Смекни!
smekni.com

Конституційний контроль за дотриманням конституційних прав і свобод в США (стр. 4 из 5)

У справі Lee v. Weisman (1992) Верховний суд мав визначити, чи є порушенням І поправки до Конституції США виголошення молитви під час урочистої церемонії з нагоди закінчення навчання у державній школі. Рішенням у цій справі Верховний суд США підтвердив ухвалену ним в попередніх судових справах концепцію, відповідно до якої молитвам немає місця в житті державних шкіл.

Отже, необхідність участі Верховного суду США у розв’язанні окремих проблем реалізації громадянами своїх конституційних прав підтверджує той факт, що обов’язок судів захищати права і свободи громадян часто стає підставою для втручання Верховного суду в процес розмежування як повноважень двох інших гілок влади, оскільки права і свободи громадян можуть бути пов’язані із питанням про визначення меж названих повноважень, так і сфер відання штатів і федерації.

З питанням про реалізацію громадянами права на свободу слова були пов’язані судові справи, в яких Верховний суд США мав дати відповідь, чи відповідає Конституції зпалення державного прапора, якщо цими діями людина бажає виразити свій протест щодо політики держави.

У 1989 році Верховний суд США ухвалив рішення у справі Texas v. Johnson, яке викликало хвилю незадоволення в американському суспільстві, оскільки згідно з цим рішенням визнавалися законними дії по зпаленню державного прапора, який для американців був уособленням національних цінностей та символом свободи, сили і могутності Сполучених Штатів Америки . У відповідь на це рішення в Конгресі була висунута пропозиція прийняти нову, XXVII поправку до Конституції США, покликану забезпечити захист державного прапора від наруги . Але оскільки необхідної більшості в дві третини голосів прихильникам поправки не вдалося зібрати, вона була формально відхилена.

На відміну від вітчизняного законодавства, Конгрес США має право шляхом прийняття нового закону з того самого питання, яке було предметом розгляду Верховного суду США, переглянути ухвалене з цього питання рішення Верховного суду. Можливість Конгресу змінювати створену судом норму шляхом прийняття нового закону є складовою існуючої в США системи “стримувань і противаг”. Наявність у Конгресу таких важелів впливу на судову владу дозволяє погодитись з зауваженням Е. Джинджер про те, що законодавча влада федерації пов’язана рішеннями Верховного суду в значно меншій мірі, ніж влада виконавча.

Прикладом зміни створеної судом норми є прийняття Конгресом у відповідь на вищезазначене рішення Верховного суду США Закону про захист прапора, який вступив в силу 28 жовтня 1989 року. Цей Закон криміналізував поведінку кожного, хто “свідомо псує, спотворює, фізично паплюжить, зпалює на підлозі чи землі” прапор Сполучених Штатів. Але у 1990 році Верховний суд США визнав і цей закон неконституційним на тій підставі, що він був спрямований проти свободи вираження поглядів, вказавши, що “наруга над прапором для деяких є дуже образливою; проте те ж саме можна сказати про інші форми емоційної поведінки, яким Суд дав захист по іншим, аналогічним справам” .

В Україні питання про можливість перегляду парламентом рішень Конституційного Суду України про неконституційність акта вирішується іншим чином. Хоча Закон про Конституційний Суд України від 16 жовтня 1996 року не містить прямої вказівки на заборону такого перегляду, окремі вчені роблять висновок про його неможливість на підставі того, що рішення Конституційного Суду України щодо конституційності правових актів мають постійну дію і зазначають про необхідність на законодавчому рівні передбачити неможливість подолання неконституційного закону, іншого правового акта, їх окремих положень шляхом повторного їх прийняття в тих же неправових параметрах.

Зусиллями Верховного суду США, зокрема, по здійсненню контролю за дотриманням І поправки до Конституції США, сьогодні в цій державі діє ефективний механізм реалізації засобами масової інформації права на свободу слова: “Законодавство США передбачає широкі заходи щодо захисту прав засобів масової інформації, внаслідок чого американська преса, у крайньому разі на папері, - одна з найвільніших у світі. Однак для того, щоб вона звільнилася від нав’язливого контролю з боку влади, потрібно було понад двісті років судових баталій”.

Серед найбільш відомих рішень Верховного суду США, в яких деталізуються положення І поправки до Конституції, які гарантують свободу преси, можна назвати рішення у справах Near v. Minnesota (1931), New York Times Company v. Sullivan (1964), New York Times Company v. United States (1971).

У 1931 році Верховний суд США визнав недійсним закон штату Міннесота, який обмежував свободу слова в газетних публікаціях. Цей закон оголошував публікацію будь-яких “злосливих, скандальних і наклепницьких” газетних статей джерелом небезпеки для громадськості. Газета, визнана винною в публікації таких статей, підлягала забороні, а її власникам заборонялося, під загрозою попереднього ув’язнення, будь-коли в майбутньому видавати подібні газети .

З 1964 року засоби масової інформації США дістали можливість публікувати критичні матеріали, не побоюючись бути притягнутими до відповідальності за наклеп. В своєму рішенні у справі New York Times Company v. Sullivan Верховний суд визнав, що засоби масової інформації повинні мати право на “добросовісну помилку”. Суд постановив, що громадські діячі, які хочуть подати позов про наклеп, мають не тільки довести, що опубліковані відомості були брехливі, а й що редакція або знала про це, або опублікувала їх, виявивши “грубе нехтування” питанням про їхню достовірність чи брехливість.

У 1971 році засоби масової інформації отримали право оприлюднювати таємні військові матеріали. У справі New York Times Company v. United States (1971) Верховний суд мав розглянути питання про конституційність заборони двом газетам “New York Times” та “Washington Post” публікувати зміст таємної монографії під назвою “Історія процесу прийняття рішень щодо в’єтнамської політики США”, більше відомої під назвою “Документи Пентагона”, яка була нелегально винесена з будівлі органу влади Сполучених Штатів, і редакції газет розуміли, що її поява була пов’язана з порушенням діючих законів . Верховний суд постановив, що уряд не зумів довести, що така публікація спричинить прямі, негайні й непоправні втрати національним інтересам, що фактично означало право преси публікувати таємні військові матеріали.

Але, незважаючи на процес закріплення широких прав засобів масової інформації, в якому Верховному суду США відводиться чи не найголовніша роль, в наші дні американське суспільство виявляє невдоволення діями преси, яке частково можна пояснити появою Інтернету і масовим розміщенням матеріалів у Всесвітній мережі. Як відзначається в одному періодичному виданні, 42 відсотки американців вважають, що пресі надана “дуже велика свобода” .

На відміну від особистих та політичних прав і свобод особи і громадянина, соціально-економічним правам Верховний суд США приділяє набагато менше уваги. Окремі вчені відзначають, що на відміну від більшості сучасних держав в США досі не визнається конституційного значення за більшою частиною прав соціального, економічного і культурного характеру (Алєбастрова І.А., Чіркін В.Є., Власіхін В.А., Хілтон Д. та ін.). Серед економічних прав на конституційному рівні закріплено лише право приватної власності (поправки V, XIV). Інші соціально-економічні права в тексті Конституції не згадуються. Але це не означає повну незахищеність громадян в соціально-економічній сфері. В державі функціонують державні і приватні програми медичного страхування, які передбачають пільгове або безкоштовне медичне забезпечення для окремих категорій громадян, в системі освіти існують різні форми фінансової допомоги у вигляді стипендій та грантів тощо. Головна проблема гарантованості соціально-економічних прав людини полягає в тому, що американська правова доктрина не розглядає соціально-економічні права в якості “фундаментальних”.

Розподіл всіх прав на “фундаментальні” та інші права в США має важливе юридичне значення, яке полягає в тому, що неконституційним може бути визнаний лише той закон, який порушує “фундаментальні” права . До “фундаментальних” прав належать права і свободи, які прямо зафіксовані в Конституції (і поправках), а також ті, які визнані судами такими, що випливають із духу Конституції. До останніх Верховний суд США включив, наприклад, у 1958 р. свободу асоціацій, а у 1981 р. – право вступу до шлюбу, продовження роду та поїздки до інших штатів . Крім того, серед “фундаментальних” прав виділяють так звані “переважні” або особливо важливі права. До таких, зокрема, належать права і свободи, закріплені в І поправці до Конституції. Суд утримався від того, щоб життєво важливі права людини – на працю, житло, медичне обслуговування, освіту, соціальне забезпечення – визнати фундаментальними. Російський вчений Власіхін В.А. констатує той факт, що небажання поширити концепцію фундаментальних прав на сферу соціально-економічних відносин, яке виявив ліберальний суд Уоррена, в наступні десятиріччя ще більш чітко виявилось у діяльності консервативно переорієнтованого Верховного суду.

Поправка IX до Конституції США про те, що перелічені у Конституції права не повинні тлумачитись як заперечення чи применшення інших прав, що зберігаються за народом, дає підстави стверджувати, що, незважаючи на відсутність конституційного закріплення соціально-економічних прав, в американському суспільстві є умови для поступового розвитку правових гарантій цих прав. Зокрема, в США функціонує досить велика кількість громадських об’єднань, в тому числі правозахисних організацій (Американський союз захисту громадянських свобод, Центр по охороні конституційних прав тощо), які виступають за розширення правових гарантій не лише особистих та політичних прав, але також і соціально-економічних.


ВИСНОВКИ

Крім основного тексту Конституція США включає такі структурні елементи, як преамбулу та поправки, які мають різний юридичний статус і по-різному відображаються в практиці Верховного суду США. Як свідчить практика Верховного суду США, преамбула до Конституції США не є джерелом права і ні Верховний суд США, ні інші суди не можуть посилатися на неї при винесенні своїх рішень. Поправки ж до Конституції США мають такий самий юридичний статус, як і сама Конституція, хоча вони не включаються до неї шляхом перегляду початкового тексту, а додаються.