Вищезазначені федеральні органи виконавчої влади здійснюють свої функції шляхом прийняття правових актів. Тривалий час за виконавчою владою не визнавалось право на видання нормативних актів. Причиною цього було, насамперед, те, що передача повноважень суперечила б принципу жорсткого розподілу влади. Такий підхід спочатку був підтриманий і судовою практикою. Але вже з початку ХХ ст. суди, залишаючись на позиціях неможливості делегування законодавчих повноважень Конгресом, визнали такою, що не суперечить Конституції, передачу Президенту та іншим органам виконавчої влади повноважень на видання власних нормативних актів. Основою нормотворчих функцій Президента стали його конституційні повноваження як голови виконавчої влади і головнокомандувача. На даний час Президент США видає наступні основні види актів: виконавчі, адміністративні та військові накази, правила і положення, прокламації, плани реорганізації, директиви тощо. Жоден із цих актів не передбачений Конституцією США, що ніяким чином не применшує їх юридичної сили. Згідно з американською конституційною теорією нормотворчі акти Президента не повинні суперечити законам і зачіпати питання, віднесені виключно до сфери законодавчої влади. Рішення про те, чи відповідає таким вимогам нормативно-правовий акт, виданий Президентом, приймає суд. У разі негативного рішення суду цей акт втрачає силу.
Федеральне законодавство не проводить чіткого розмежування між нормативними і індивідуальними актами органів управління. Законом про адміністративну процедуру визначено дві категорії актів, які мають право видавати адміністративні агенства – правила і накази.
До правил як актів нормотворчості віднесено заяву адміністративного агенства про загальну дію і майбутні результати, метою якої є застосувати, витлумачити чи приписати право чи політику або визначити організацію, процедурні чи інші вимоги адміністративного агенства, і включає затвердження чи встановлення розмірів заробітної плати, структури корпорацій чи фінансових органів, а також порядок реорганізації, цін, місць розміщення підприємств, устаткування, надання послуг чи пільг за користування ними, або оцінок майна, витрат чи розрахунків, або інших дій, пов’язаних із здійсненням вищезазначеного .
Наказ як акт правозастосування означає остаточне розпорядження адміністративного агенства, яке повністю чи частково стверджує, заперечує, забороняє чи проголошує яку-небудь дію, яка не підпадає під поняття нормотворчість, і включає ліцензування.
В американській доктрині делегування Конгресом своїх повноважень отримало назву делегованого законодавства. Однак, як зазначає В.І. Лафітський, в останні роки цей термін виходить із вжитку. Все частіше американські вчені використовують терміни нормотворчість, підпорядковане чи конкретизуюче законодавство, тим самим підкреслюючи повне утвердження підзаконних актів в конституційній практиці і їх відносну автономність у правовій системі США.
Оскільки згідно з Конституцією США законодавчі повноваження належать Конгресу, Верховний суд США сформулював умови, при дотриманні яких законодавчі повноваження Конгресу можуть делегуватися адміністративним і виконавчим органам. Було вироблено три форми обмеження делегованого законодавства. Конгрес не має права передавати якому-небудь органу вирішення тих питань, які вилучені з його компетенції.
В законі повинні бути чітко визначені основні принципи і стандарти нормативного регулювання. І, нарешті, в самому підзаконному акті повинні бути встановлені конкретні правові норми або чіткі критерії оцінок, які відповідають вимогам “розумності, справедливості і рівності”. За всю свою історію Верховний суд лише двічі скасовував закони на підставі необгрунтованого делегування законодавчої влади адміністративному органу.
До 80-х років ХХ ст. в США була поширеною практика, коли в закони, які передбачали делегування законодавчих повноважень органам виконавчої влади, включали положення про те, що відповідні акти виконавчої влади, ще до їх вступу в силу, повинні були подаватись Конгресу. Останній не мав права змінювати ці акти, але вони набували чинності лише за умови, якщо палати Конгресу протягом певного строку не приймали так звані негативні резолюції, заперечуючи тим самим необхідність подібної правотворчості. Така практика довгий час була відома як законодавче вето . Але на початку 80-х років Верховний суд США визнав її неконституційною.
Починаючи з 1980-х років Верховний суд США почав виходити за межі оцінки уповноважуючого закону для того, щоб визначити, наскільки широким є сам обсяг делегованих повноважень. При цьому аналізувався не лише закон, який передбачав делегування законодавчих повноважень, але вивчалась історія його прийняття, а також досвід дії подібних законів на практиці. Перевіряючи конституційність закону, яким передбачено делегування подібних повноважень, Верховний суд США має право обмежити сферу його дії і пояснити, які із дій виконавчого органу будуть вважатися дозволеними, а які – такими, що суперечать Конституції. Верховний суд може дати закону своє тлумачення, щоб аргументувати умови, за яких він може стати конституційним, приймаючи одночасно рішення про те, що ті чи інші дії адміністративного органу, вчинені на виконання закону, є недозволеними і неприпустимими .
Закон про адміністративну процедуру гарантує право судового контролю за адміністративним рішенням будь-якій особі, яка постраждала від незаконної дії чи бездіяльності якого-небудь агенства. Закон досить широко трактує сферу дії контролю за діяльністю адміністративних органів або “права на засоби захисту”. Під його дію підпадають:
1) надання адміністративним агенством коштів, допомоги, сприяння, ліцензій, повноважень, а також звільнення від сплати податку, від виконання правових норм, забезпечення привілеїв чи відшкодування шкоди;
2) визнання адміністративним агенством вимоги, права, імунітету, привілеїв, звільнення від сплати податку чи виконання правових норм або
3) вчинення адміністративним агенством інших дій на підставі заяви чи петиції особи в її інтересах.
Законом про адміністративну процедуру передбачені також інші можливі підстави оскарження громадянами незаконних дій службових осіб адміністративних агенств, наприклад, неопублікування нормативних актів адміністративних агенств, які підлягають доведенню до відома громадськості, або порушення порядку ведення документів на громадян та юридичних осіб.
Механізм здійснення судового контролю за діяльністю виконавчих органів влади включає не лише засоби, встановлені законодавством, але і традиційні засоби загального права, запозичені з англійського загального права. Суди США можуть здійснювати контроль за діяльністю органів виконавчої влади шляхом видання різних за своїм змістом судових наказів, які зобов’язують органи виконавчої влади вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення . Зокрема, серед наказів, які найчастіше застосовують у своїй практиці американські суди можна виділити наступні їх види: сертіорарі (certiorari), мандамус (mandamus), забороняючий наказ (writ of prohibition), хабеас корпус (habeas corpus), процеденто (procedento) та ін.
ВИСНОВКИ
Так, наказ сертіорарі суди видають, коли необхідно витребувати справу від органів виконавчої влади для її подальшого розгляду в судовому порядку.
Наказ мандамус зобов’язує посадову особу виконати певну дію. На відміну від сертіорарі, розгляд справи, яка була витребувана по наказу мандамус, не обмежується лише тими протоколами, які надходять до суду від органів виконавчої влади. Суд має право провести власне розслідування. Предметом судового розгляду в такому випадку стає правомірність відмови від виконання тих обов’язків, які встановлені конституцією чи законом.
Метою забороняючого наказу є зобов’язати адміністративні агенства, які здійснюють квазісудові функції, припинити подальший розгляд тієї або іншої справи. Як правило, підставою видання такого наказу стає відсутність повноважень у адміністративного агенства щодо вирішення певного питання.
Наказ хабеас корпус застосовується для звільнення з-під варти осіб, затриманих або заарештованих з порушенням вимог закону. Крім того, цей наказ суди застосовують для нагляду за депортацією іноземців або недопущенням їх в’їзду на територію Сполучених Штатів, за примусовим лікуванням осіб, які мають психічні вади або за дотриманням умовно-дострокового звільнення осіб, засуджених до позбавлення волі.
Наказ процеденто зобов’язує адміністративні агенства або нижчестоящі суди невідкладно розглянути справу, яка знаходиться в їх провадженні.
Отже, контроль американських судів за діяльністю органів виконавчої влади не обмежується лише перевіркою питань фактів. Суди в США перевіряють також питання права, скасовуючи ті акти органів виконавчої влади, які суперечать конституційним та законодавчим нормам.
американський суд конституційний контроль
Література
1. Шаповал В. Теоретичні проблеми реалізації норм Конституції України // Право України. - 1997. - № 6. - С. 3 – 7.
2. Шевчук С. Основи конституційної юриспруденції. – Харків: Консум, 2002. – 296 с.
3. Энциклопедический юридический словарь / Под общ. ред. В.Е. Крутских. – 2-е изд. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 368 с.
4. Юридический энциклопедический словарь / Гл. ред. О.Е. Кутафин. - М.: Большая Российская энциклопедия, 2003. - 559 с.
5. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К., 2001. – Т. 3: К – М. – 792 с.
6. Соединенные Штаты Америки: Конституция и законодательные акты / Под ред. О.А. Жидкова. - М.: Прогресс, Универс, 1993. - 768 с.
7. США: Конституция и права граждан / Под ред. И.А. Геевского (отв. ред.), В.А. Власихина, С.А. Червонной. – М.: Мысль, 1987. – 317 с.
8. Тесленко М.В. Судебный конституционный контроль в Украине. - Киев, 2001. - 343 с.
9. Тихий В. Офіційне тлумачення Конституції та законів України Конституційним Судом України // Вісник Конституційного Суду України. - 1998. - № 4. - С. 38 – 45.