88].
Вчений Єгоров С.О. зазначає, що характерною рисою дії системи “стримувань і противаг” є відсутність єдиних підходів у тлумаченні Основного закону законодавчою і судовою гілками влади, а в підході до таких проблем, як релігія, громадянські права, організована злочинність, смертна кара і інші, не менш серйозні протиріччя існують між Верховним судом і виконавчою владою [5, с. 180].