Згідно зі ст. 21 закону № 286/1998 та змінами, внесеними до неї законом № 189/2002, в’їзд на територію країни з метою працевлаштування, в т.ч. й у випадках самостійної роботи непідпорядкованого характеру, здійснюється в рамках квот, визначених постановами Ради Міністрів з регулювання потоків працівників з країн-нечленів ЄС та нових членів ЄС до Італії. У цій же статті визначається й процедура включення іноземців, які виявили бажання працювати в Італії, до спеціальних списків, що складаються італійськими дипломатичними та консульськими установами в країнах, які уклали з Італією угоди про регулювання міграційних потоків (угоди про працевлаштування) та угоди про реадмісію. 25 липня 2008 р. Італія прийняла нову редакцію закону „Про безпеку“, в якій передбачається жорстка боротьба з нелегальною міграцією, розширення каральних функцій органів держави і посилення різних видів відповідальності (у тому числі й кримінальної) як для нелегальних мігрантів, так і для власних громадян (наприклад, за надання в оренду нелегалам приміщень, працевлаштування тощо). Так, з 21 різновиду віз, що видаються італійськими компетентними органами, лише два типи дають право в’їзду до цієї країни з метою працевлаштування. Віза „залежного“ або найманого працівника дозволяє в’їзд на короткий строк (до 90 днів), на більш тривалий фіксований строк (до 365 днів) або довгострокове перебування з відкритим строком (умовно позначається „99 днів“) для іноземних громадян, що мають наміри працювати у сфері оплачуваної зайнятості, включаючи артистичну діяльність, домашні послуги, сезонну чи випадкову роботу (готельний бізнес, сільгоспроботи тощо) [3]. Консульська установа видає такий тип візи лише у разі, якщо до звернення заявника додається дозвіл на роботу по найму в Італії, виданий роботодавцю Єдиним імміграційним віконцем.
Дипломатичні відносини між Україною та Італією встановлено на підставі Протоколу про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Італійською Республікою 29.01.1992 [3].
Дипломатичні відносини між Польщею та Україною встановлено Спільним комюніке [2] про встановлення дипломатичних відносин від 12.01.1993 [4]. Консульські відносини встановлено на рівні генерального консульства. Діють три консульські округи. Основним документом, який регулює працевлаштування іноземців у Польщі, є Закон Республіки Польща „Про працевлаштування та протидію безробіттю“ від 14.12.1994 [8]. Підставою видання іноземцю дозволу на працю є отримання працедавцем попереднього дозволу на працевлаштування іноземця та отримання іноземцем відповідної візи чи дозволу на проживання протягом визначеного періоду на території Польщі. У разі якщо іноземець має відповідну візу або дозвіл на проживання протягом визначеного часу на території Польщі, воєвода приймає рішення про видачу дозволу на працю. Попередній дозвіл видає працедавцю воєвода, беручи до уваги ситуацію на місцевому ринку праці. Попередній та остаточний дозволи на працю видаються на визначений період часу для конкретного працедавця та іноземця, на конкретну посаду чи вид роботи. Після цього працедавець укладає з іноземцем договір про працевлаштування чи виконання іншої роботи на період виданого дозволу.
Україна підтримує дипломатичні та консульські відносини з Португалією з 1992 р. Державні органи Португалії кожні два роки визначають перелік (кількість) робочих місць та сфер економіки, в яких наявні ці місця, встановлюючи при цьому граничну межу (квоту) можливого найму іноземної робочої сили походженням з третіх країн (не з держав-членів ЄС).
Інститут зайнятості та професійної підготовки готує щоквартальний перелік робочих місць, в якому відображаються зайняті згідно із задекларованими раніше потребами робочі місця, оцінка виконання переліку за попередній квартал, перевірка відповідності зайнятих робочих місць професійно-кваліфікаційним характеристикам працівників. Пріоритетне право на працевлаштування мають громадяни походженням з інших країн-членів Євросоюзу, а також громадяни з інших країн, що мають оформлений вид на проживання в Португалії.
Інститут зайнятості та професійної підготовки спільно з МЗС Португалії та Службою іноземців і кордонів забезпечують укладання двосторонніх угод із третіми країнами, що передбачають механізми найму робочої сили походженням із третіх країн, за умови надходження від португальських роботодавців відповідних заявок.
Легальний в’їзд є обов’язковою умовою для здійснення будь-яких прав іноземців, у т.ч. українських громадян (в’їзд із дійсним паспортом і дійсною робочою візою, виданою консульською установою Португалії у відповідній країні). При цьому йдеться про необхідність доказу легального перебування іноземця на території Португалії, тобто не просто про наявність дійсної робочої візи: його перебування має відповідати меті, для якої була видана віза.
За виконання професійної діяльності без робочої візи (або виду на проживання) передбачені штрафи у розмірі від 300 до 1200 євро. У випадках незаконного використання (без контракту) іноземної робочої сили також передбачені штрафи від 2000 до 27500 євро, які сплачує роботодавець залежно від розміру підприємства (мікро-, мале, середнє, велике).
Робоча віза дозволяє в’їзд до Португалії з метою тимчасового здійснення професійної діяльності як у якості найманого працівника, так і незалежно від будь-якого роботодавця.
Португалія, як уже зазначалося в попередньому розділі, має двосторонню угоду з Україною щодо трудової міграції. Положеннями цього документа, який набув чинності 27 березня 2005 р., передбачена, зокрема, взаємодія Інституту зайнятості та професійної підготовки Міністерства соціального забезпечення та праці Португалії і Державного центру зайнятості Мінпраці та соціальної політики України з питань обміну інформацією щодо вільних робочих місць, сфер діяльності, де вони існують, і наявності робочої сили. При цьому задіяним є також консульський працівник посольства Португалії в Україні, який відповідає за передачу пропозицій і проектів контрактів-намірів від португальської сторони до Державного центру зайнятості в Україні. Строк дії робочої візи для потенційного працівника–громадянина України, як правило, пов’язується зі строком дії трудового контракту. На цей час, за інформацією Посольства України в Португальській Республіці, практичної реалізації Угода не набула. Станом на сьогодні сторони узгоджують проведення консультацій за участю експертів Португалії та України з питань практичного виконання цієї Угоди. Головними інституціями, що регулюють в цьому напрямку питання працевлаштування іноземних громадян в країні, є Служба іноземців та кордонів (SЕР), підрозділ МВС Португалії, Інститут зайнятості та професійної підготовки (ІЕРР), Генеральна інспекція праці (ЮТ), Інститут розвитку та нагляду за умовами праці (ГОІСТ), підрозділи Міністерства соціального забезпечення та праці. Основним документом є Закон “Про умови в’їзду, перебування, виїзду та видворення іноземців з території Португалії” від 08.08.1998 [8].
Порядок міжнародного працевлаштування іноземців в Румунії регулюється Законом Румунії „Про надання дозволів на працевлаштування“ від 28 грудня 1999 р. Зазначеним законом передбачено основні умови та правила працевлаштування іноземців у Румунії. Дозвіл на працевлаштування видається Міністерством праці та соціальної солідарності, який є дійсним на період до 6 місяців із можливою пролонгацією на підставі власника строком до 6 місяців. На підставі конвенції або угод, підписаних Румунією, строк дії дозволу на працевлаштування може бути наданий або продовжений і на період понад 6 місяців. Без дозволу на працевлаштування можуть прийматися на роботу іноземці, які мають дозвіл на постійне проживання на території Румунії, мають статус біженця на території Румунії, а також члени сімей – чоловік, дружина, неповнолітні діти персоналу дипломатичних та консульських установ у Румунії за наявності чинних двосторонніх угод. Усі ці положення закріплені в Законі Румунії «Про надання дозволів на працевлаштування» від 28 грудня 1999 р. [3].
13 травня 2004 р. в Чеській Республіці прийнято новий Закон „Про працевлаштування“, який набрав чинності 1 жовтня 2004 р. [5]. Відповідно до положень цього Закону, іноземці можуть працювати в Чехії як наймані працівники на підприємстві, в установі чи організації або як приватні підприємці. Відповідно, новою нормою Закону є необхідність отримання дозволу на працевлаштування для засновників та співзасновників юридичних осіб на території Чехії. У зв’язку з цим згадана категорія осіб зобов’язана протягом трьох місяців з моменту набуття чинності Законом отримати відповідні дозволи на роботу. Згідно з вимогами статті 89 згаданого Закону, іноземці (крім громадян ЄС, осіб, що мають дозвіл на постійне проживання в Чехії, політичних біженців та осіб, зазначених у ст. 97) мають право займатися трудовою діяльністю на території Чехії за умови отримання дозволу на працевлаштування та дозволу на проживання (або відповідної візи). Роботодавець, який бажає працевлаштувати іноземця, зобов’язаний отримати від місцевого центру зайнятості дозвіл на працевлаштування іноземця і лише на те робоче місце, на яке не претендує особа, зареєстрована в центрі зайнятості. Дозвіл на працевлаштування іноземець може отримати у відповідному відділенні центру зайнятості особисто або за посередництва роботодавця.