РЕФЕРАТ
Криміналістичні знання та їх трансформація в діяльність суб’єктів спеціальних знань
Негативні фактори, які ускладнюють розслідування злочинів, актуалізують пошук дієвих заходів боротьби з ними, одним з яких є розширення та зміцнення доказової бази за рахунок матеріально фіксованої інформації, зосередженої у матеріальних «слідах-відображеннях», які визначають специфіку пізнання обставин минулої події, відображеної в матеріальному середовищі.
В наукознавстві зазначається, що оптимізація– це явище, яке можна характеризувати за допомогою поняття діяльності(теоретичної та практичної). У зв’язку з цим доречно поняття «діяльності» підвести до поняття цілеспрямованого процесу. Діяльнісні концепції наголошують, що перетворюючий характер діяльності дозволяє її суб’єкту постійно виходити за межі наявної конкретної ситуації, тому закономірності розвитку діяльності мають внутрішню єдність, яка відображає єдність гносеологічного та праксеологічного аспектів [6; 87]. Найважливіше значення діяльнісного підходу полягає в тому, що він дає змогу процесуалізації та представлення соціальної інституції та людини, як системи дій у вигляді конкретних вимог до організації діяльності в конкретних ситуативних контекстах.
Предметом праксеології є загальні закономірності людської діяльності, які обумовлюють її ефективність. Поняття «діяльність», на думку В.О. Лекторського, відіграє особливу роль в пізнанні систем, яка зумовлена не тільки тим, що охоплює процеси системи, а й тим, що воно дає змогу відобразити їх динаміку . Кожне наукове поняття при вивченні об’єктів утворює відповідну теоретичну перспективу. Однією з важливих особливостей поняття «діяльність» є те, що саме завдяки утворюваною їй теоретичній перспективі з’являється за можливе побудова динамічної моделі системи, в даному випадку моделі, яка забезпечувала б оптимальне використання системи спеціальних криміналістичних знань у кримінальному судочинстві.
Першим кроком у її побудові є чітке усвідомлення кола знань, що повинні скласти цю систему, конкретизувати яке може аналіз трансформації криміналістичних знань у діяльність суб’єктів спеціальних знань, визначення об’єкта та предмета сучасної криміналістики і судової експертології, закономірностей, що вивчаються ними, поглядів на їх зміст і систему.
Зазначимо, що слід розрізняти криміналістику як науку та учбову дисципліну. Перша досліджує закономірності злочинної поведінки та злочинної діяльності, зокрема її окремі роди, види та групи, механізм їх відображення в джерелах інформації, а також особливості діяльності з розслідування і попередження злочинів, розробляє на цій основі засоби та методи розслідування та попередження злочинів з метою належного застосування матеріальних і процесуальних норм.
Отож, криміналістика, як прикладна наука, нерозривно пов’язана з відповідною галуззю соціальної практики, для оптимізації якої вона розвивається, тобто з криміналістичною практикою (діяльністю).
Друга – учбова дисципліна, що формує у студентів-юристів як комплекс суто криміналістичних знань та навичок, які реалізуються при розслідуванні злочинів, так і сукупність знань та навичок, що потрібні при встановленні та доказуванні юридичних фактів взагалі.
Створення концепції об’єкту і предмету криміналістики як науки триває.
Однією з перших є емпірична прагматична концепція предмета, згідно з якою криміналістика визначається як наука про прийоми за способи розкриття, розслідування та попередження злочинів. Як бачимо, предмет криміналістики ще не набув чіткого відділення від предмету інших суміжних наук, що обслуговують розкриття, розслідування та попередження злочинів.
Подальшому перегляду предмету криміналістики спонукала поява нової наукової парадигми, яка супроводжувалася посиленням уваги криміналістів до проблем методології, логіки, філософії.
Справа в тому, що своєрідним криміналістичним модулем, неподільним елементом (за виразом Р.С. Бєлкіна), «цеглою», яка знаходиться у фундаменті побудові криміналістики, вважається слід.
Утім, розуміння матеріально фіксованих слідів-відображень, як відображення зовнішнього рельєфу відображуваного об’єкту втратило свій універсальний характер, в процесі відображення почали розрізняти не тільки відображуваний та відображаючий об’єкти, механізм взаємодії, а й засоби відображення, іманентні якості: а) генетично всі сліди, що є відображенням конкретної події злочину, мають єдине джерело і тому виступають як система; б) генетична єдність передбачає та обумовлює їх інформаційну єдність, а це значить, що кожний слід містить свою порцію інформації про подію, а система слідів (комплекс) – всю наявну інформацію про відображаючий об’єкт – злочин; в) слід – результат відображення, без відображення немає сліду. Відображення отримали інформаційну інтерпретацію, сформувалася система засобів, методів та форм вилучення, обробки, зберігання та використання інформації, що зберігається в відображенні .
Злочин – динамічна, обумовлена активністю злочинця система. Діяльнісний, активний характер цієї системи проявляється в її функціях як інтегративному результаті утворення та взаємодії її компонентів. Тому при дослідженні злочину інтерес представляють різні види та форми зв’язку: генетичні, або зв’язки між причиною та наслідком; функціональні, тобто зв’язки між взаємозалежними процесами, що дозволяють робити висновки про час наступу подій, силах впливу; субстанційні – зв’язки між якостями речі та самою річчю як цілим, на основі якої за відомою якістю роблять висновок про саму річ .
Саме розроблене в працях О.О. Ейсмана, І.М. Лузгіна, В.Я. Колдіна, М.Я. Сегая, Г.В. Прохорова-Лукіна, Д.А. Турчина та інших вчених, криміналістичне вчення про зв’язки взаємодії слугувало появі нової експертної парадигми експертного пізнання обставин минулої події, що відображена в матеріальному середовищі. В криміналістичній науці і практиці сформувалася ідеологія, яка розглядає будь-яке речове утворення не ізольовано, а в загальній структурі матеріальної обстановки події, що досліджується. При цьому речове середовище події розглядається як цілісний матеріальний об’єкт у всьому різноманітті його системних, функціональних та інших якостей, зв’язків та відносин. Такий підхід відкрив якісно нові можливості комплексних досліджень, підсумовування інформації, отриманої із різних джерел, подолання дефіциту ідентифікаційної та доказової інформації .
Подальший розвиток теоретичних та методологічних засад криміналістики являла теоретико-доказова концепція її предмету.
В 1967 р. Р.С. Бєлкін та Ю.І. Краснобаєв, спираючись на положення теорії наукознавства, зазначили, що предмет криміналістики складають закономірності виникнення, виявлення, дослідження, оцінки та використання судових доказів і засновані на пізнанні таких закономірностей засоби та методи судового дослідження та попередження злочинів .
Оскільки це визначення не містило вказівки на засоби та методи судового дослідження, як на елемент предмету криміналістики, з’являється нове визначення предмету криміналістики, сформульоване Р.С. Бєлкіним, яке стало класичним. Згідне йому, криміналістика – наука про закономірності механізму злочину, виникнення інформації про злочин та його учасників, збирання, дослідження, оцінки та використання доказів і заснованих на пізнанні цих закономірностей спеціальних засобах й методах судового дослідження та запобігання злочинам .
Отже, об’єктами пізнання, що складають предмет криміналістики є:
1) закономірності механізму злочину; 2) закономірності виникнення інформації про злочин та його учасників; 3) закономірності діяльності компетентних органів щодо збирання, дослідження, оцінки та використання доказів; 4) безпосередньо самі результати наукових криміналістичних розробок у вигляді засобів, методів та прийомів.
Втім, Р.С. Бєлкін виключав криміналістичну діяльність з числа об’єктів криміналістичного аналізу: «Нема, й не може бути ніякої «криміналістичної діяльності» в процесі розслідування, окрім діяльності процесуальної, оперативно-розшукової або адміністративно-правової», а в однієї з останніх своїх робіт взагалі поставив під сумнів питання про юридичну природу криміналістики.
З нашого погляду, цю думку Р.С. Бєлкіна можливо було б точніше висловити шляхом протилежного твердження: суворо кажучи й «криміналістичну діяльність» ми можемо з повною підставою підвести під поняття «діяльності». Але для цього потрібно при аналізі слідчої (процесуальної, експертної, обліково-реєстраційної тощо) чітко розрізняти в кожній пізнавальній ситуації два аспекти діяльності, як процесу функціонування системи: аспекту актуалізації механізмів діяльності та аспекту розгляду «власно діяльності», що виражає різні ділянки та форми застосування зусиль слідчого (експерта). В зв’язку з цим, говорячи, наприклад про «криміналістичну діяльність», ми повинні розуміти не яку-небудь особливу сферу слідчої (експертної, обліково-реєстраційної) діяльності, а актуалізацію одного з найважливіших регулятивних механізмів її оптимізації, переведення відповідних методологічних надбань з потенційного стану понять та категорій в процесуальне становище, в процесі якого надається спрямованість дій та здійснюється контроль за ними. Для підсилення цієї тези зважимо на те, що останнім часом вийшла значна кількість наукової продукції (статей, монографічних досліджень, підручників з криміналістики, зі спеціальними розділами), яка містить поняття «криміналістичної діяльності» та присвячена дослідженню проблем криміналістичної діяльності, теорії криміналістичного забезпечення процесу доказування, системного підходу та аналізу .
Це статті та дисертації Р.Г. Домбровського і Д.І. Сулейманова, монографії Т.С. Волчецької «Криміналістична ситуалогія» (1997 р.), В.В. Крилова «Розслідування злочинів в сфері інформації» (1998 р.), В.О. Образцова «Моделі засобів та технологій розкриття злочинів» (2004 р.) та «Криміналістика: парні категорії» (2007 р.), підручники під редакцією В.Я. Колдіна, М.П. Яблокова та ін.