Серед міжнародних актів щодо поводження з неповнолітніми певна роль належить Керівним принципам ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх (“Ер-Ріядські керівні принципи”), які були ухвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 14 грудня 1990 р. У ст. 5 цього документу наголошується на тому, що “...варто уникати … покарання дитини за поведінку, яка не заподіює серйозної шкоди розвиткові самої дитини або шкоди іншим”. У ст. 5 підкреслюється необхідність врахування того, що вчинки молодих людей або поведінка, яка не відповідає загальним соціальним нормам і цінностям, у багатьох випадках пов'язана із процесом дорослішання та росту і що, як правило, у міру дорослішання, поведінка більшості індивідів мимоволі змінюється. У п. h ст. 21 Ер-Ріядських керівних принципів йдеться про недопущення суворих дисциплінарних заходів, особливо тілесних покарань. Ст. 46 наголошує на тому, що поміщення молодих осіб у виховно-виправні установи слід здійснювати як крайній захід і на мінімально необхідний термін, при чому першорядне значення мають інтереси підлітка.
Необхідність розумної мінімізації застосування позбавлення волі як покарання передбачається таким міжнародним документом, як “Мінімальні стандартні правила ООН щодо заходів, не пов'язаних з тюремним ув'язненням”, прийнятим у вигляді резолюції Генеральної Асамблеї ООН 14 грудня 1990 (так звані “Токійські правила”). До альтернативних позбавленню волі санкцій цей акт відносить, зокрема, зауваження, попередження, умовне звільнення від відповідальності, різні економічні санкції, реституція, постанова про позбавлення права власності на майно, умовне покарання або покарання з відстрочкою, постанова про виконання суспільно корисних робіт, домашній арешт тощо. І хоча деякі із цих заходів не є покараннями за кримінальним законодавством України (наприклад, різні види звільнення від відповідальності або від покарання), доцільним є їх ретельний аналіз з метою використання в нашій державі, особливо стосовно неповнолітніх.
Положення щодо покарання неповнолітніх (ширше – кримінальної відповідальності взагалі) містяться в низці документів, прийнятих в рамках європейських інституцій. Йдеться, зокрема, про Європейську конвенцію про здійснення прав дітей 1996 р. Так, ст. 6 цієї Конвенції “Порядок ухвалення рішення” передбачає, що у справі, яка стосується дитини, судовий орган до ухвалення рішення, зокрема: b) якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння: упевнюється, що дитина отримала всю відповідну інформацію; у відповідних випадках консультує дитину, у разі необхідності, приватно сам або через інших осіб чи інші органи у спосіб, що відповідає рівню розуміння дитини, якщо це явно не зашкоджує найвищим інтересам дитини; надає дитині можливість висловити свою думку . Резолюція Комітету міністрів Ради Європи “Про деякі заходи покарання, альтернативні позбавленню волі” (від 9 березня 1976 р., № 76) передбачає скорочення застосування в якості покарання позбавлення волі (тюремного ув'язнення) із одночасним використанням широкого спектру альтернативних заходів, які більшою мірою слугують меті реабілітації злочинців (зокрема штраф, відстрочка виконання вироку, громадські роботи тощо). Хоча цей документ прямо і не стосується неповнолітніх, цілком очевидною є необхідність широкого використання альтеративних ув'язненню покарань також і щодо неповнолітніх (а, можливо, щодо них в першу чергу).
У 1987 р. Комітет Міністрів Ради Європи прийняв Рекомендацію № R (87) державам-членам про соціальну реакцію на підліткову злочинність. Заслуговує на увагу розділ 4 цієї Рекомендації, який називається “Втручання”. В ч. 14 йдеться про те, що з метою поступової заборони застосування покарання у вигляді тюремного ув'язнення та збільшення кількості заходів альтернативного характеру слід віддавати перевагу тим заходам, що дають більше можливостей для соціальної інтеграції шляхом як освіти, так і використання іншої діяльності. Ч. 15 передбачає, що серед таких заходів необхідно приділяти увагу тим, які:
1) включають нагляд за умовно звільненими та їх підтримку;
2) спрямовані на боротьбу із стійкістю злочинної поведінки неповнолітніх шляхом покращення здатності до соціальної адаптації засобами інтенсивної освітньої діяльності;
3) потягнуть за собою відшкодування шкоди, заподіяної злочинною діяльністю неповнолітніх;
4) пов'язані із громадською роботою, яка підходить віку та освітнім потребам неповнолітнього. Важливе значення для розуміння підходу європейських країн до особливостей покарання неповнолітніх має ч. 16 цієї Рекомендації. В ній зазначається, що у випадку, коли за національним законодавством позбавлення волі неповнолітніх уникнути неможливо, слід: 1) встановити шкалу покарань, яка відповідає стану неповнолітніх, надати більш сприятливі умови для відбування покарання, ніж ті, що передбачені законом для дорослих, особливо щодо отримання “напівсвободи” і дострокового звільнення, а також гарантування і скасування умовно призначеного покарання; 3) вимагати від судів мотивування причин призначення покарання у вигляді позбавлення волі; 4) перегляд, при необхідності, законодавства про неповнолітніх з тим, щоб відповідні суди мали можливість призначити освітнє за своїм змістом покарання і сприяти соціальній інтеграції, враховуючи особистісні якості правопорушників. Найновішим з нормативних актів Ради Європи у цій галузі є Рекомендація щодо нових способів роботи з неповнолітніми правопорушниками і ролі правосуддя у справах неповнолітніх (Р 20 від 24 вересня 2003 р.). У цьому акті Комітет міністрів Ради Європи рекомендує урядам держав-членів керуватися у своєму законодавстві такими принципами, як зокрема: ресурси повинні направлятися на роботу із тяжкими, насильницькими, повторними злочинами і злочинами, пов'язаними із вживанням наркотиків і алкоголю (п.3); для роботи з тяжкими, насильницькими і повторними правопорушеннями неповнолітніх держави-члени повинні розробити більш широкий спектр інноваційних і більш дієвих (але пропорційних) санкцій і заходів. Варто втягувати в роботу батьків правопорушника (або офіційних опікунів) – крім випадків, коли це непродуктивно – і, по можливості, давати можливість жертві скористатися правами медіації, відновлювального правосуддя і репарації (п.8); принцип винності повинен краще враховувати вік і зрілість правопорушника й у більшій мірі відповідати його рівню розвитку, із прогресивним застосуванням кримінально-правових заходів у міру збільшення ступеня відповідальності індивіда (п.9); враховуючи довгий період дорослішання, варто забезпечити можливість застосування до молодих повнолітніх людей віком до 21 року підходів, що порівнянні із підходами до неповнолітніх, якщо суддя дійде висновку, що такі правопорушники не є зрілими і відповідальними за свої дії тією ж мірою, що й дорослі (п.11) .
На важливому значенні міжнародних актів щодо покарання неповнолітніх та їх використанні в законодавстві і судовій практиці України звертають увагу Т.А. Денисова та В.М. Трубников. Перспективною видається пропозиція цих науковців із розширення заходів кримінального покарання, не пов’язаних із позбавленням волі, стосовно дітей та підлітків, а також із впровадження концепції відновлювального правосуддя (зокрема посередництво між потерпілим і правопорушником та суспільно корисні роботи) [1]. Російський вчений М.І. Костенко звертає увагу на все більше поширення у світі ідеї про те, що повинно застосовуватися як крайній захід і лише у випадках, коли жоден інший захід не здатний досягти мети відповідного покарання (принцип стримування). Особливо це стосується неповнолітніх, оскільки ув'язнення дітей перериває їх нормальний розвиток і позбавляє сімейної підтримки. Йдеться про розробку нової системи, яка б передбачала, зокрема встановлення таких санкцій, в яких позбавлення волі носило б виключний характер і призначалося б лише у разі вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів і тільки якщо застосування інших покарань є неможливим. Важливе значення має застосування до неповнолітніх альтернативних санкцій, зокрема, розширення виправного впливу на порушників засобами громади. Цей науковець підкреслює, що практика застосування в зарубіжних державах таких санкцій містить компенсаторний компонент, відповідно до якого неповнолітній зобов'язаний компенсувати шкоду громаді або потерпілому. В багатьох країнах почали застосовувати щодо неповнолітніх таке покарання, як домашній арешт, яке може виконуватися за допомогою електронного контролю. Позбавлення волі як крайній захід повинно, за можливості, відбуватися неповнолітніми не в пенітенціарних установах, а в умовах контролю з боку громади. М.І. Костенко зазначає також, що певне значення в цьому контексті має і так зване реституційне правосуддя, спрямоване в першу чергу на відшкодування винним (в даному випадку – неповнолітнім) шкоди, заподіяної в результаті злочину.
Водночас слід зазначити, що серед значного масиву кримінально-правових документів ЄС немає актів, які б стосувалися особливостей кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Це ж стосується і актів, прийнятих в межах СНД .
ВИСНОВКИ
правосуддя неповнолітні покарання
З викладеного стає зрозумілим, що норми чинного КК України в частині покарання неповнолітніх не повною мірою відповідають положенням наведених міжнародно-правових актів та документів Ради Європи. У цьому зв’язку перспективними видається розширення переліку покарань для неповнолітніх та застосування інших альтернативних заходів впливу на них, використання можливостей відновлювального правосуддя, медіації та репарації (докладно про такі пропозиції йдеться у розділі II). Доцільно також вивчити питання про можливість закріплення в кримінальному законодавстві норми, за якою положення розділу XV Загальної частини КК України за рішенням суду можуть бути застосовані також щодо молоді віком до 21 року. Це відповідало б як змісту наведених міжнародних актів, так і нормам кримінальних кодексів багатьох держав Європи, зміст яких буде проаналізований нижче.